Інтерв'ю полоненого блогеру Золкіну визнали недопустимим доказом
Верховний суд визнав відеозапис інтерв'ю блогера Володимира Золкіна з військовополоненим недопустимим доказом і призначив новий апеляційний розгляд справи про державну зраду. Суд встановив, що дозвіл держави на зйомку інтерв'ю з людиною в місці несвободи є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Без цього відео обвинувачення фактично не мало жодного доказу вчинення злочину.
Про це йдеться у постанові Верховного суду від 2 липня. За матеріалами справи, громадянин України та уродженець Сумської області, перебуваючи у Бєлгороді, 23 вересня 2022 року за власною ініціативою прибув до військкомату та мобілізувався до збройних сил РФ. Вже через п'ять днів він опинився на Луганщині, а ще за місяць разом із 11 однополченцями потрапив у полон Збройних сил України. 31 грудня 2022 року чоловіка обміняли до Росії як військовополоненого, щоб звільнити українських захисників.
У вересні 2023 року розпочали кримінальне провадження за фактом державної зради. У травні 2025 року Зарічний районний суд Сум заочно засудив обвинуваченого до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Захисник оскаржив вирок, наголошуючи, що відеозапис інтерв'ю з ютуб-каналу Золкіна є недопустимим доказом.
Як з'ясував Верховний суд, це відео було єдиним доказом ключових обставин злочину - дати візиту до Бєлгородського військкомату та переміщення до Луганської області. Жодних військових документів чи свідчень затримання на полі бою прокурор не надав. Документи міграційної та прикордонної служби лише підтверджували громадянство чоловіка, а листи УСБУ та Координаційного штабу - факт обміну, проте не розкривали обставин його появи у складі ворожих збройних формувань.

Суди нижчих інстанцій вважали інтерв'ю допустимим доказом, бо на відео зафіксована згода полоненого на розмову. Верховний суд із цим не погодився. У постанові зазначено:
"Блогер, який отримав дозвіл на інтерв'ю із засудженим, спеціалізується на систематичному створенні контенту за участю військовополонених, опублікувавши десятки подібних інтерв'ю, тому манера та фокус цих інтерв'ю були заздалегідь відомі органам влади. Регулярний допуск цієї особи до полонених свідчить про системну інтеграцію його діяльності з системою функціонування місць утримання військовополонених. Особа, яка перебуває в ізоляції в руках супротивника, підпорядкована суворому примусовому режиму установи. За відсутності захисника будь-яке розпитування, організоване за сприяння адміністрації, полонений обґрунтовано сприймає як примусовий захід або елемент процедури, від якого він не може вільно відмовитися. За таких обставин записана на камеру "добровільна згода" на інтерв'ю не може нівелювати примусовий характер самої ситуації".
Верховний суд також вказав, що ще до початку запису блогер знав деяку інформацію про полоненого - зокрема, що той служив у складі українських сил в зоні АТО. Сам факт перебування в полоні цього розкрити не міг, тому суд дійшов висновку, що відомості були передані Золкіну представниками держорганів України ще до інтерв'ю.
У постанові Верховний суд посилається на статтю 13 Третьої Женевської конвенції, яка прямо забороняє піддавати військовополонених "цікавості публіки". У сучасних конфліктах ця заборона поширюється і на публікацію фото- та відеоматеріалів, записів розмов, особистого листування та будь-яких приватних даних в інтернеті. Суд підкреслив: дозвіл держави на створення та публікацію такого інтерв'ю є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права.
З цього Верховний суд зробив принципово важливий висновок: держава не може посилатися на законність збирання доказів, якщо первісне отримання інформації відбулося внаслідок прямого та грубого порушення нею ж зобов'язань за міжнародним гуманітарним правом. Відтак інтерв'ю визнано недопустимим доказом, а справа направлена на новий розгляд до апеляційного суду.
Сторона захисту, у свою чергу, наголошувала й на іншому: під час інтерв'ю засуджений неодноразово повідомляв, що діяв під примусом і внаслідок залякування з боку представників РФ. Апеляційний суд цей аргумент проігнорував і не надав жодної оцінки можливому примусу під час мобілізації - що стало ще однією підставою для скасування рішення.
Володимир Золкін та Дмитро Карпенко — українські журналісти й відеоблогери, які стали відомими завдяки серії інтерв'ю з російськими військовополоненими. Ці розмови регулярно публікуються на YouTube та інших платформах і привертають значну увагу як в Україні, так і за її межами. Автори проєкту зазначають, що його метою є документування свідчень учасників війни, викриття російської пропаганди та донесення інформації про війну до міжнародної аудиторії й громадян Росії.
Раніше ми писали, що Зеленський у червні 2025 року назвав кількість звільнених з полону українців з початку року. Він також анонсував нові обміни.
Крім того, семеро цивільних українців повернулися з незаконного утримання Росією. Серед них - доброволець бригади Ангели Тайри.