Битва за Соледар – як українські леви захищали місто та чому вирішили залишити його

Українські захисники залишають Соледар. Вранці 25 січня про це повідомив речник Східного угруповання військ ЗСУ Сергій Череватий. Лінію фронту таким чином вдалося вирівняти, загрозу оточення знято. Чому Соледар для його захисників – не просто крапка на карті, як насправді вийшло, що місто не вдається утримати і що буде далі, розбирався Інформатор.

"Там ведуться бої не на життя, а на смерть. Хлопці, які тримають саме напрямок Соледару, вони - леви і стояти до останнього".

Ці слова командира 9 роти батальйону "Свобода", лейтенанта Нацгвардії Євгена Оропая стали мемом. Він і сам із левів, які були готові стояти за Соледар до останнього. 

У Оропая – сторінка в Інсті, до останнього дня на ній – бої, атаки, контрудари бійців Нацгвардії, подяка від президента за те, що захищають фортецю Бахмут. Соледар можна вважати частиною цієї фортеці. 

Оропай – молодий хлопець із спокійним поглядом та добродушним обличчям, яке часто помітиш саме у військовослужбовців у гарячих точках. У його роті, судячи по відео з Інсти, всі такі самі прості, спокійні хлопці. І тільки на розрахунку перед боєм їхні обличчя перетворюються, і вони мабуть самі розуміють, що вони дійсно є справжні леви.

У серпні Соледар відстояли. З того часу дещо змінилося

Країна-агресор намагається захопити Соледар та Бахмут із літа, коли у путінської «спецоперації» з'явилися «нові цілі». Бункерний дід повірив, що раз у нього вийшло встановити контроль над Сєвєродонецьком та Лисичанськом, і таким чином, майже над усією Луганською областю, то він зможе і з Донецькою областю так само вчинити. По дипломатичним каналам помчали «привабливі пропозиції» від Росії: віддати їй Донбас цілком і військову тему на якийсь час закрити.

Деяким західним політикам та військовим пропозиції здалися привабливими насправді. Наприклад, голові об'єднаного комітету начальників штабів Марк Міллі США. Він переживав, що завзятий український спротив викличе непередбачувану реакцію росії та запропонував шукати дипломатичні шляхи вирішення конфлікту.

3 серпня путін оголосив наступ на Соледар і Бахмут. Почалися бої, які ми, преса, характеризували як «виснажливі». З Росії надходили зведення про те, що вони контролюють всю східну частину міста... Вже дісталися і до центру... Майже витіснили ЗСУ... Все так, як і місяць тому...
Але потім виявилося, що це все неправда, і пропагандисти вигадували неіснуючі перемоги. До кінця серпня орків із Соледара вибили. Бункерному дідові не вдалося ані захопити Донецьку область, ані скільки-небудь просунутися.
Комусь пропозиції по дорозі про перемир'я, що поступали в той же час дипломатичними каналами, може і здавалися привабливими. Але не соледарським левам. Вони дали ворогові гідну відсіч та деморализували його. 

Костяком української оборони Соледара на той момент були:

• 46-а окрема десантно-штурмова бригада;
• 77-а окрема аеромобільна бригада, вона була сформована влітку 2022 року, і Соледар для неї став бойовим хрещенням. Випробування пройдено з честю.

Маленька точка на карті та велика політика

Соледар – маленьке містечко Донбасу, населення – 10 тисяч. Строго кажучи, це взагалі не місто: кілька селищ у 60-ті роки об'єдналися у спільну адмініодиницю. Звідси, до речі, і суперечка аналітиків, яка йшла у січні 2023 – захопили росіяни Соледар чи ні. Адже питання тут у тому, що саме вважати містом. Наприклад, західні околиці – то є Соледар? 

На відміну від багатьох інших маленьких містечок Донбасу, які вже десятиліття ведуть життя примари, у Соледара був скарб, зашифрований у назві – соляні копальні. До війни майже вся сіль в українських магазинах родом була звідти.

Під містом розташовувалися вражаючі своїми масштабами сольові шахти. Там навіть був музей і футбольне поле. Чомусь вважали, що у цих шахтах українські бійці можуть тримати оборону невизначений час. Насправді вони для цього не особливо придатні – надто великі. Два танки можуть проїхати одночасно.
Коли Пригожин, господар російської ПВК Вагнера засвітився в одній із шахт, йому навіть не повірили. І досі є думка, що цей знімок є постановою.

А ось що безперечний факт - артилерійським вогнем окупанти фактично стерли з землі легендарне підприємство «Артемсоль». А що сталося, наприклад, з музеєм Алли Пугачової, де висіли величезні фото російської Примадонни? Навряд чи ми швидко дізнаємось.
Чомусь усі думали, якщо наші леви відбили Соледар у орків у серпні, вони точно зроблять це й у січні. А що з того часу змінилося. 

Як путін у Соледарі впорався зі своїм зеком-кухарем

А змінилося ось що: у справу втрутилася політика. Хазяїн ПВК Вагнер Пригожин, якого називають шеф-кухарем путіна, відіграє незрозуміло значну роль у тоталітарному устрої нинішньої Росії. Йому дозволено те, що майже нікому більше - критикувати армію за провали на війні в Україні.
У якийсь момент стало зрозуміло, що гнівні тиради Пригожина знаходять занадто великий відгук у масах російських правих радикалів, який зараз там величезна кількість. І путін кинув чвк Пригожина воювати за Соледар та Бахмут. Розрахунок був простий - або Пригожин розіб'є чоло об фортецю Бахмут. Або він зможе її взяти, але при цьому розтратить всі сили своєї чвк.

Бахмут досі Пригожин узяти не зміг. Але в спробах розбити об нього лоба, він створив нову тактику ведення бою. У його приватній армії, як і в будь-якій, нижча ланка – відділення – складається з одного досвідченого бійця та 8 – 9 зеків, яких Пригожин особисто збирав по в'язницях росії. Зекі – витратний матеріал, гарматне м'ясо, втрати якого не рахують. Мета зеків – дозволити досвідченим бійцям дістатися до окопів, які утримує українська армія.
Тікати з поля бою не можна – за це розстріл на місці. Здаватися в полон ЗСУ теж не можна, при спробі застрелять свої.

Пригожин ніякий не кухар, а насправді - кримінальний злочинець із двома судимостями, відмотав дев'ять років суворого режиму і поселення за статтями «крадіжка», «розбій», «шахрайство» та «залучення неповнолітнього до злочинної діяльності». Він чудово розумів, що робить, коли пропонував уркам «квиток на волю».

Поля навколо Соледара усіяні трупами зеків, але зараз півросії по в'язницях сидить… Тож їх залишилося ще багато в арсеналі. Тактика Пригожина дала ефект, тому що сучасний світ і уявити не міг такої нелюдської тактики. І не готувався таке відбивати.

«Проблема в тому, що росіяни наступають у такій кількості і так часто, що всі підрозділи українських військ закінчили день із критичною нестачею артилерійських та мінометних боєприпасів. До вечора українці фактично були змушені косити росіян лише кулеметами», - писав, аналізуючи цю тактику, австрійський військовий аналітик Том Купер.

Зворотний бік цієї тактики у тому, що витрачав Пригожин весь цей час не лише арсенал своїх зеків, а й досвідчених бійців. Гинули вони, звичайно, у меншій кількості – але їх взагалі є не дуже багато – військових за фахом, які мають досвід бойових дій у гарячих точках. Такі втрати для Пригожина були непоправними.

Щодо путіна, то він дочекався, коли чвк кухаря-кримінальника критично ослабне, а потім кинув «на допомогу» свою армію. Чим вбив двох зайців – розділив із Пригожиним «успіх у Соледарі». І критично послабив чвк Вагнера.
Підтвержденням тому є «відчайдушне відео», що облетіло мережу. Там найманці з Вагнера звертаються до начальника генштабу Герасимова. У відео – нецензурна лайка на адресу «найголовнішого генерала».

 Відразу після того, як путін переконався, що чвк кухаря-зека критично ослабла, він призначив того самого Герасимова, якого проклинали «вагнера» і який мав довгий конфлікт із Пригожиним, командувачем спецоперації в Україні.

Кажуть, уже й життю Пригожина загрожує небезпека. Його можуть тихо «завалити», як заведено у бандитів, які правлять зараз росією. Адже Пригожин більше не є небезпечний, він розтратив свої сили.

Це і є політика. Але політика, звісно, не наша. Пригожину треба було за всяку ціну взяти Бахмут. Або хоча б Соледар. Але й тут його обдурили. 

Політика українська та російська: одна головна відмінність

«Події розвиваються швидко, період не простий на цьому напрямку. Більшість на характері, струні. Окрема дяка кулеметному розрахунку 128 окремої гірсько-штурмової бригади в околицях Соледара. Я не можу показати Вас із очевидних причин, ви розумієте, чому. Усьому свій час. Але люди повинні знати як мінімум сухі цифри номерів бригад, що діють тут мужньо і відважно, на характері і не озираючись. Безупинно... – пише у своєму тг-каналі пізно ввечері 24 січня із Соледара боєць із позивним «Мадьяр».

У його дописи ані слова про відступ із Соледара – ні до цього поста, ні після. Вони не хочуть відступати, хоча розклад їм точно відомий: на захід від Соледара створено нові рубежі оборони.

Сам собою Соледар немає особливого стратегічного значення – лише точка на карті. Втрата Соледара не дасть оркам суттєвої переваги у Бахмуті. Бахмут продовжує триматися.

Але вони все одно не йдуть. Адже вони розуміють, тепер найсильніший удар припаде на Бахмут.

А якщо Бахмут не встоїть – під ударом виявляться Краматорськ та Слов'янськ. Тут навіть надійна «західна» лінія оборони не допоможе: артилерія ворога суттєво наблизиться до північно-західних густонаселених районів Донбасу, де поки що можна жити. Поки що відносно мирно.
І тут у справу знову мабуть піде політика. Але вже не російська політика, а саме наша. Це орки не зважають на втрати і не бережуть людей.
Позиція України у тому, що люди мають жити. Під цим кутом зору приймаються остаточні рішення. Мадьяр, Оропай та всі інші соледарські леви мають вижити. Вони й надалі захищатимуть свою Батьківщину.