«Якщо критерії збільшення квоти, вимоги до обґрунтування та порядок розгляду звернень не визначені належним чином, роботодавці не мають чіткого розуміння, за якими правилами прийматимуться рішення».
Тож якщо після перегляду виникне лише одне запитання: "Ну то вони все-таки типу пара чи ні?" - значить, ви все зрозуміли.
Артилерист з-під Бахмуту - про те, як пліснява на стінах підштовхнула його поїхати на навчання військовослужбовців за кордон, про ставлення італійців до українських військових та чому в Італії були неможливі практичні завдання для артилеристів
Василь – військовий артилерійської бригади. З перших днів війни пішов добровольцем до військкомату, був під Бахмутом та Авдіївкою, доки його групу не вивели через втрати. Влітку 2022 року проходив навчання в Італії, до цього ніколи за кордоном не був. Інформатор оприлюднив розповідь Василя про особливості підготовки українських бійців за кордоном, яка зараз особливо цікава, оскільки у Данії ось-ось стартує процес навчання українских пілотів на легендарних винищувачах F-16.
Минулого року, за даними Генштабу, понад 20 тисяч українських військових пройшли підготовку у 17 союзницьких країнах. Половина з них – це вузькі спеціалісти: сапери, медики, водолази, розвідники, також українці навчалися поводженню з західною технікою, що передають Україні партнери. Цього року навчання продовжується, а Євросоюз навіть розширив програму, щоб вона охопила більшу кількість солдатів.
- Ще до відправки на навчання, кілька місяців ми жили в тилу – в колишній адміністративній будівлі. Було дуже нудно, у хлопців прямо дах зносило. Мене найбільше діставав грибок, якими були просякнуті стіни – від нього смердить усе, починаючи від речей і закінчуючи тілом, яке почало чухатися.

- Декілька разів хлопців з нашого дивізіону вже відправляли за кордон. Брали в основному молодих. Тож коли запропонували і нам їхати – погодився, не вагаючись. Насамперед для того, аби розвіятися.
- Командир відразу попередив, що ми їдемо туди на повне забезпечення, тож командировочних щоб не чекали. Доки були в тилу, в мене зарплатня була трохи більше 20 тисяч гривень, як і у хлопців. Багато з них розраховували на командировочні – проте облом. Але мені було байдуже. Головне – вирватися з того ненависного грибка.
- Везли автобусами, потім літаком. Добре що поміняв та взяв з собою кілька десятків євро – на воду і хот-дог вистачило. Їжа та вода у дорозі для нас не передбачена – все за свій рахунок.
- Опинилися в Італії. Цього літа в Італії просто люта спека. Перші дні було дуже важко, а потім звикли. Італійські військові добре до нас поставилися. Я б сказав, із розумінням та співчуттям. Але всі решта не дуже. Особливо, поліцейські. Поліція зустріла нашу групу в аеропорту, нам відразу пояснили, що нас поза межами частини водитимуть під конвоєм, все організовано і групою – навіть туалет. Доки нас супроводжували – вовками дивилися на нас.
- Розселили нас у будиночках – по 4 особи в кожному, всі зручності. Це в них такі казарми, італійські військові так і живуть. Першим неприємним сюрпризом став той факт, що в таку спеку нам не дозволили вмикати кондиціонери. Просто забрали пульти. Перекладачі пояснили, що тут дуже дорога електроенергія і її всі економлять. Проте ми ж солдати ЗСУ, в боях вже «обкатані». Скачали на телефони програми мій пульт і за допомогою телефонів вмикали вночі кондиціонери хоч на декілька годин.

- Перекладачі – це окрема тема. Їх у нас була ціла група – і всі синхронні. Часто плутались з перекладом. Під час лекцій було багато технічних назв, якихось військових термінів – от з цим у наших перекладачів були проблеми. Частина з них, як виявилось, були волонтерами. Але вони ж наші, українці, – ми швидко потоваришували.
- Годують в італійській армії добре, але якось одноманітно. Приміром, постійно давали пасту – я й вдома не їм макарони, а тут на гарнір постійно паста. Добре, що там «шведський стіл» - окрім пасти є м'ясо, котлети, багато різних видів сирів, салати, фрукти, випічка. Брав м'ясо, випічку, фрукти – так і харчувався.
- Дуже сміявся, коли приїхав додому, а жінка насипала на вечерю макарони з котлетами. Пішов в магазин, купив гречки, попросив зварити мені каші або підсмажити картоплі.
- Інколи було дуже соромно за своїх же співвітчизників. Приміром, у столові стоять автомати з натуральними соками. Італійці підходять, наливають собі по стаканчику, випивають – і це норма. Наші ж відразу поприносили з собою пластикові пляшки, почали з запасом наливати, щоб ще й з собою взяти. Інколи не допивали, так і лишали в їдальні на столах. Під кінець натуральних соків нам вже не наливали – лише воду.
- Було дуже соромно за сміття. Вдома ми звикли скидати все один пакет і винести на смітник. Так і там. Виявилось, що сміття треба сортувати. Якщо цього не робити, то в частину приїде перевірка і командуванню випишуть великий штраф. Тому італійці в перші дні сортували за нами сміття. Далі нам пояснили що й до чого – ми вже це робили самі. Я ледве не згорів з сорому за таке – але я не знав.
- Нам читали лекції у будні дні – це стосувалось артилерії. Але практично застосувати ми нічого не могли. Через спеку там підвищений рівень пожежної небезпеки, тому на полігонах не стріляють. Наші командири пояснили, що практику проходитимемо в Україні, коли повернемося.
- На вихідні нам влаштовували екскурсії до місцевих музеїв, були на виставці, в якомусь парку. Думав, що скупаюсь у морі, але нам не дозволили. Ледве впросили, щоб автобус зупинився біля моря, ми зайшли в воду по коліна, зробили фотографії і на цьому все. Перекладачі пояснили, що італійці не хочуть брати за нас відповідальність, якщо ми кудись запливемо чи втопимося.

- Коли повертались назад, нас організовано, групою, під конвоєм поліції завели до супермаркету, аби ми щось купили та привезли рідним з Італії. Взяв дві пляшки італійського вина і магніт на холодильник. В таку спеку нічого особливо з собою не привезеш.
- Раніше дуже мріяв, що піду на пенсію і поїду на Кубу – хотів робити там ром і кохати кубинських жінок. Але все це можна робити й вдома, аби лише ракети над головами не літали і наші хлопці не гинули. Після Італії зрозумів, що хочу лишитися в Україні.
Раніше Інформатор повідмоляв, що Румунія підтвердила зобов'язання навчати українських пілотів на F-16. Підробицями про це поділився президент Йоганніс.
Також стало відомо, що ватажок ПВК "Вагнер" Євген Пригожин зареєстрував нову компанію в Білорусі. Планувалося, що новостворена організація буде надавати освітні послуги білоруським військовим.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.