Як спілкуватися під час війни: поради психологині

В Україні зараз немає жодної людини, яку б не зачепила війна. Іноді виникають проблеми в спілкуванні, особливо з тими, чий досвід відрізняється від вашого, з тими, хто пережив щось, не до кінця вам зрозуміле, що лякає, про що чуєш, але не до кінця віриш у те, що такі події можливі.

Про це розповіла практична психологиня, кандидатка психологічних наук Дарія Отич, передає Інформатор. 

Спілкування з оточуючими під час війни вимагає від нас більшої чутливості й обережності, ніж у мирний час. Особливо це актуально, коли контактуєш з тими, хто перебував у зоні активних бойових дій (це може стосуватись як військових, так і цивільних). Варто знати деякі особливості спілкування та враховувати їх. Адже іноді саме "дбайливе" ставлення може провокувати негативні переживання в людей, які й так пережили стресові події.

Завжди варто пам’ятати, що перед вами людина, яка має сили, ресурси, знання й уміння, що дають їй змогу виживати. У більшості випадків людина може сама вирішувати питання, визначати майбутній рух, ухвалювати рішення й нести за них відповідальність. Не забирайте в неї здатність бути господарем власного життя.

Поради психологині, які допоможуть спілкуватись під час війни

• Не робіть вибір за іншого. Якщо людина пережила насильство, ситуацію, в якій була безпорадною, то можливість обирати з альтернатив повертає відчуття контролю. Якщо вирішили щось змінювати в планах, оточенні — спочатку отримайте згоду. Людина має бути активним учасником свого життя.
• Поважайте кордони людини. Вона має право робити те, що вважає за потрібне, мати інші орієнтири та цінності, власне бачення ситуації. Намагання "допомогти" може сприйматись як насильство. Варто запитати, чи потрібна людині допомога, а вже потім діяти. Також не варто торкатися чужого тіла без дозволу. Якщо нам хочеться обійняти — це наше бажання, й воно може не збігатися з потребою іншої людини.
• Перебування в зоні бойових дій може сильно впливати на людину, змінюючи звичну нам поведінку. Не варто їх інтерпретувати самостійно — ми не можемо знати всі обставини життя іншого. Краще запитати прямо й пояснити, що саме вас турбує.
• Не жалійте, а співпереживайте. Жалість позбавляє іншого сили. Зазвичай дорослому ми співчуваємо, співпереживаємо. Також не варто говорити про те, що ми розуміємо емоції того, хто пережив жахливий досвід. Ми не знаємо, як це було, нас не було поруч. Але історія людини викликає в нас почуття, й ми можемо їх озвучувати.
• Турбуючись про людину, непогано створити умови для переживання нею позитивних емоцій. Однак не вимагайте від іншого, щоб він відчував ту емоцію, яку ви очікуєте, був радісним і щасливим. Людина, яка пережила страшні події, має право відчувати лють, сум, горювати й усвідомлювати те, що з нею відбувається.
• Не знецінюйте її емоції, порівнюючи з іншими — кожен переживає власні стани, й кожному потрібен свій час, аби пройти цей процес.
• Важливо вміти витримувати емоції іншого. Якщо людині, котра повернулась із зони бойових дій, необхідно висловити переживання, розповісти власну історію — добре буде надати їй таку можливість. Однак про емоції ми можемо не лише говорити — ми можемо про них мовчати. Якщо людина замовкає, просто побудьте з нею поруч. Не обов’язково щось говорити. Це буває непросто — для цього потрібно бути емоційно стабільним, ставати опорою самому собі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут. 

Заголовне фото: з відкритих джерел