Де тонко, там і рветься: основні загрози національній безпеці

За сім років російської агресії проти України суспільство звикло до заяв різних українських політиків щодо можливого великомасштабного вторгнення Російських збройних сил до України. Однак цієї осені про ймовірність масштабного вторгнення заговорили в західній пресі, у тому числі й авторитетні видання на кшталт New York Times та Bloomberg. Українське Міноборони спочатку спростувало інформацію про можливе вторгнення, але пізніше визнали наявність ознак подібної підготовки, а 13 листопада Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило про те, що Росія залишила поблизу українського кордону достатньо сил та засобів для формування ударних угруповань, готових до наступу на територію нашої країни. Проте загроза національній безпеці України походить не лише зі східного кордону країни.

Які проріхи в обороні можуть бути привабливими для ворога? Інформатор розбирався в питанні. Від найменш важливих до критичних.

Придністров'я: контрольована «чорна діра»

Придністровська Молдавська Республіка – невизнана держава, що повністю контролюється російськими спецслужбами, розташована переважно на лівому березі Дністра, яка межує з Молдовою та Україною. Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (скор. ОГРВ ПРРМ) за офіційними даними становить трохи більше 6 тисяч осіб особового складу. Однак і у 2014, і у 2015 роках, українське Міноборони всерйоз розглядало загрозу з боку Придністров'я. Причому як військову, так і технологічно прикордонну.

На думку військового експерта, директора центру військових програм Центру Разумкова Миколи Сунгуровського, «придністровський напрямок» досить контрольований українською стороною, і для придушення наступальних сил противника Україні достатньо однієї боєздатної бригади.

 «Серйозного там нічого не очікується. Хіба що, противником може бути проведений якийсь маневр, що відволікає. Авіацію туди не перекинеш, артилерійських снарядів на складах багато, а артилерійських установок немає. Для стримування там достатньо сил однієї бригади», - зазначає Микола Сунгуровський.

Водночас, анонімний співрозмовник Інформатора, кадровий офіцер СБУ, зазначає, що Придністров'я залишається одним із найважливіших центрів вербування кадрів для російських спецслужб, деякі керівники проросійських бандформувань «переправляються» для роботи на високих посадах у терористичних організаціях ДНР та ЛНР. Крім того, територія є певним перевалочним пунктом для різноманітних агентур, центром перевербування та перепідготовки колишніх українських військовослужбовців, та і традиційно – каналом контрабанди. З початком військової агресії Росії проти України ситуація почала змінюватися, але дуже повільно. Наприклад, українська та молдавська влада практично закрила кордони для російських військових, і зараз Оперативна група російських військ у ПРРМ змушена шукати способи поповнювати «миротворців» з-поміж місцевих жителів із російськими паспортами. На думку співрозмовника, для усунення цих загроз банально не вистачає політичної волі як попереднього, так і нинішнього керівництва країни.

Енергетична криза та політична нестабільність

Зосередження військ біля кордонів, безперечно, є тривожним знаком. Проте навіть Гітлер вторгався до Чехословаччини скориставшись політичною кризою, якій максимально сприяли чеські комуністи, які отримували директиви з Москви лінією Комінтерну. Володимир Путін багато в чому намагається копіювати навіженого німецького диктатора, про що чудово свідчить як вторгнення в Україну у 2014 році, де Кремль скористався політичним колапсом у нашій країні, так і загальна інформаційна політика Москви.

До речі, п'ятий президент України Петро Порошенко свого часу називав реалізацією російського плану «Шатун» щодо суспільно-політичної дестабілізації країни масові протести 2017-2018 років. Тоді на вулицях Києва проходили багатотисячні мітинги, організовані прихильниками Михайла Саакашвілі та командами Єгора Соболєва, Семена Семенченка, Валентина Наливайченка, Анатолія Гриценка та Сергія Лещенка з Мустафою Найємом.

До речі, сьогодні в столиці України також відбувається масовий мітинг так званих «антивакцинаторів», які вимагали звільнення з-під арешту свого лідера Остапа Стахіва, якого затримало СБУ, підозрюючи, що він та його поплічник планували в Україні державний переворот. З урахуванням інформації, поширеної Радою національної безпеки і оборони України, саме Росія розгорнула в нашій країні масштабну кампанію пропаганди антивакцинаторських настроїв. З іншого боку, навіть якщо ці масові заходи відбуваються без ініціативи з боку країни-агресора, російське політичне керівництво не проґавить можливості, щоб ним скористатися.

«Одна з ознак наступу – це розгойдування ситуації всередині країни… Але не думаю, що ці заходи проходять прямо з волі Кремля. Тим більше, що схожі процеси відбуваються і в інших країнах. Іноді навіть радикальніші. Але впевнений, що Путін, який не тільки розвідник, а ще й шулер, не проґавить можливість і постарається використати цю ситуацію у своїх цілях. І таких дестабілізуючих дій на нас ще чекає маса. На будь-якому ґрунті…», - зазначив Микола Сунгуровський.

Посилити політичну нестабільність та підвищити протестні настрої може (і за планом Кремля має) енергетична криза в Європі. Українська влада виявилася не готовою до зими, не забезпечивши ні достатніх запасів газу, ні запасів вугілля. Але навіть якщо зима буде досить теплою, тарифна політика може виступити додатковим каталізатором протестів.

Білорусь

Починаючи із серпня 2020 року, з моменту масових фальсифікацій на президентських виборах у Республіці Білорусь нелегітимний диктатор Олександр Лукашенко почав остаточно оформлювати свій васалітет щодо Москви. Він жорстоко придушив протести у своїй країні, почав недипломатично критикувати політику української влади та Володимира Зеленського, організував міграційну кризу біля кордонів із ЄС.

Білорусь разом із Росією та поряд залежних від неї пострадянських держав, входить до складу Організації Договору про колективну безпеку – військово-політичного блоку, який повністю контролює Кремль. Однак на сьогодні ситуація з Білорусією виглядає недостатньо однозначною. На думку анонімного джерела Інформатора в СБУ, остаточно військовий союз Лукашенка та Путіна не оформлений, а Білорусь небезпечна для України можливими провокаціями на кордоні, а також як канал перекидання шпигунів та агентів впливу до нашої країни.

«Лукашенко боїться Путіна та його армії на своїй території. Але спецслужби, КДБ, ФСБ та інші співпрацюють дуже міцно. Наразі розглядаються різні сценарії... У тому числі на кордоні. Але ось що точно відпрацьовується, то це приплив різної російської агентури в Україну під виглядом білоруських активістів, які тікають від Лукашенка. Там далеко не всі, не те, що не активісти, а кадрові співробітники спецслужб із білоруськими паспортами», - пояснило джерело.

Своєю чергою військовий експерт Микола Сунгуровський висловив побоювання, що «білоруський фактор» змушує Україну «розмазувати» сили оборони вздовж українсько-білоруського кордону, що послаблює ударні сили на інших напрямках.

Крим та Донбас

24 серпня Головнокомандувач ЗС України генерал-лейтенант Валерій Залужний повідомив, що спільно з Міністром оборони України Олексієм Резніковим було підбито підсумки діяльності Збройних сил України у 2021 році. Основна увага знову концентрується на Донбасі та на українських кордонах.

«У фокусі ситуація навколо кордонів України та у районі проведення операції Об'єднаних сил, сценарії реагування на можливе загострення.

Пріоритетами залишаються нарощування оперативних, бойових та спеціальних можливостей Збройних Сил України, продовження трансформації системи військового управління за принципами НАТО та подальше набуття взаємосумісності із збройними силами держав-членів Альянсу», - повідомляє від імені Валерія Залужного офіційний паблік Головнокомандувача ЗС України.

Крим та Донбас залишаються ключовими напрямками для можливого вторгнення з 2015 року та проєкт «Новоросія» продовжує порушувати деменцію сучасних кремлівських старців. На думку багатьох експертів, зокрема й російських, Володимир Путін ніколи не відмовиться від свого бажання «отримати» Україну.

Сценарії також давно обговорюються на різних рівнях. Перший – це створення сухопутного коридору до Криму. Через Маріуполь і, можливо, Нову Каховку.

Другий – це захоплення всього півдня України з узбережжям, створення суцільної зони російського контролю до Придністров'я. Третій сценарій – вся лівобережна Україна. Цей сценарій вимагатиме максимальних зусиль Росії.

Наразі окупований Російською Федерацією український Крим продовжує перетворюватися на величезний «військовий табір» та плацдарм для потенційного удару по території нашої країни.

«Там не лише танкові дивізії, там зосереджені й десантно-штурмові сили досить великі. І якщо ми беремо з огляду на те, що там є іскандери, то дістануть вони до Києва», - пояснює ситуацію військовий експерт Микола Сунгуровський. На думку експерта, український півострів став найважливішою базою не лише військово-морського флоту, а й сухопутних військ. І саме з Криму росіяни можуть розпочати наступ масштабною десантною операцією.

Водночас ситуація в зоні Операції об'єднаних сил виглядає контрольованою. За роки російсько-української війни українські війська зміцнилися на Донбасі, набули важливого досвіду, звели систему укріплень і замінували напрями можливого прориву російських військ. Схоже, що саме до прориву такої оборони готували підрозділи ЗС РФ під час навчань «Захід-2021». Та й шкодувати бандитів-ополченців росіяни не будуть, розглядаючи їх як «гарматне м'ясо».

«Росіяни відпрацьовують систему розмінування, зокрема, об'ємним вибухом. Що дозволяє робити коридори для сухопутних підрозділів. Випробування такої зброї вже проходили у Росії, зокрема й у рамках «Захід-2021». Тому для Росії це не проблема, тим більше, що вони ж не лише землею підуть. Врахуйте, що перший і другий армійські корпуси, які там є, - це гарматне м'ясо. Росія ніколи не допустить реекспорту «носіїв ентропії» назад до себе. Повернення цих бандитів додому в Росію не буде, вони всі поляжуть там. На мінних полях під мінометним вогнем. Де завгодно, їм байдуже. Це ж не громадяни Росії, а бандити... а ось за ними вже можуть піти війська», - сказав Сунгуровський.

Мобілізація "кварталу"

Українська держава оборонятиметься. Навіть до команди Зеленського почало доходити, що Путін не збирається з ним домовлятися, а Україну бачить лише окраїною його Росії. Подальші кадрові перестановки до армії вселили певний оптимізм і військовим. І політичним оглядачам. 27 липня президент звільнив головнокомандувача Збройних сил України Руслана Хомчака та призначив замість Валерія Залужного. 28 червня нового керівника отримав і Генеральний штаб ЗС України, який очолив генерал-лейтенант Сергій Шаптала. А вже восени, 4 листопада, нового керівника отримало й Міністерство оборони України. Ним став колишній віце-прем'єр-міністр — міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Рєзніков. Експерти вважають пана Резнікова талановитим менеджером, цілеспрямованою та системно мислячою людиною та гарним комунікатором. Це має сприяти налагодженню взаємодії між МОУ та ГШ ЗСУ, які ганебно публічно лаялися за часів міністра Андрія Тарана та командувача Руслана Хомчака.

Однак, радикально перебудувати систему оборони нові кадри навряд чи зможуть. У найкращому разі – налаштувати роботу. Проблема України в тому, що країна може виявитися неготовою ресурсно. Жодний героїзм і відвага не допоможуть, якщо в баках військової техніки закінчиться паливо. А про цю проблему все частіше говорять і експерти, і військові.

Зокрема, військовий експерт та редактор порталу Цензор.НЕТ Юрій Бутусов вважає, що ситуація із паливом у ЗСУ просто критична.

«Проблеми із забезпеченням паливом Міністерства оборони України напередодні великої війни взимку вимагають негайного засідання РНБО», - написав Бутусов на своїй сторінці у Facebook.

Згідно з аналізом проведеного «Цензором», з 1 січня по 22 листопада до військ поставлено паливо обсягом 22% від річного плану, фактично план забезпечення паливом зірвано. Постачання палива за планом 2021-го року розпочалося лише у жовтні. Якість палива залишається при цьому вкрай низькою.

«У бюджеті на закупівлю палива виділено за планом понад 5 мільярдів гривень, із них 1,13 мільярда гривень знято на фінансування інших потреб. З 3,87 мільярда гривень, що залишилися, укладено контракти або ведуться роботи з укладання контрактів на суму 2,4 мільярда гривень. Закупівлі палива на суму, що залишилася, в 1,47 мільярда гривень не здійснено, укладання контрактів під загрозою.

Найбільшою проблемою є повний провал закупівель арктичного дизельного палива – не закуплено жодної тонни. Держава зобов'язана негайно вжити надзвичайних заходів і у зв'язку з загрозою початку бойових дій взимку законтрактувати з Резервного фонду Кабміну не менше 40-50 тисяч тонн арктичного дизельного палива. У січні буде пізно», - зазначає Юрій Бутусов.

Але ключове питання в готовності народу чинити опір агресії. І лідерство в цьому питанні далеко не порожній звук. Завдання Верховного головнокомандувача Президента України – мобілізувати настрої людей. Це буде вкрай складно з урахуванням «мирної риторики» Володимира Зеленського під час власної виборчої кампанії. У питаннях підготовки до оборони багато залежить від лідера держави та українських політиків.

1 грудня Володимир Зеленський збирається з посланням виступати у Верховній Раді України й буде дуже дивним, якщо це звернення не буде присвячене обороні та національній безпеці. На думку автора, Зеленський не має лякати українців війною, він має її вкотре визнати, а український народ закликати до готовності захищатися. Особливо свій електорат, якому так недалекоглядно обіцяв мир.

Раніше Інформатор повідомляв, що за протестами «антивакцинаторів» стирчать вуха російських спецслужб.