Наслідки: Інформатор із військовими з'ясував, як впав Курський плацдарм і до чого тепер варто готуватися
Росіяни та корейці на Курщині пробували тиснути за рахунок тактики: вклинювалися між позиціями ЗСУ, проривалися на квадроциклах, але все одно вирішальну роль відіграла чисельна перевага – 20 до 1
За даними Deep State найсерйозніша ситуація у ЗСУ зараз на кордоні Курської (РФ) та Сумської (Україна) областей. Противник активно намагається продавлювати нашу оборону у деяких селах прикордонної Хотинської громади. Але незважаючи на «ударний кулак» ворога (він складається з полків понад десяти російських дивізій), його поки що вдається стримувати. Інформатор поговорив із військовими, щоб з'ясувати, як діє ворог і які цілі перед собою ставить.
Зона смерті
За словами військових, вже кілька місяців росіяни не можуть реалізувати перше з поставлених перед ним завдань і вийти на ККП «Суджа», яке зараз перебуває під контролем ЗСУ. Якщо в них це вдасться, вони матимуть можливість перерізати логістику нашому угрупованню, що зараз утримує на Курщині селища Олешня, Гуєво та частину села Гоголівка. А також веде бої з російськими штурмовими групами, до яких входять північні корейці. Справа в тому, що на шляху супротивника до ККП лежить українське село Басівка. І за нього зараз йдуть активні бої. Ворог намагається атакувати Басівку з трьох напрямків:
- пробивається через українське село Журавки (наразі його відтіснили до держкордону);
- спускається з півночі з боку російського селища Свердликово, проходить між Журавками та давно занедбаним українським селом Новеньке та рухається у бік Басівки;
- виступає зі Свердликового, перетинає полями держкордон і пробивається у бік східної частини Басівки;
Ці маршрути противника бійці ЗСУ вже назвали «зоною смерті».
«Ворог заскакує до нас малими групами (іноді на квадрациклах, іноді пішки), а ми його знищуємо, – кажуть військові. – Але на зміну загиблим приходять нові ворожі бійці. Перерв між атаками противник майже не робить.
У північній частині Басівки в одній із будівель близько 15 російських бійців. Але решта села контролюється ЗСУ. У Новенькому росіяни нашвидкуруч зробили кілька укриттів для евакуації своїх поранених.
Кілька днів тому невелика група ворога (близько 9 осіб) прорвалася до селища Володимирівка Хотинської громади. Але їх уже звідти вибили. Крім того ворог намагався зайти до селища Веселівка тієї ж Хотинської громади. Але отримав відсіч та утримує лише ділянку між населеним пунктом та держкордоном. На думку військових, таким чином противник прагне просочитися крізь оборону і накопичити свої сили в нашому тилу. Адже його друга мета – зробити на Сумщині буферну зону. Нагадаємо, такий наказ віддав своїм підлеглим під час візиту до Курської області правитель РФ Володимир Путін.
«Чи зможе ворог реалізувати свою мету – питання волі, – вважають наші співрозмовники. - Поки ми тримаємося, хоч і зазнаємо відчутних втрат. Але у ворога велика перевага у живій силі та у повітрі. Основна наша проблема, це КАБи та дрони на оптоволокні [від них не рятує РЕБ – Інформатор]. А також зібрані «на колінах» і начинені гільзами або патронами дрони «Молнія». На один наш дрон припадає сто ворожих. Розвіддронів у росіян теж набагато більше. Якби ми були оснащені, як вони, у нас результати були б набагато кращими».
Чи можна було уникнути боїв на Сумщині? За словами військових прориватися українською територією на ККП «Суджа» противник пробував ще в той час, коли ЗСУ утримували селище Свердликове Курської області. Але коли ворог видавив нас із Свердликова, ситуація значно погіршилася. Адже саме там він зараз нагромаджує сили. Втрата Свердликова була наслідком цілої низки поразок ЗСУ, починаючи з літа минулого року. Ось як розвивалися події.
Початок кінця
Крах Курського плацдарму почалося в середині жовтня. Тоді прикордонники, що не витримали натиску противника, оголили фланги в селищі Бяхове. Внаслідок чого ворог несподівано зайшов до Опанасівки і затиснув підрозділи Сухопутних військ, що знаходилися там. У цей самий час шість бойових машин ворога вирушили з Коренево (з цього селища противник видавив ЗСУ ще в середині серпня 2024 року) до Снагості, де знаходився опорний пункт ЗСУ. Там прикордонники знову відійшли і наші безпілотні та мінометні системи залишилися на поживу ворогові.
Після падіння Опанасівки українські війська були змушені відійти до Обухівки: в районі цього села та по посадках вони тривалий час вели оборону. Пізніше ЗСУ пішли з Обухівки до Любимівки. Але прикордонники знову підвели та масово залишили свої позиції у Любимівці. Це дозволило супротивникові захопити село та отримати ініціативу.
«З Любимівки до Зеленого шляху (цей населений пункт був вузловою розв'язкою) ворог «літав» коротким шляхом. А ми добиралися туди зі сторони Свердликова – довгою дорогою, що створювало нам безліч проблем», - кажуть військові.
Тим часом супротивник збирав сили у селі урочище Культура (воно було втрачено на початку жовтня 2024 року) та у Коренево. З цих населених пунктів він зробив кидок: обійшов Любимівку, спустився до Нижнього клина та Толстого Лугу. У цей же час він захопив Леонідове, частину селища Новоіванівка і майже дійшов до Нікольського. Але спільними зусиллями наших бригад його зупинили. Зачистили Олександрію, Леонідове та Нижній Клин. А також посадки, що вели у бік Зеленого шляху. Це селище ЗСУ вдалося повернути, але за нього точилися бої. Частина селища Новоіванівка, в яку зайшов противник, так само була зачищена і там теж тривали бої. Воювали наші війська і за Нижній клин, куди ворог намагався пробитися з боку Толстого Лугу.
На жаль, утримати Зелений шлях ЗСУ не змогли. Було втрачено і Нижній клин. Почало сипатися Дар'їно, куди масово зайшов ворог. Тривали бої за Новоіванівку. До речі, у цьому селищі спочатку справи йшли досить добре.
Але потім командування прийняло рішення перевести з Новоіванівки на Покровський напрямок частину одного дуже бойового підрозділу, який підтримував ДШВ та Сухопутні війська артилерією та безпілотними системами. Це підірвало стійкість та бойовий дух інших підрозділів, які там були. Звісно, зроблено це було не спеціально. Але так вийшло. А супротивник продовжував продавлювати оборону села.
«Коли Новоіванівку було вже практично втрачено, ворог задіяв корейців у бік Нікільського – розповідають військові. – Вони додавили до кінця Новоіванівку, почали продавлювати Олександрію та зайшли до Леонідового. Корейців було дуже багато, вони рухалися дуже щільно та атакували хвилями».
Сили ЗСУ були спрямовані на те, щоб утримати Північний напрямок плацдарму. Але противник потихеньку просочувався на фланги. Не секрет, що бійців у нас не так багато. А площа плацдарму була великою. Тому існували проміжки між бойовими порядками піхоти, в які противник проскакував посадками та урочищами, опиняючись у нашому тилу, де була зосереджена артилерія, знаходилися оператори безпілотників та інші критично важливі підрозділи ЗСУ. У такій ситуації наші військові не могли повністю відстежувати ситуацію та надійно прикривати артилерійським вогнем позиції – можна було зачепити своїх. Залишалося використовувати лише БПЛА. Тим часом ворог заходив у посадки та в дома – і вибивати його ставало ще складніше.
«Звичайно це спричиняло серйозні жертви серед наших військ, – продовжують наші співрозмовники. - Весь цей час нам доводилося гасити пожежу. Рішення ухвалювалися інтуїтивно. Часу було дуже мало, а нам потрібно було рятувати ситуацію і «латати» діри, що утворилися».
Поступово ворог змусив наших бійців відійти до Нікільського та Вікторівки. А також почав «пробивати» оборону Свердликова. Внаслідок неймовірних зусиль Свердликово та Ніколаєво - Дар'їно ЗСУ тоді таки втримали. Але, на жаль, ненадовго.
Як усе посипалося
У січні противник посилив атаки на Свердликово та Миколаєво-Дар'їно. Проводив штурми на бойовій техніці та квадроциклах. ЗСУ не вистачало людей, а також сил та засобів для його ефективного стримування по всій лінії фронту. Більш за те, росіяни мали перевагу в повітрі: давала взнаки втрата Коренево, Снагості та Любимівки. У цих селах знаходилися висоти, які на 20-30 метрів перевищували висоти у Свердликовому, Лебедівці та Миколаєвому – Дар'їному. Відповідно, звідти ворогові було набагато простіше літати, ніж ЗСУ. Так, і радіовидимість звідти набагато краща. Ворог активно застосовував FPV на оптоволокні та КАБи.
«Наскільки нам відомо, всі позиції у Свердликовому, які були зайняті противником без боїв – залишили прикордонники, – кажуть військові. – Саме тому фланги залишились голими. Йшли «прикордонники» організовано. Можливо, у такий спосіб їхні командири рятували своїм бійцям життя. Але тим самим вони кидали «на ковадло» інші підрозділи».
Зрештою ворогові вдалося зайти на цвинтар у Північній частині Свердликового. Опанував він ще й інші позиції. ЗСУ його вибивали, але він повертався. Бої йшли у Свердликовому, Лебедівці, Дар'їному та Ніколаєві – Дар'їному.
«А потім росіяни та корейці вирушили на піший штурм, – продовжують військові. - Якось увечері близько 19 години вони пішли з усіх напрямків групами по 2-3 особи. Відстань між кожним бійцем – близько 100 метрів, а між групами – 500 метрів. І так тривало чотири доби! Утримати таку площу ми були просто не здатні. Співвідношення з противником у нас було - 1 наш боєць до 20 ворожих бійців. До речі, корейці дуже організовані бійці. Вони небезпечні не лише для нас, а й для росіян. Російської мови вони не знають. Тому поки не отримають команду з радіозв'язку – стріляють у всіх, кого бачать. Не важливо, чи це росіяни, чи українці».
В результаті ціною неймовірних зусиль і жертв ЗСУ вдалося на якийсь час стабілізувати ситуацію. Але це вже було питання часу – скільки наші бійці зможуть протриматися. У Козачій Локні та Суджі картина була аналогічна: у противника була перевага у всьому і врешті-решт ЗСУ довелося відступити. Але, на думку військових, спочатку втрати більшої частини Курського плацдарму можна було б уникнути, якби прикордонники не оголили фланги. Наші співрозмовники кажуть, що вони йшли скрізь, де знаходилися: в Обухівці, Любимівці, Снагості, Нижньому клині, Свердликовому та Лебедівці. Інформатор звернувся до Держприкордонслужби з проханням прокоментувати події на Курщині, але наразі не отримав відповіді.
P.S.
Наслідком того, що противник встановив контроль над Коренево, Любимівкою та Снагостю є, на думку військових, і той факт, що траса Суми – Суджа опинилася під вогневим контролем супротивника. Аж до останніх трьох місяців ця дорога була основною логістичною артерією. А тепер ЗСУ доводиться використовувати обхідні шляхи. Вже в грудні 2024 року ворог бив по трасі «Молніями», Ланцетами та FPV на оптоволокні. А після 25 грудня встановив повний вогневий контроль над дорогою. Зараз траса завалена технікою, що згоріла.
В надії уникнути дронів, наші бійці ганяли по ній на дикій швидкості і врізалися один в одного. В результаті, техніка розбивалася і згоряла не тільки через попадання дронів супротивника, а й через банальні ДТП.
Зараз читають на Інформаторі
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Зеленський розповів, як Україна не дає ворогу прорватися на Сумщину та Харківщину
- Росія знову атакувала газовимірювальну станцію Суджа на Курщині та звинуватила ЗСУ: об'єкт майже знищений
- Росія готує масштабний наступ на дві області – Зеленський
- Окупанти атакували Охтирку на Сумщині: дрони поцілили по будинках та ринку
- Ракетний удар РФ по Сумах: кількість поранених зросла до 88, Єрмак показав наслідки
