Українсько-російська війна: сценарії розвитку подій

З 2014 року Російська Федерація веде проти України "гібридну" війну. Незважаючи на діючий режим припинення вогню, збройні формування Російської Федерації на Донбасі продовжують обстрілювати позиції Збройних Сил України. До інформаційних повідомлень про бойові дії низької інтенсивності українці вже звикли, а команда Володимира Зеленського, який обіцяв виборцям зупинити війну, мабуть, намагається прибрати військову тематику з порядку денного. Це сприяє формуванню такого інформаційного середовища, за якого в суспільстві виникає ілюзія безпеки, а війна для багатьох здається чимось далеким як у просторі, так і в часі. Але чи це так? Адже мети путінської Росії на Донбасі зокрема і в Україні загалом – не досягнуто! Чи варто українцям побоюватися масштабного вторгнення? Розбираємось.

Политико-экономические предпосылки

Одним із найдосвідченіших політичних акторів в оточенні президента Зеленського завжди здавався Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки та оборони України. Він один із тих людей, які чітко розуміють, що війна на Донбасі продовжуватиметься, що це частина «великої гри» з дестабілізації ситуації не лише в Україні, а й у Європі. Як раніше повідомляв Інформатор, 25 жовтня Данилов знову підтвердив свою позицію, сказавши, что не бачить, що президент Росії Володимир Путін хоче припинити війну проти України.

Одним із стримуючих чинників, які вберегли Україну від повномасштабного вторгнення Росії у 2014 році, на думку багатьох політиків та експертів, була українська газотранспортна система, яка забезпечує стабільність постачання газу до Європи. Але із запуском газогону «Північний потік – 2» важливість української «труби» для Газпрому (читай Кремля – авт.) нівелюється, адже ЄС пропонують альтернативний газовий маршрут. На думку політолога Володимира Фесенка, запуск другої нитки «Північного потоку» може стати додатковим чинником ризику воєнного вторгнення.

«Росія не вдавалася до військових дій на більшій частині території України, зокрема через те, що це могло спровокувати порушення в роботі транзиту газу до Європи. А зараз такого ризику не буде. Вони повністю оминатимуть Україну. Власне, головна мета проектів «Північний потік», «Північний потік – 2», «Турецький потік» полягає в тому, щоб фактично повністю обійти Україну в питаннях постачання газу. Щоб можна було постачати газ до Європи, оминаючи Україну, щоб економічно та політично завдати удару по Україні», - поділився думкою з Інформатором Володимир Фесенко.

Важливим політичним чинником, який не можна знімати з рахунків, розмірковуючи про можливу широкомасштабну війну, є політична обстановка у самій Росії. А вона не настільки стійка, якою була буквально сім років тому за часів так званого «Кримського консенсусу». Рейтинг влади настільки низький, що Кремль заборонив публікувати соціологічні дослідження, заарештував опозиціонерів, які не встигли виїхати за кордон, і безпринципно фальсифікував вибори.

Жорсткість розправи над опозицією багато російських політичних експертів пояснили не лише побоюванням Кремля програти вибори, але головним чином – страхом перед вуличними протестами та революцією. До речі, це характерний страх багатьох російських правителів. А рецепт запобігання революціям у Росії - старий як світ. Можна згадати слова російського міністра внутрішніх справ В'ячеслава Плеве, адресовані імператору Миколі ІІ ще далекого 1904 року: «Щоб запобігти революції, нам потрібна маленька переможна війна». Плеве був впевнений, що війна викличе підйом патріотичних почуттів у суспільстві та змусить усіх згуртуватися навколо фігури царя. А у перемозі над Японією він не сумнівався, адже вона була країною, яка зовсім нещодавно вийшла із середньовічної дикості. За 21 рік при владі, Путін не раз використовував прийом Плеве.

На думку американського політтехнолога Джейсона Смарта, російське політичне керівництво військовою агресією проти України може переслідувати одразу кілька політичних цілей.

«Головною метою було і залишається недопущення вступу України до НАТО. Вона має залишатися або сателітом, або буфером Росії. Другим завданням Москви була федералізація України, яка б запобігла повному підпорядкуванню країни Києву і унеможливила б будь-який крок у бік приєднання до НАТО. Третє завдання – інформаційно-пропагандистське. Країна нібито знаходиться у стані облоги, що змушує народ об'єднатися перед обличчям небезпеки», - ділиться своїми міркуваннями Смарт у розмові з кореспондентом Інформатора. Експерт сумнівається, що нинішній правлячий режим у Москві зможе змінити свою тактику щодо України та переконаний, що бойові дії на Сході нашої країни продовжуватимуться. Що ж до повномасштабного вторгнення, то на думку американського експерта, це питання залежить від ситуації в самій Росії та рішучості міжнародної спільноти протистояти кремлівським авантюрам.

Непрямі свідоцтва

Головним свідченням можливої швидкої війни, як правило, є перекидання великої кількості військ до кордонів. За останні сім років Росія кілька разів перекидала до українських кордонів величезну кількість військ на підставі військових навчань. У квітні 2021 року масштаб цих «навчань» був навіть більшим, ніж перед битвою за Дебальцеве. Всі ці «перекидання» мали відповідний інформаційний супровід і, швидше за все, мали на меті тиск на українську владу.

«В принципі, всі попередні дії Росії в Україні були перевіркою «на вошивість». Є спеціальні положення та теорії у військовій науці, які мають на меті вимотати бойового супротивника як мога сильніше. Потрібно постійно нарощувати свої війська на якихось напрямках, противник робить те саме. Зрештою, це ні до чого не призводить, супротивник втомлюється та перестає готуватися до оборони. І тут виявляються його слабкі сторони», – коментує Інформатору дії армії РФ директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.

Але якщо ж міркувати про можливі цілі та напрямки удару російської армії, то ця інформація в галузі стратегічного планування, а отже – максимально засекречена.

«Я можу тільки припустити, що цей напрямок визначатиметься тим, наскільки Росії вдасться дестабілізувати ситуацію всередині самої України. Тобто в цьому напрямку, в цьому регіоні і буде завдавати удару. За ослабленими тилами. Це також одна з основ бойового мистецтва: послабити тили, підготувати можливості, щоб відрізати наші резерви тощо. Зараз сказати, в якому напрямку наступатимуть - неможливо. Я гадаю, що навіть генеральний штаб РФ цього не скаже. Це така плаваюча величина. Це можуть бути удари, щоб відволікти чи змусити перегрупуватися наші війська. Виснажувати та вимотувати їх переміщеннями. Противник стежить за нами так само, як і ми стежим за ним та шукає слабкі сторони», - ділиться спостереженнями Микола Сунгуровський.

З 2014 року Збройні сили України пережили своєрідне «відродження», але стверджувати, що Україна повністю готова до відбиття повномасштабної агресії було б необачно. На думку директора військових програм Центру Разумкова, на сьогоднішній день ми готові лише до відбиття агресивних дій обмеженого масштабу.

«Оскільки Росія має значну перевагу в ракетних військах, в авіації, в системах радіорозвідки, РЕБ (радіоелектронної боротьби). За багатьма напрямами Росія перевершує Україну, це природно. Тому (з нашого боку - авт.) йдуть спроби отримати озброєння, якого бракує, в західних країнах, отримати необхідну консультативну допомогу від них у тому числі і з підготовки військ… Все це бачать, все це роблять, але, на жаль, поки що не в тих масштабах, в яких це має робитися» , – розповідає Сунгуровський. Однак експерт одразу ж зазначає, що для Росії проблема полягає не так у перемозі над ЗСУ, як у утриманні території.

«Річ у тому, що Росія чудово розуміє, що захопленням України справа не скінчиться. Ґрунтуючись на прийнятому нещодавно Законі про національний спротив, у країні буде організований партизанський рух, завдаватимуться удари по тилах, будуть втрати, яких уже не приховаєш. І рахунок піде не на одиниці, і навіть не на десятки, а на сотні та тисячі жертв. Потім усе це призведе до додаткових санкцій із боку заходу. При чому різкими санкціями, проти яких Росія може не встояти. Тому Росії зараз вигідно просто нагнітати ситуацію на лінії розмежування та виснажувати наші війська, змушувати виділяти додаткові ресурси на це, що призводить до виснаження економіки. І одночасно дестабілізувати ситуацію всередині – політичними та економічними засобами. У цьому я бачу мету Росії», - резюмує Сунгуровський.

Найважливіший аргумент проти вторгнення

Вже багато сказано про те, що українська ГТС є своєрідним запобіжником повномасштабній агресії Росії. Щонайменше тому, що вона є джерелом наповнення гаманця «Газпрому». У зв'язку із запуском другого «Північного потоку» ця ймовірність зростає. Але необхідно враховувати те, що це не єдиний фактор забезпечення безпеки України. Існують ще й такі фактори, як міжнародна підтримка та зміцнення обороноздатності самої України, насамперед – Збройних сил України. Тут у нас не все гладко, однак призначення на посаду Головнокомандувача ЗСУ бойового офіцера Валерія Залужного, а на посаду Начальника Генерального штабу ЗСУ бойового офіцера Сергія Шаптали дає надію, що українською армією командують досвідчені молоді генерали нової формації, нової української армії. Дії та заяви Залужного викликали істерику російських державних ЗМІ, а просто кажучи «кремлівської пропагандистської машини», адже командувач дозволив підрозділам ООС відкривати вогонь у відповідь по супротивнику без погодження з командуванням. Можливо, найближчими тижнями буде знайдено адекватну заміну і на посаду Міністра оборони, а разом з цим налагодиться комунікація Генерального штабу та Міноборони, а також будуть вирішені проблеми з оборонним замовленням.

«Ворожі провокації є інструментом політичного тиску. Ми, як люди військові, на них не піддається. У той самий час постійно готуємося до віддзеркалення різних загроз, зокрема і загрози повномасштабного вторгнення. Високий рівень наших бойових здібностей, поряд із готовністю суспільства до опору, є гарантією стримування агресора та безпеки країни», - пише Головнокомандувач ЗС України на публічній сторінці у FB, закликавши читачів вірити в українську армію.

Зважаючи на все, повномасштабне вторгнення може виявитися крайнім кроком Москви, мета якого лежить зовсім не в галузі логіки чи здорової людської психіки, а отже, не піддається логічному політичному аналізу. Але українцям розслаблятися не варто, готуватися до війни необхідно, але не так до великого вторгнення, як до продовження «гібридної» агресії та її нових проявів.

«Необхідно, незалежно від того, яка ситуація на фронті і як вона змінюється, тримати війська у стані постійної бойової готовності, відслідковувати всі зміни, які відбуваються у супротивника: і щодо нарощування сил, і щодо появи нового озброєння у нього, і щодо появи нових способів ведення війни І не лише у військовій сфері, а в сукупності взагалі: і політичних, і економічних, і енергетичних кроків, які робить противник. Оскільки ми вже не раз говорили і продовжуємо говорити, що ця війна гібридна, що це не лише військові сили, але ще й м'яка та напівжорстка сила… Це мають бути дуже добре опрацьовані та проаналізовані дії з нашого боку», - резюмує розмову Микола Сунгуровський.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що Росія безумовно продовжить свою "гру", спрямовану на руйнування України, поєднуючи політичні, економічні та військові інструменти. Якщо український народ хоче вижити та розвивати свою державу, йому доведеться не лише “вірити у Збройні сили”, а й дорослішати, вчитися перевіряти інформацію, відокремлюючи правду від брехні та ворожої пропаганди. Чекати, що "північний сусід" змінить свою політику не варто. Як то кажуть, так склалося історично.