«За моєю оцінкою, я не думаю, що ми досягнемо тут прориву, доки президент [ред. - Трамп] і президент Путін не будуть взаємодіяти безпосередньо з цього питання.»
Трек «Боляче» — про ті стосунки, які давно мали б залишитися в минулому, але вперто не йдуть із голови. Про людей, які вже ніби відпустили, але ловлять себе на думці, що досі болить. Для тих, хто сміється на зустрічах, але подумки все одно шукає її очі. Хто робить вигляд, що забув, — але пам’ятає.
Зараз Євгенія в Англії і чекає на повернення до українського Херсону
Приватні підприємці з окупованої області залишилися без того, до чого йшли вагому частину життя - своєї улюбленої справи. Місцеві бізнесмени могли спробувати продовжити діяльність в умовах нового злочинного режиму, але більшість усвідомлено залишила свою справу, не бажаючи миритися з умовами ворога.
Українські підприємці звикли працювати у вільній країні, без страху та тиску. Так, вони зробили вибір - кинути все, а не залишитися у заручниках нелегальної "влади".
Херсонка Євгенія Лукаш тепер мешкає в Англії. Вона радіє з того, що сім'я нарешті в безпеці, тому готова до нових варіантів отримання доходу. В окупації вона залишила прибутковий бізнес з пошиття та продажу дитячого одягу. Свою улюблену справу Євгенія створила з нуля та розвивала протягом 12 років.
"24 лютого ми планували запустити розпродаж. Хотіли зробити це креативно, щоб привернути увагу покупців. А 28 лютого мала стартувати нова колекція одягу. Все було готове для цього. Але з першого дня війни, все як лежало в цехах та офісі, так і залишилося. З того часу ми не працюємо".
Співрозмовниця розповіла, що завжди була далека від новин і не стежила за перебігом подій, що призвели до війни. Усі її плани зруйнувалися після ранкового дзвінка бухгалтера фірми з повідомленням про те, що до області увійшли російські війська.
"Все сталося дуже швидко. В обід вже почалася битва на мості неподалік нашого будинку. Ми почали жити у підвалі. На сусідніх вулицях горіли будинки і були сильні вибухи. Після того як окупанти розмістили колони з артилерією поблизу будинку, ми переїхали в квартиру. Але й там не було тихо – сусідню багатоповерхівку обстріляли”.
Залишаючись без роботи, Євгенія з чоловіком та друзями організували допомогу тим, хто не міг сам дістати їжу. На той момент місто вже було окуповано, розвивалася продовольча криза, а російські військові починали полювання на "неугодних", проводили обшуки в установах та офісах.
"Коли нам вдалося евакуюватися, по камерах я побачила, як в офісі нашої фірми орудують люди у формі з автоматами. Вони перевернули все і забрали певну техніку, документи".
Євгенія виїхала з другої спроби залишивши у Херсоні всю нерухомість, виробництво, автомобілі та інше майно. Вона взяла лише трохи речей та найцінніше — сім'ю.
"Ми жили "у своїй тарілці", у нас ні в чому не було потреби. Тепер ми в чужій країні вчимося жити наново. Я готова до будь-яких нових пропозицій, заради дітей та всіх членів моєї родини. Але до Херсону ми повернемося лише після деокупації , щоб мати можливість відновити і продовжити все, що так любили".
Понад 500 тисяч жителів Херсонщини залишили свої будинки та роботу, щоб врятуватися від окупації. І до сьогодні, незважаючи на ризики та перешкоди з області, намагаються виїхати багатокілометрові колони з мирними бажаючими вільно жити.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.