Як українські військові захищають підступи до Харкова

«Тягач (багатоцільовий транспортер-тягач легкий броньований) знищили ще у перший день війни, мене тут ще не було. По нас найбільше били САУ та міномети. Весь час нас окупанти накривали вогнем, коли у Циркунах стояли. Це вже потім орків вибили. У пряме зіткнення їхні танки на нас сюди не виходили, бо їх не пускала наша артилерія. Всі колони розбивала вже на підступах. Але ми були готові їх зустріти, у нас є все для знищення бронемашин. Ми організували тут дуже добру взаємодію з Харківським національним університетом повітряних сил, спільно з ними знищили два беспілотника «Орлан». Наша зенітна установка не змогла цих «Орланів» дістати. Тоді з ХНУПС приїхали хлопці, ми для них організували позицію, і вони знищили цілі «Стінгерами», – поділився військовий з позивним Кислий.

"Хлопці дуже різні. Є у нас нейрохірург з позивним Док, який прийшов звичайним парамедиком. Є працівник ІТ-сфери. Є Володимирович гранатометник, вивчає роботу з артилерійським планшетом, молоде поповнення вчить. Патріотизм в душі надзвичайний. За Харків, за Україну, за нашу Батьківщину — роздеруть на шмаття", - говорить військовий.

"Ворог вів вогонь саме по наших позиціях. Через вибух міни у нас обвалилася частина бліндажа. У мене у скроню влучив уламок від міни. Мене винесли, надали першу медичну допомогу. Я тоді не відчував, ані болю, ані страху. Просто перед очима побіліло. Я думав спочатку, що помер, а тоді зрозумів, що якщо я думаю, то я живий. Лікарі сказали, що мене врятувало те, що в мене важка кістка. Виявилось, що людина моєї статури має бути легшою на десять кілограмів. Хлопці, коли мене виносили, теж казали, що насилу мене евакуювали — дуже важкий був, – розповідає боєць Дмитро.

"Спочатку все було жахливо. Через все місто поїхав у військкомат. Там два рази направляли у різні бригади, але все ж таки потрапив у гвардійську частину. Якщо порівняти 14-й та 22-й рік, то різниця відчутна. Там було страшно, але ти розумів, що війна не у всій Україні, що у тебе є тил. А у цій ситуації більше переживаємо за тих, хто в містах», – говорить військовий Олексій.

"Ця війна почалась ще у 1991 році у Грузії. російська федерація після розпаду СРСР намагається знищити суверенні, вільні держави – Грузію та Україну. Я приїхав в Україну як доброволець ще у 2017 році. Воював в АТО, одружився. Я п’ять років вже живу у Харкові. Проти цієї імперії ми разом! Україна та Грузія разом! І буде разом до кінця — ми переможемо обов’язково", – пояснює військовий з позивним Лівані.