Шлях самурая: японський пенсіонер продав квартиру в Токіо та оселився серед біженців у Харківському метро, щоб допомогати їм

75-річний японець Фумінорі Цучіко прибув до Харкова в перші місяці повномасштабного вторгнення заради того, що вважав важливим – допомоги тим, хто переховувався у Харківському метро чи був змушений там оселитися, бо втратив житло. Заради допомоги українцям він розтратив усі власні заощадження та продав квартиру в Токіо. Він навіть жив серед біженців на ст. м "Героїв праці" без елементарних умов, бо не хотів витрачати гроші, що потрібні іншим, на власний комфорт. Його добре знають в Харкові – і дехто вважає його диваком. Але насправді Фумінорі Цучико - то є самурай. 

Рано втратив дружину, мріяв мандрувати

Про своє японське життя Фумінорі розповідає коротко – жив у Токіо, працював вчителем, продавцем у магазині, після виходу на пенсію – ще й прибиральником. Рано втратив дружину, має в Японії двох дорослих доньок.

«Завжди мріяв мандрувати, побачити світ. Зробив деякі заощадження, і гайнув у подорож по Європі», - пояснює Цучіко.

Війна в Україні застала пенсіонера в Польщі. Там він побачив перших біженців, які прибували з України – і це його вразило. 

«Я був у Любліні, коли на місцевий вокзал почали прибувати українські біженці. Це були жінки, діти, люди похилого віку. Вони були розгублені, тікали від війни, багато з них плакали, відчували стрес. Я бачив, як допомагають їм польські волонтери, бачив багато вдячності в їх очах, неймовірну людяність та взаємодопогу. Це тонуло моє серце. Тоді я прийняв рішення їхати до України і чимось допомагати по мірі можливостей. Я просто не міг лишитися в стороні від подій, у вирі яких я перебував», - каже японець.

Мовне питання довело до тероборони

Вже у березні Фумінорі Цучіко приїхав до Києва. Він не володіє українською і навіть англійську знає не дуже. 

«Мови я не знав. Приїхав на вокзал, побачив чоловіків і англійською пояснив, що теж хочу боротися. Я мав на увазі боротьбу на волонтерському фронті. Мене відправили до лав місцевої територіальної оборони. Я не дуже добре володію англійською мовою, але зміг пояснити, що я хочу. Звісно мене, пенсіонера-іноземця до територіальної оборони не взяли. Пояснили, що вік не той. Я пішов до волонтерів, почав допомагати, чим міг», - каже Фумінорі.

Там же він дізнався про Харків – місто біля кордону з росією, котре потерпає від ворожих обстрілів. А ще – почув про біженців, котрі місяцями живуть на місцевій станції метро, ховаючись від обстрілів та бомбардувань.

«Я сів у швидкісний потяг і поїхав туди. Гадав, що відразу знайду  велику кількість людей чи мені підкажуть, де вони і я зможу їм допомогти. Насправді мені досить довго довелося ходити на кожну станцію, доки у червні я не знайшов цих людей», – згадує чоловік.

На станції метро «Героїв праці» у харківській підземці дійсно проживало близько 150 людей. Вони втратили домівки та переховувались там від російських ударів. Разом з ними були і діти.

«Я прийшов до них і повідомив, що хочу допомагати. Мене вразив побут українців, які намагалися облаштувати його в метро. Та найбільше вразило харчування цих людей – вони мали змогу поїсти лише раз на день, і це дякуючи волонтерам. Мені довелось зняти свої заощадження та купити людям їжі, ліків, предметів першої необхідності, цього дійсно не вистачало», - каже пенсіонер.

Під час життя у метро прийшла ідея - збирати допомогу в Японії

Цучіко вирішив не витрачати гроші на оренду житла і оселитися разом з біженцями у метро. Декілька місяців він повністю витрачав власну пенсію на потреби людей.

«Жили в спартанських умовах. Не було душу, не було кухонь. Були плитки, електрочайники, імпровізовані умивальники. Це не зручно. Проте люди так жили і я вирішив спробувати жити в таких же умовах. Спочатку було важко. Проте згодом навіть пристосувався», - сміється Фумінорі.

Потім він почав просити про допомогу в соцмережах, створив власний невеличкий сайт для японських знайомих, де розповів історії людей з України. Донати дали можливість допомогати ще більшій кількісті людей. 

«В Японії якщо ми бачимо людину, що потребує допомоги, ми обов’язково допоможемо – такий наш менталітет. В цьому ми дещо схожі з українцями – вони теж уміють ділитися і допомагати один одному. Особливо в складних життєвих обставинах. Тому для мене особисто допомога вашому народові не є чимось надзвичайним, це частина японської культури», - пояснює чоловік.  

Разом з тим він зізнається, що жити у Харкові під остійними обстрілами та тривогами йому не страшно.

«Мені 75 років, залишилось зовсім мало, з моменту свого приїзду в Україну я готовий померти в будь-який момент. Проте досі російські ракети в мене не влучали, мабуть вищі сили бережуть мене. Інколи зранку, коли дзвенить будильник, я лякаюсь більше, ніж чергової повітряної тривоги», - каже Фумінорі, якого підопічні за місяці проживання разом уже ласкаво називають Фумі.

Вирішив залишитися у Харкові

З листопада минулого року харківський метрополітен відновив свою роботу, життя у місті почало налогоджуватися. Люди, які жили у метро, знайшли умови краще. Але Фумінорі розумів, що він тут потрібен. Тому він продав своє житло у Токіо, зняв кімнату на Салтовці – і продовжує волонтерити.

«Люди лишились без засобів до існування, втратили роботу, мають маленьких дітей. Чи це літні люди, хтось втратив дім, а хтось намагається вставити вибиті вікна. Я не зміг покинути своїх підопічних», - каже японець.

Про продану квартиру чоловік навіть не хоче згадувати. Але це відомо його харківським друзям. 

Він і досі збирає гроші через соцмережі та витрачає пенсію – в основному на продуктові набори та медикаменти. Допомагає родинам з дітьми і літнім людям на стільки, наскільки цього вистачає.

«Мене дуже вражають українці – народ терпить, але не втікає з своєї землі. І пенсіонери, і діти всі терплять, доки чоловіки воюють. Це викликає в мене захоплення та повагу – вважаю вас дуже сильним народом. Я пам’ятаю як юбачив кадри з Сирії і Афганістану – там люди втікали, часто серед біженців були і молоді здорові чоловіки, які могли б взяти зброю до рук. А от український народ викликає повагу. Навіть під сильними обстрілами діти терплять. При цьому люди не втрачають свою гідність. Я впевнений, що з такими людьми Україна переможе», - каже Фумі.

Навіть після перемоги Цучіко планує залишитись в Україні. Він вважає, що переживаючи цю війну в Харкові разом з людьми, він став частиною нашого народу.

«Я розумію, що навіть після виграної війни тут буде дуже багато роботи – все відновлювати, відбудовувати. І я готовий до цього. Я теж включусь в роботу і буду допомагати по мірі сил та можливостей» - ділиться планами чоловік.

Він розповідає, що в Японії його друзі та знайомі підтримують його роботу та спосіб життя.

«У кожного свій шлях. Мене доля завела сюди, мені тут сподобалось, я тут потрібний. Відчуваю себе рішучою людиною. Якщо у людини немає рішучості – вона не залишиться на війні» - пояснює Фумі.

Цучіко не вважає себе волонтером.

«Волонтер – це людина, що допомагає і повертається додому. А я вирішив залишитись доки в мене вистачить сил і наснаги. Не знаю, як правильно себе назвати. Може українським самураєм?» - запитує він.

Раніше "Інформатор-Україна" повідомляв, що архітектор з Мюнхена мріє долучитися до повоєнного відновлення Харкова. Також нещодавно харків’яни запустили проєкт з побудови автономних підземних бомбосховищ. Основна ідея – безпечний простір, де є всі атрибути звичного комфортного життя, що поєднаний з високим рівнем захисту і автономності.