Як виглядав вокзал Києва та річка Либідь 150 років тому: архівні фото

На сторінці у Facebook “Клуб Корінного Киянина” опублікували світлину, на якій зображено старий залізничний вокзал Києва у 1870-ті рр. та річка Либідь, яка в той час протікала перед вокзалом. 

“1870-ті. Старий залізничний вокзал та річка Либідь, яка в той час протікала перед вокзалом”, - йдеться у підписі до фото. 

Вокзал Києва

Київська залізнична станція побудована у 1868—1870 роках для обслуговування залізниць Київ — Балта і Київ — Курськ, будівництво яких було завершене 1870 року. До 1868 року залізниця дійшла до лівого берега річки Дніпро, але ще два роки під керівництвом інженера Аманда Струве будували міст через Дніпро. Станція тоді була в долині річки Либеді, на місці солдатських осель.

Перший поїзд із Курська на станцію Київ-Пасажирський прибув 18 лютого (2 березня) 1870 року. У 1950 році станція електрифікована постійним струмом (=3 кВ) у складі лінії Київ — Боярка, якою почали курсувати перші приміські електропоїзди. У 1957 році електрифікований Броварський напрямок. У 1967 році станцію переведено з усією лінією на змінний струм (~25 кВ), до локомотивного депо Київ-Пасажирський почали надходити перші пасажирські електровози ЧС4, які витіснили паровози й тепловози, а приміські перевезення переведено на електропоїзди ЕР9.

Первісна будівля залізничного вокзалу в Києві споруджена у 1868—1870 роках і представляла собою двоповерхову будівлю із жовтої цегли в давньоанглійському готичному стилі за проєктом архітектора Івана Вишневського. Довжина вокзалу становила 133 метра — була трохи менше розмірів пасажирської платформи, яка простягалася на 144 метра. Для «найвищих осіб» призначалися спеціальні, розкішно облаштовані приміщення, а брудні і тісні зали чекання обслуговували пасажирів третього, нижчого класу.

11 (23 серпня) 1877 року в будівлі залізничного вокзалу сталася сильна пожежа. Споруду відновили, але з огляду на розширення залізничного сполучення вирішили провести реконструкцію і вокзалу, і всієї станції, яка повинна була поліпшити якість обслуговування пасажирів та розширити можливості всього залізничного вузла. До 1899 року управління Південно-Західної залізниці розробило проєкт комплексної перебудови Київського залізничного вузла. 

На початку XX століття розроблено проєкт будівництва нового вокзалу, оскільки первісна будівля вже не відповідала пасажиропотоку, що зріс. У 1913 році стару будівлю вокзалу було розібрано, натомість неподалік, в районі сучасної кінцевої зупинки швидкісного трамваю «Старовокзальна» було зведено тимчасовий, як тоді вважалося, дерев'яний барак. Проєкт Управління Південно-Західної залізниці (автор — петербурзький архітектор Володимир Щуко) передбачав будівництво двох вокзалів, з'єднаних разом у вигляді літери «Н» (ідея втілилася в життя лише у 2001 році з будівництвом Південного вокзалу). 

Головна будівля комплексу повинна була бути вирішена в романських формах. Планувалося, що поїзди далекого сполучення всіх чотирьох напрямків та приміського східного напрямку приймаються і відправляються з колій, що розташовані паралельно довгої осі будівлі вокзалу. Приміські ж електропоїзди західного напрямку — з тупикових колій, що розташовані на захід від вокзалу. У 1908 році в районі сучасної кінцевої станції швидкісного трамвая на Старовокзальній вулиці було побудовано тимчасовий одноповерховий дерев'яний пасажирський павільйон, який в результаті експлуатувався майже чверть століття. До 1913 року стара вокзальна будівля була знесена, а у 1914 році було закладено фундамент нової будівлі вокзалу. Напередодні початку Першої світової війни було проведено конкурс на найкращий проєкт вокзалу, у якому переміг проєкт архітектора Володимира Щуко. Однак встигли лише закласти фундамент, оскільки вже йшла Перша світова війна. Врешті-решт до ідеї спорудження капітальної будівлі вокзалу повернулися у середині 1920-х років.

Нинішній Центральний вокзал — головна станційна споруда, яку проєктували Олександр Вербицький і архітектор Павло Альошин. Старшим техніком на будівництві працював і навчався на той час і став знаменитим згодом український радянський архітектор, містобудівник, художник і педагог, один з найплідніших київських зодчих Йосип Каракіс. Вокзал будувався впродовж 1927—1932 років у стилі українського бароко з деякими рисами конструктивізму. 

Упродовж 1954—1955 років побудовано споруду Приміського вокзалу, прокладені підземні тунелі, які з'єднали Вокзальну площу з вокзалом і платформами. У 1967—1969 роках споруджений навіс над першою платформою, а також пішохідний конкорс до 10-ї колії завширшки 24 метри (замість двох галерей, які перед тим доходили лише до 4-ї платформи). Впродовж 1978—1980 років, напередодні Літніх Олімпійських ігор—1980, був реконструйований головний вестибюль Центрального вокзалу. Устаткування залу депутатів Верховної ради на вокзалі виконано архітектором Ірмою Каракіс. 

У 2001 році проведена капітальна реконструкція Центрального вокзалу, у рекордні терміни (за 6 місяців) був збудований Південний вокзал, який з'єднаний з Центральним вокзалом пішохідним переходом (конкорсом), що проходить над коліями. Між сходами, що ведуть до конкорсу встановлений ескалатор. Особлива роль у цьому будівництві належала тодішньому Генеральному директорові «Укрзалізниці» Георгію Кірпі. Тоді ж на площі напроти Південного вокзалу за проєктом Романа Сивенького було споруджено церкву в трансформованих по-сучасному давньоруських формах. Храм освячено на честь святого Георгія. 

Річка Либідь 

У давнину Либідь була повноводною річкою, що служила південним та південно-західним кордоном Києва. На річці розташовувалися численні загати і водилася риба. На початку ХХ століття річка почала серйозно забруднюватися - в неї стали відводити зливові стоки з колекторів, також сюди стікало чимало каналізаційних стоків.

Виток річки розташований у районі сучасного бульвару В. Гавела (Івана Лепсе). Далі Либідь тече через район Караваєвих дач у напрямку залізничного вокзалу. Після цього Либідь протікає паралельно залізниці, неподалік палацу "Україна" та Володимирського ринку, через Деміївську (Московську) площу і, в результаті, впадає в Дніпро в районі станції метро "Видубичі". На поверхні річку можна спостерігати в районі залізничної станції "Караваєві Дачі", найбільше – на відрізку від залізничного вокзалу до Деміївської (Московської) площі. Здебільшого річка тече в колекторах під землею, в неї впадає кілька інших маленьких приток.

За однією з легенд, річка Либідь утворилась від сліз сестри засновників Києва – Кия, Щека та Хорива – Либіді. Перекази говорять, що княжна була дуже вибагливою до наречених: висміювала залицяльників, які до неї сваталися, і відсилала їх назад. Згодом, коли ті перестали приходити до неї, засумувала. Невдовзі вона збудувала дім на горі і жила там на самоті, проливаючи сльози. Гору, де стояв її будинок, стали називати Дівич-горою, а річку, що утворилася з її сліз - Либіддю.
Майже по всій довжині Либеді її русло спрямлено, закріплено бетоном, тобто, каналізовано. Бетонний короб каналу, споруджений для захисту від затоплення прилеглої території, має висоту стінок 2-3 метри, ширину — 4-10 м. По дну цього каналу прокладено вужчий жолоб глибиною 0,8 метра і шириною від 1,2 метра у верхів'ї до 3,5 метрів біля гирла річки. Ця вузька частина забезпечує проходження меженного стоку, певною мірою її можна вважати руслом. Дно широкого каналу виконує функції заплави, яка затоплюється при паводках.

На єдиній ділянці річки, яку не каналізовано (в пониззі), рішенням Київської міської ради № 96/256 від 24.10.2002 р. було створено комплексну пам'ятку природи місцевого значення «Природне русло р. Либідь», площею 0,3 га. У той же час, продовжується забруднення річки Либідь — триває неконтрольоване скидання сміття, надходження стічних вод, що надзвичайно погіршує якість води в річці. Протягом останніх років, під час кожної весняної повені Київська міська державна адміністрація обіцяє провести комплекс робіт з очистки та розширення русла. 

Кияни 5 листопада 2015 року звернулися у Київраду з електронною петицією про визнання долини річки Либідь зоною екологічного лиха. 24 січня 2016 року, кияни Нечволод Дмитро, Мраморнов Максим та Артем Заварзін організували сплав на байдарці Либіддю, тим самим привертаючи увагу влади до потенціалу використання річки. Кияни вважають, що до річки Либідь давно пора застосувати міжнародний досвід ревіталізації малих річок. Термін «ревіталізація» перекладається, як «повернення до життя».

Як раніше повідомляв Інформатор, унікальні фото періоду Другої світової війни були опубліковані на сторінці спільноти "Старі фото Києва" в соціальній мережі Facebook. На них можна побачити, як виглядав вокзал Києва під час німецької окупації.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливі новини. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері стежте в нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.