Воюючий стендапер Сергій Ліпко розповів, який талісман боронить його від смерті
Популярний стендапер Сергій Ліпко, котрий воює з перших днів повномасштабного вторгнення, розповів про забобони свої та інших військових. Нагадаємо, що він став першим українським коміком котрий почав жартувати про події на передовій та ставлення до військових. Його сольні концерти, котрі присвячені його службі у ЗСУ, швидко набирають мільйони переглядів у YouTube. При тому інтерв’ю він дає рідко, але своєму колезі Святу Загайкевичу у його “Підпільному подкасті” пояснив, чому військовий чорний гумор не можна виносити на загальну сцену.
Стендапер поділився різними військовими традиціями, котрі їх захищають. Наприклад, одна з них це коли хтось виїжджає на ротацію начмед включав пісню “Остання путь”. І всі потім поверталися живі. Тепер всіх так проводжають і всі сміються.
“У мене є нарукавний знак “Personal Jesus”. Мені його подарував медик з 241-ої бригади. Хоча я не медик. Він мені сказав: “Друже, оцей нарукавний знак дуже гарний. Всі хто його носили, ніхто не задвухсотився (не загинув). Тому у тебе є два варіанти. Або ти носиш його, живеш своє щасливе життя і не двухсотишся і підтверджуєш це. Або, не дай бог, помреш, то я тебе ненавиджу братан, бо ти нам зіпсував всю схему та легенду. І я його ношу на виходи. Але ношу його в кишенці і не надягаю на гору, бо він червоний і я не хочу, щоб щось там сталося і до мене звернулися по допомогу, як до лікаря.
Забобонів безліч. Мені діти одного з бійців колись давно зав’язали на зап'ясті руки мотузку і я тепер ніколи її не знімаю. І ще був випадок... Я перед виїздом в Бахмут нагрів води - вирішив помитися. І під час цього зачепив хрестик, котрий одягнув на початку повномасштабки і у мене порвалася одна ланка на ланцюгу і хрест впав. У мене так тремтіли руки, коли я його лагодив, що у мене почалася панатака”, - згадує Сергій.
Ліпко каже, що за ці роки вже з’явилася ціла військова культура. Пісні, котрі ми тут навіть не знаємо і забобони, котрі можуть здатися цивільним дивними. Типу: "Їду я двухсотиться з пацанами котимся". Але військові в них вірять і вони рятують їм життя.
“У нас розвинулася ціла культура цих забобонів. Наприклад у нас така, що не їсти на бойових борщ. Бо якось нам його приготували, і так накрило обстрілом, що важкувато було. А потім знов зварили борщу, ну, ні що не віщувало обстріла, але знов те саме”, - каже комік.
Сергій дуже багато розповідає та жартує зі сцени про те, які історії траплялися з ним та його побратимами на передовій та в тилу. Але є ситуації, про котрі він ніколи не буде розповідати на концерті. Це стосується чорного гумору. І це при тому, що саме такі жарти найкраще заходять військовим і вони дуже добре їх підбадьорюють. Але цивільним їх краще не чути.
“Чорний гумор є на передовій. Причому дуже чорний, бо там трапляються дуже страшні речі. Але його і не треба виносити звідти, бо можу розповісти таке чорне, що мене почнуть кенселити. Це не нормально з точки зору адекватної психіки так жартувати. Тому чорний гумор я не несу в Київ навіть маленькими крупицями, бо частина військових, які в залі можуть посміятися, а для цивільних буде прямо шоком.
У мене елементарний відос про козла, який з нами жив. І людина мені пише: “З цим козліком все добре?” Я пишу: “Ні, він вмер”. Зрозуміло, що його або розбомбило, або русня якась зарізала. І людина почувши це до психотерапевта йде. Ми хотіли того козла забрати, але ми не знали куди та як везти.
Доречі, у цього козла ще і профдеформація сталася. Ми їздили отримували харчі - возили йому капусту і моркву. А він їх не їв. Споживав “снікерси” і любив пити енергетики. Ще йому подобалося, коли тютюн з цигарок розминаєш на долоні і він його з радістю чуфонив. І ця маленька крупиця, людей, котрі не були до цього дотичні, накриває”, - розповідає Ліпко.