Ярослава Магучіх: про секрет прізвища, Олімпіаду та раціон краси
Чемпіонка світу зі стрибків у висоту поспілкувалася із Інформатором
Ярослава Магучіх - чемпіонка світу зі стрибків у висоту, а також бронзова призерка Олімпіади-2020 у Токіо.
Українська легкоатлетка зустрілася із журналістом Інформатора у Києві та розповіла про своє дитинство, жертви заради спортивної кар’єри, раціон та інші фактори, які впливають на її форму, а також висловила свої найщиріші побажання російським спортсменам.
Дивне прізвище та барабан з синтезатором
— Яся, ти приїхала в Україну після сезону та даєш багато інтерв’ю. Чи не вигораєш ти емоційно від постійного спілкування із малознайомими людьми?
— Так, дійсно, я приїхала в Україну у відпустку, але так складається, що я постійно у поїздках на різні активності або інтерв’ю часу вобмаль. Водночас, я усвідомлюю, що я приїжджаю до України раз на рік і це частина моєї роботи. Якщо минулого року я приїхала лише на два тижні, то зараз маю більше часу. Є і українські журналісти, які хочуть поспілкуватися наживо, теж побачитися, тому що онлайн-спілкування у нас тягнеться вже не перший рік, з часів ковіду. Тому трішки втоми є, але я вже сказала собі, що коли поїду на тренувальний збір, то увійду до звичного режиму.
— У тебе цікаве прізвище: розкажи про його історію? Ким були твої бабусі та дідусі?
— Взагалі, у нас було трішки інше прізвище. Але потім тато моєї бабусі записав її прізвище як Магучіх. За правилами української мови варто було б написати Магучих, але у нас сталося ось таке виключення з правил.
Мені завжди казали, ще коли я в табір їздила, десь впаду, а мені кажуть: "А, ти ж Магучіх, та що там тобі боятися, впала і впала. Все заживе". Але мені подобається моє прізвище. Нас залишилося тільки троє із ним: мама, тато і я. Сестра вийшла заміж та змінила прізвище, а бабуся померла у січні. Тому наразі є лише троє носіїв прізвища Магучіх.
— Яким було твоє хобі в дитинстві, до того, як ти прийшла у легку атлетику?
— Та я все робила. Малювала, ходила в школі в гурток малювання. В мене навіть є картини з того періоду. І стиль якийсь такий особливий. Потім танці пробувала. Я пам’ятаю, що ходила на якісь заняття, але чесно кажучи, не згадаю, що я там робила. Тільки зал у спогадах. Рік прозаймалася співом.
До речі, у мене є історія про барабани. Коли я зацікавилася ударними інструментами, тоді було популярно мріяти по кар’єру співачки або музиканта. Спорт тоді був не так розвинений і я ще не ходила навіть до секції. Мама привела мене до школи мистецтв, але нам сказали: "Вибачте, але вчителя з ударних інструментів у нас немає". Я подякувала та залишила цю ідею.
Але потім була друга спроба. Я пішла на спів. Щоб мене взяли, треба було здати екзамен. Я його здала, прийшла до вчителя, а він мені каже: "А хто вас взагалі взяв?". А я кажу: "Але ж я склала іспит". Тоді він запитав, що я хочу взагалі. Я відповіла, що хочу бути співачкою. І десь я прозаймалася рік. Щось почало виходити, бо в будь-якій справі, якщо ти чимось тривалий час займаєшся, можна навчитися. А коли ще й хист є, то результат прийде набагато легше.
А зараз мені сестра на День Народження зробила подарунок. Там була записка: "А може варто спробувати?". Я відкриваю, а там сертифікат на навчання грі на ударних інструментах. І ось я вчора ходила та грала. Дуже складно координаційно, але мені сподобалося.
З музикою у мене взагалі не склалося, але мама працює в школі. І так склалося, не знаю чому, що в кожному класі стояло фортепіано. І мені подобалося щось бринькати. Захотіла піти до музичної школи. Але треба було купити синтезатор, щоб займатися вдома. Я вже тата вмовила, а мама була проти, тому що це була нерозумна витрата грошей. Мої захоплення змінювалися і мама мені сказала: "Якщо тато тобі купить синтезатор, ти будеш їсти його по одній клавіші кожен день".
Взагалі, у мене мама дуже добра жінка і все мені дозволяла і це був єдиний випадок, коли вона щось сказала і моє бажання відпало. Але музика - це для душі. Коли війна закінчиться, я буду вдома і вже можна буде купити самій собі той синтезатор, бюджет вже це дозволяє.
Про жертви та заздрощі
— Сьогодні ти — чемпіонка світу зі стрибків у висоту. Чим ти пожертвувала заради спортивного успіху? Від чого впродовж кар’єри доводиться відмовлятися?
— Насправді, багато від чого. Від простого людського життя. Це і зустрічі із друзями, і поїздки з класом на екскурсії. У мене постійно сезон, збори, постійно щось не виходило і від ось таких моментів доводилося відмовлятися. Перший збір мій був в Мукачево, мені було 10 років. Тоді ж ще не було планшетів та й такої системи, як зараз, коли можна навчальну програму скачати та займатися. Я брала з собою повний рюкзак цих підручників та зошитів, думала, що я ж буду навчатися. Але коли почався збір, то у мене було по два тренування, вдень сплю, після вечірнього тренування сил немає. А ще ж найбільші проблеми були з математикою, хоча моя сестра добре її знала. Просто коли ти пояснюєш один на один - це одна історія, а коли по телефону - це біда.
Тому загалом, було складно комбінувати навчання, спорт та інше життя. Зараз цікаво складається: я приїжджаю, зустрічаюся з дівчатами буквально на півгодини. Я умовно привіталася, парою фраз обмінялися і я поїхала далі, бо у мене ще багато зустрічей. Проте я думаю, що якщо у тебе є бажання, то все це можна комбінувати, якщо тобі це подобається. А зараз - тим паче, коли є онлайн-навчання. З одного боку мені не сильно подобається онлайн-навчання, тому що я полюбляю бачити вчителя наживо, а з іншого - це круто, бо дозволяє тобі бути більш мобільним.
— Чи часто впродовж свого спортивного життя ти розчаровувалася в людях?
— Напевно, так. Якось хтось мені написав з тих, з ким ми займалися в дитинстві… дослівно не пам’ятаю, але було щось на кшталт: "Та вона всіх вигнала, розформувала групу і сама стрибає". Вперше, коли я прийшла на легку атлетику, я взагалі була здивована, як це все влаштовано. Просто коли досягаєш якихось успіхів, є люди, які продовжують тебе підтримувати. Тобто, вони перевірені часом, а є такі які собі думають: "Ну ось, ти успішна, ну ясно, все з тобою зрозуміло". Це дуже прикро насправді.
Послання до росіян
— Як взагалі ти реагуєш на якісь коментарі в соцмережах, коли не зовсім адекватні люди пишуть?
— Зараз я вже нормально це сприймаю, чесно. По-перше, я вже не так заглиблююсь в це, не читаю кожен коментар. По-друге, я послухала вже багато і наших зірок українських і просто відомих людей, у яких теж багато хейтерів. Зрозуміла таку річ: ти ж виступаєш, ти робиш свою справу, а ті, хто хоче щось написати, висловити свою думку, вони ж не можуть висловити прямо. Написати завжди легше, ніж висловити в обличчя. Зараз така ера соціальних мереж, насправді все дозволено людям і вони переходять цю планку. Тобі треба просто не звертати увагу, бо ти знаєш свою справу. Якщо є хейтери, це значить, що ти йдеш вперед.
— Щоб ти могла побажати російським спортсменам, які зараз в абсолютному прольоті? Чи пишуть вони тобі якісь повідомлення?
— Ні, вже не пишуть. Спочатку писали, щось просто питали. Але це була не підтримка, а навпаки. Зрештою, вони зробили свій вибір. Цікаво, що коли я була в НОК на врученні премії "Спортсменка місяця", там був президент Федерації важкої атлетики. Він розповів, що говорив з міжнародною федерацією, і вони запропонували такі умови для росіян, що якщо вони хочуть брати участь у змаганнях, то повинні підписати декларацію, що вони проти вбивств. Звичайно, ніхто не підписав. Я нічого не можу їм сказати, тому що це їх вибір. Вони нічого не зробили, продовжують підтримувати збройну агресію або мовчати. Відтак, росіянам я можу тільки сказати, що ми обов’язково переможемо і будемо розвиватися, а вам до нас ще далеко.
Професійні секрети та раціон краси
— Як ти вгамовуєш емоції в секторі перед змаганнями або після стартів? Наскільки це складний процес взяти себе в руки?
— Перед змаганнями в мене є традиція: це зачіска і макіяж. Це вже фішка і я так заспокоююсь. На це все мені потрібна година часу. Ось я заплітаюсь, заспокоююсь, малюю і це допомагає. Коли я проходжу в секторі я роблю пальцями такий жест (Ярослава демонструє простий фінт великими та вказівними пальцями - прим.автора). Це якось мені показав вчитель французької мови і я це використовую, мені допомагає. Ще, це як лайфхак, я роблю не тільки для заспокоєння: вказівний палець на великий і робиш ось такі кроки. Це ще така зарядка для мозку, щоб трішки активізувати його. Я про себе рахую: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 і злетіла. Чесно, це дуже заспокоює. Ще є в мене така особливість на вулиці: коли я бачу небо, то воно мене заспокоює. Це якщо погода гарна. Ось такі в мене лайфхаки.
— Коли ти зранку відчиняєш холодильник, що ти бачиш там і що ти хочеш бачити там? Наскільки бажаний раціон відрізняється від фактичного?
— Зараз я вдома була місяць і готувала лише декілька разів. Так сталося, тому що у мене не було часу і мені швидше було заїхати там в кафе і замовити собі їжу, ніж готувати самій. Але коли я зараз вдома відчиняла холодильник, то в мене він був напів-порожнім. Були якісь овочі, сир, масло. Буває, що я щось приготувала, наприклад, паста якась з морепродуктами. І молоко: я його люблю, я не безлактозна скажімо так. Ну, як це зараз модно. Але коли я вдома, то звичайно є і м’ясо є і риба, тому, що я всю їжу купую або замовляю доставку коли є час.
— Але загалом режим потребує жорстких обмежень в їжі?
— Коли в мене тренувальний збір і по 2 тренування, то моє харчування — це три рази на день. Якщо хочеш, ти ще можеш поїсти додатково, але я більш прихильниця інтуїтивного харчування. Коли не хочеться їсти, краще не їсти і не переїдати. Якщо ви не з’їли щось до кінця, то краще залиште або візьміть з собою. Якщо це вдома, то залиште на наступний раз. Переїдання це просто найжахливіше що може бути. Коли люди переїдають, вони не розуміють свою норму, не розуміють, що їм треба. Тоді для початку, якщо ви не відчуваєте свій організм, треба обмежитись, щоб зрозуміти свій організм, а потім вже харчуватися інтуїтивно.
Фірмові поради дівчатам
— Традиційне запитання до спортсменок: чи можеш ти дати 5 порад для дівчат, як їм класно виглядати?
— Я можу сказати не п’ять порад. Звичайно, щоб гарно виглядати, потрібен догляд за обличчям. Використовуйте SPF-крем, це обов’язково. Для очищення і зволоження, це все треба робити зранку і ввечері. Старатися і не лінуватися. Друга порада — це обов’язково змивати мейкап. Обов’язково, завжди, навіть, якщо ти погано себе відчуваєш, треба змивати. І на цьому у мене поради закінчились.
Сон насправді дуже важлива річ, але я сама знаю, як іноді тяжко сон збалансувати. Коли в мене, наприклад, серйозне змагання, та й ще проводится ввечері в 20:00, там в 21:00, продовжується дві години, то в мені вирує адреналін. У таких випадках я довго не можу спати, десь до 4 чи до 5 ранку я засинаю. Але прокидаюсь дуже рано, бо можливо, є виліт і кудись треба їхати і ти знову не спиш.
До речі, коли змагання у США, то фізіологічно мені завжди легше летіти туди, аніж назад. У мене був досвід Аргентини, і коли я поверталася назад, то тут мені було складно переналаштуватися, я теж якось так, день могла спати, а ніч не спати. На це треба налаштовуватися, тому що для спортсмена велику роль відіграє режим, бо ти тренування якісно не зробиш. І ще в мене є іноді денний сон, півгодини або навіть 15 хвилин, якщо є така можливість. Це теж важливо, іноді перезапуститися або просто помедитувати. Я не люблю медитувати, чесно, але хоча б просто посидіти та закрити очі.
Згадки за Японію та плани на Париж
— Раз ми вже заговорили про джетлаг і різницю. Як було в Токіо, наскільки тобі було там комфортно і взагалі, що вразило тебе в Олімпійському селищі?
— Взагалі, японці молодці, вони розвивають Олімпійські ігри, тому що все ж таки ось цей ковідний рік (2021-й) і багато людей тоді я знаю бастували проти проведення Олімпійських Ігор. Утім, тут варто розуміти, що скасувати Олімпіаду було б набагато дорожче, ніж її провести. Тому, що вже всі гроші виділені, вже селище збудоване, об’єкти були готові. Нам не можна було виходити з селища, хіба тільки на тренування, решта твого життя там була зконцентрована у селищі. Я знаю, що моїй тренерці голова боліла частіше, однак я такого не відчула. Тиску там чи ще чогось такого не було, хіба трішки складніше переналаштуватись на інший часовий пояс. Тому що там навпаки, було плюс 7 годин. Мені здається, що для того, аби уникнути проблем, все ж таки треба приїжджати раніше.
— Що вразило з точки зору технологій в Токіо? Я пам’ятаю, вони робили якісь ліжка з картону, які витримували 200 кілограм…
— Так, були ліжка з картону, а ще були безпілотні автобуси, вони возили людей по селищу. Ти ставиш позначку і він тебе туди везе. Тобто, японці відповідальні і взагалі досить продвинуті в сенсі технологій. Але я можу сказати, що у нас є Дія, а в них немає. Я пожила якийсь час в Європі і зрозуміла, що в нас досить технологічна держава, можна платежі проводити через додатки. Для європейців перевести ось так гроші зі смартфону, оплатити оце за комуналку — це нонсенс. Звісно, є куди і нам розвиватися, але Японія демонструє вражаючий розвиток, на 100 років вперед.
— Наступного року Олімпіада в Парижі…
— Так, дуже скоро Париж. Змістилося все за ці 4 роки. Просто зараз по відчуттям, ніби нещодавно було Токіо, а вже 3 роки пролетіло. Тут ще такий фактор має значення, що повномасштабне вторгнення не дало, скажімо так, насолодитися підготовкою і до змагань, і тренуваннями. До Олімпіади в Парижі, будемо відверті, часу залишається вже не так багато.
— Як би ти оцінила ситуацію із конкуренцією саме в стрибках у висоту? З ким будеш боротися за золото в Парижі?
— Налаштована серйозно боротися, як на Чемпіонаті світу, де я була налаштована боротися зі всіма, була дуже сконцентрована. І звичайно, я вже казала, я думала ми будемо стрибати вище, ніж 2.01 з другої спроби і дівчата вже не стрибнули. Тому, я думаю, на Олімпійських іграх буде теж велика конкуренція і результати будуть за 2 метри, як завжди. Останнім часом склалась така тенденція, що найкращі результати встановлюються вже за позначкою у 2 метри. Але як буде, це життя покаже. Взагалі, я зараз не можу так масштабно мислити, чесно. Намагаюся жити одним днем, одними новинами і саме сьогодні, а що буде завтра подивимось вже завтра.
— Якби ти спіймала золоту рибку, які три бажання ти б загадала сьогодні?
— Я хочу сказати, що просто так в цьому житті нічого не буває. І якщо ти хочеш чогось досягнути, показати результат, то це можна зробити тільки своєю працею. Коли я була дитиною, то мабуть витратила б ці бажання на синтезатор і потім не знала б, що їсти. Зараз я вже звичайно розумію, що це тільки праця, це тільки твоє бажання і ну якась мета. Я в Інстаграмі нещодавно писала пост: топ-3 речей для досягнення мети. Перше: це обрати мету, потім скласти план, як я можу до неї підійти і далі трішечки почати щось робити, і тоді кожен день буде вести вас до мети. Можливо, у вас не вийде з першого разу, в мене взагалі Чемпіонат світу вийшло виграти лише з третього разу. Але ж виграла все ж таки. Головне не зупинятися і з новими силами починати свій шлях.
Точно скажу, що одним з побажань у цьому випадку була б перемога України у війні з росією та мир на нашій землі. Це найбільше, чого б хотілося сьогодні.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
