Розвозить під мінами “гуманітарку” по будинках і вивозить людей: як “Волонтерський дім” рятує мешканців Авдіївки

Віталій Лєсін – актор, але наразі зйомки випадають лише раз на кілька місяців, і те він вважає підробітком. З початку війни хлопець присвятив себе волонтерству в благодійному фонді “Волонтерський дім”: привозить в деокуповані та прифронтові села і міста гуманітарну допомогу. Останній місяць вони відвідували Авдіївку, яка перебуває під постійним вогнем. Тут на команду чекав новий досвід – евакуація людей.

Волонтери вивезли літню пару, винайняли для них житло в Києві і планують наступну поїздку в прифронтове місто. Про комунікацію з військовою адміністрацією та страх евакуації Віталій Лєсін розповів Інформатору.

Свої рейси до Авдіївки команда розпочала близько місяця тому, наприкінці лютого. Ключова мета – привезти продуктові набори і засоби гігієни. На кілька тисяч гривень купляють фрукти – Віталій каже, що їх люди не бачили по пів року. Також привозять все, про що просять місцеві: павербанки, ліхтарики, подовжувачі в підвали. В Авдіївці працює магазин, достатньо великий. Але до нього треба ще й дійти, що небезпечно в поточних умовах. Та й не завжди є, за що купити продукти. Тож волонтери привозять допомогу адресно, до будинків, не залишаючи її в одному місці.

“Волонтерський дім” також долучався до облаштування “Пункту незламності”, який в Авдіївці створив Михайло Пуришев. Пробурили свердловину, і тепер містяни там можуть взяти води, помитись і попрати речі. А ще подивитись українське ТБ. В місті немає зв’язку, і мешканці слухають лише російське радіо.

А ще волонтери друкують і залишають в “Пункті незламності” листівки формату А4 з контактами тих, хто займається евакуацією місцевих. Одну літню пару вдалося вивезти і команді “Волонтерського дому”.

Порятунок бабусі та дідуся

У Любові та Володимира немає родичів в Україні. Є племінник, але він в росії, і з ним подружжя не спілкується. Віталій розповів, що пара мешкала на восьмому поверсі будівлі, в яку вже неодноразово прилітало.

“Тобто якщо всі люди живуть в підвалах, є поодинокі, які мешкають в квартирах. Вони були одні з них. Їм важко спускатись кожного разу. І вони все життя мешкали вдвох, не хочеться жити в підвалах з кимось. Лишались у квартирі. Всю зиму були під всіма ковдрами, обігрівались так”.

Волонтери заходили до подружжя щоразу, коли приїжджали в Авдіївку. Познайомились ближче і запропонували допомогу – вивезти і поселити їх у квартиру. Любов та Володимир довірились і погодились. Їм винайняли житло, зараз завозять іноді продукти і засоби гігієни. Окрім того, пара отримує пенсію, тож їм вистачає на самостійне проживання. За словами Віталія, фонд і надалі готовий допомагати їм. В Авдіївці будинок подружжя більш-менш цілий, його лише треба відремонтувати і вставити вікна. Тому волонтер припускає, що після завершення війни вони зможуть туди повернутись.

“І далі ми будемо пробувати це робити. Тому, що продукти продуктами, але якщо є змога вивезти, особливо поселити чи відправити людину до родичів, то це буде дуже класно. У нас буде новий етап допомоги людям”.

Евакуація з Авдіївки триває, і є можливість виїхати. Цьому сприяє і військова адміністрація. Але деякі місцеві все ж залишаються. Віталій розуміє більшість з них, хоча й закликає виїжджати з міста.

Чому цивільні залишаються?

За словами волонтера, лише 10% людей, які залишаються там, зомбовані пропагандою. Вони можуть казати: “Це Україна бомбить” попри те, що українські військові діляться з ними консервами чи дають підзарядити телефон. Або їм складно сформувати свою думку.

Є відсоток людей, які випивають, і їм ліньки виїжджати. Вони отримають “гуманітарку” і виживають цим коштом.

50% людей не можуть виїхати через інвалідність або батьків з інвалідністю. Їм важко б дався виїзд. Навіть якщо поліцейські або волонтери евакуюють їх – за старенькими треба доглядати. Потрібна їжа і робота. Держава дає лише кілька тисяч гривень, але стільки ж потрібно і на винаймання житла в Дніпрі чи Покровську. Є багато людей, які вже не в змозі працювати, а мінімальна пенсія складає 2-2,5 тисячі грн. Не всі мають дітей або спілкуються з ними, щоб розраховувати на їхню допомогу. Віталій навів приклад місцевого жителя, у якого дитина відбуває покарання за ґратами. Тож їхати йому нема до кого. І таких історій дуже багато.

“І є звичайно ті, хто боїться. Вони мають нормальний вигляд. Вони чистенькі, в них навіть пенсія є. Але вони все життя провели в Авдїівці, ніколи не бачили Києва, а тим паче Тернополя чи Львова. Їм складно зрозуміти, що там є якесь життя”.

Волонтер повідомив, що зараз в місті залишаються люди, які перебувають там вже понад рік. І евакуюються тільки якщо в будинок потрапив снаряд, або його повністю знищено. Або якщо їдуть сусіди. Але через негаразди на новому місці деякі хочуть повернутись назад, навіть попри обстріл. Таку сумну історію Віталій почув від “колеги”, знайомого волонтера, який вивозив людей з Бахмута. Він розповів, що чоловік років 40 шукав роботу і не знайшов її. З часом почалися проблеми з грошима, і він написав повідомлення, що повертається в Бахмут. Звісно, чоловік цього не зробив. Але Віталій припускає, що такі ж історії можуть бути й в Авдіївці, адже це не селище, а місто, де до початку війни мешкало багатотисячне населення.

“Людей вивезли, людину вмовили, але людині важко. Якщо її просто вивезти і кинути, вона не знає, що їй робити. В неї немає друзів, роботи. І їй потрібна допомога”.

А що місцева влада?

“Допомагає”, – каже Віталій. Але переселенців селять волонтери і лише тимчасово: хтось на три дні, хтось на три місяці. Це не на рік і не на все життя. І потім людям важко адаптуватись, шукати роботу. Одна справа якщо йдеться про молодь 20-30 років. А якщо це людина 70-80 років, то на яку роботу її візьмуть? Пенсія – це 2 тисячі грн. Є виплати – теж 2 тисячі грн. “На ці гроші можна лише виживати, але не жити повноцінно”, – вважає волонтер.

Ті, хто залишився в Авдіївці назавжди

Моторошні кадри малює уява, але на жаль, це реальність. Так, як і Любов з Володимиром, в багатоповерхівках мешкає багато людей, які не можуть спускатись в підвал. Особливо це стосується людей з інвалідністю. Їм легше виживати в квартирах, бо вони так звикли – навіть без опалення та електроенергії.

Але Віталій розповів, що при в’їзді в Авдіївку чи Бахмут можна побачити складені будинки після “прильотів”. І люди лишаються під завалами. Через постійні обстріли розібрати завали неможливо.

Віталій розповів, що міни прилітають поруч з ними щоразу, як вони роздають “гуманітарку”. Було й таке, що розривалось в 50-200 метрах поруч. Коли прилітала ракета в 500-700 метрах біля буса “Волонтерського дому”, по землі йшла дуже велика вібрація. Але думки про те, що час зупинитись і більше не їздити в це місто, у волонтерів не виникало. Вони закликають жителів виїжджати з Авдіївки, але не можуть й без продуктів їх залишити.

Безпека понад усе

Перед кожним виїздом волонтери спілкуються зі знайомими волонтерами, які знаходяться на тому напрямку. Дізнаються про обстріли і безпечні шляхи, чи потрібна допомога. І ніколи не їдуть навмання.

“Коли ми заїжджаємо перший, другий раз в місто, я його вивчаю і запам’ятовую людей. Поспілкувались, познайомились. І коли ми приїжджаємо вдруге чи втретє, вже когось знаємо, чи нам може хтось підказати: “Ой, а підніміться тут, бо є людина старенька”, “А підійміться тут, бо є людина з інвалідністю”, “А знаєте, в цьому будинку давно нікого не було, а в підвалі 15 людей”.

До Авдіївки здійснили вже 5 поїздок, і за цей час надали продуктові набори мешканцям майже всіх багатоповерхівок. Намагаються їздити щотижня, але бувають перепони – бус зламається або допомогу треба почекати. Зазвичай в бусі їде три людини, але відправити можуть і кілька автівок.

До того, як Авдіївку не закрили, “Волонтерський дім” не узгоджував свої поїздки з місцевою владою і працював окремо. Зараз місто закрите для в’їзду журналістів, цивільних та деяких волонтерів. Тому “Волонтерському дому” доведеться формувати запит і шукати можливості відвідати Авдіївку. Команда намагається зрозуміти, для чого це, адже люди можуть залишитись без продуктів і можливості евакуюватись. В місті немає зв’язку, і тепер складно навіть зв’язатись з тими, хто хотів виїхати.

“Зараз дуже дивне питання тому, що Авдіївку закрили, але ситуація там погіршується, я згоден. Військові звичайно знають більше, ніж волонтери. Але все ж таки є ж елемент того, що волонтери можуть заїхати і допомогти, вивезти. Не тільки ж влада може це робити. Тому будемо вирішувати”.

Окрім Авдіївки, в планах волонтерів – Костянтинівка. Для неї вони готують 300 продуктових наборів, кожен з яких важить понад 16 кг. Команда “Волонтерського дому” працює не тільки на передовій, але й в тилу. Наприклад, влаштовують майстер-класи, перегляд фільму та інші заходи для дітей-ВПО в Києві. Разом з аніматором, художником чи психологом виїжджали в деокуповані села та міста. Дізнатись більше про їхню діяльність можна в Instagram. 

Ситуація в Авдіївці

Останні місця ворог намагається штурмувати Авдіївки. Місто перебуває під інтенсивним обстрілом. Понад рік мешканці не мають повноцінного водо-, тепло- та електропостачання. Їх закликають евакуюватись, проте в Авдіївці і досі залишається близько 2 тисяч людей. 27 березня голова військової міської адміністрації Віталій Барабаш повідомив, що в місто заборонений в'їзд для журналістів та цивільних. В'їзд для волонтерів можливий тільки в разі узгодження з адміністрацією. 

Раніше ми писали про те, як поліцейський загін “Білі янголи” евакуює людей з Авдіївки. Також читайте про трагічну смерть малюка та бабусі внаслідок обстрілів: його батьки не хотіли виїжджати з (при)фронтового міста. 

Фото: André Luís Alves