Як П'ятий може стати Сьомим: чи можливий камбек Порошенка в президентське крісло

29 квітня 2019-го у Львові був дещо похмурий, однак майже по-літньому теплий день. Країна тоді вирувала від історичних подій, пов'язаних із президентськими виборами. Новий голова держави вже готувався до інавгурації, в той час як Петро Порошенко, який тоді уступив перемогу Зеленському, продовжував активні зустрічі зі своїми прихильниками. Львівщина стала єдиним регіоном України, де ексгарант отримав упевнену перемогу в другому турі. Тож не дивно, що поїхав Порошенко саме туди. 

Виступаючи на мітингу перед виборцями, п'ятий президент України дякував за "велике щастя" - бути лідером держави впродовж п'яти років. Під кінець виступу він сказав таку фразу: "Якщо Господь допоможе - я повернуся в крісло президента". Тоді її сприйняли як просто красиві слова, емоційну промову політика, який залишає свою посаду.

Однак чи могла б ця фраза стати реальністю? Чи має Петро Порошенко шанси знову поборотися за президентське крісло - та навіть виграти ці перегони? І що йому потрібно для цього зробити? Відповідь на всі ці питання досить неочікувана - "так, має". Чому та як - розбирався "Інформатор". 

Критика мовчки та його величність рейтинг

Станом на зараз вибори в Україні вважають дуже малоймовірними. В країні триває важка війна, а влада геть не зацікавлена влаштовувати електоральні перегони. До того ж, як відомо, вибори не на часі, про що особисто сказав президент Зеленський. Однак ситуація швидко змінюється, і які розклади будуть навесні 2024 року, важко прогнозувати. 

До того ж особисто президенту нема чого переживати. Його, за даними опитування соціологів з "Рейтингу" станом на кінець вересня, підтримують 75% українців. Тож є думка, що проти виборів також виступає опозиція. Бо шансів на перемогу в неї дуже мало. 

Очевидно, що сьогодні головним ядром опозиції є Петро Порошенко та очолювана ним партія "Європейська солідарність". Підтримка оппозиції останнім часом зростає - попри те, що переважна більшість громадян все ще готова віддати голоси Зеленському. 

Прогнозуємо: підтримка Порошенка і далі зростатиме. Причому для її зростання лідеру опозиції взагалі не треба нічого робити. Що ми й спостерігаємо на його особистому прикладі. Порошенко ніяк не критикує чинного гаранта, справедливо вважаючи, що цим можна зайнятися після війни. Між двома президентами існує свого роду "джентльменська угода". Особисто Порошенко ані слова не каже про Зеленського - і це найкраща стратегія, яку тільки можна сьогодні придумати. 

В свою чергу, голову держави активно критикують ЗМІ, які афільовані з Порошенком. До критики в соцмережах вдаються і його однопартійці з "Євросолідарності", а також пул медійних обличь з числа прихильників експрезидента, яких прийнято називати "порохоботами". Враховуючи, що минулу президентську кампанію Зеленський виграв здебільшого саме завдяки активній роботі у соцмережах, цей фактор може зіграти важливу роль і під час наступних виборів. 

Ще раз: тактика дуже проста і тому стратегічно виграшна. Зеленський, природньо, робить помилки. Його рейтинги довіри поступово знижуються. В свою чергу, опозиційне ядро, близьке до експрезидента, активно критикує дії гаранта. Сам же Порошенко зберігає джентльменське мовчання - вочевидь, аби сказати своє фінальне слово, коли прийде час. Як казав друг Великого Лебовські у відомому фільмі - "План простий, а тому красивий". 

В усій цій схемі є лише один виклик, однак він фундаментальний. Навіть попри падіння підтримки Зеленського (зараз - 75%, а ще навесні було понад 90%), у Порошенка може не вистачити підтримки для перемоги на виборах. Більш того, майже очевидно, що голосів йому не вистачить. Перш за все тому, що в Порошенка, на відміну від Зеленського, дуже високий антирейтинг. Чи, як кажуть експерти, "тінь". За різними оцінками, антирейтинг Порошенка складає до 65-70%. Тобто Порошенкові перш за все треба боротися не з Зеленським, а з самим собою. 

Новий Порошенко для нової країни

Держава та народ вже ніколи не будуть тими, що раніше. Так вважають, мабуть, всі українці з тих пір, як почалася війна. Вочевидь, це має стосуватися і Порошенка, якщо він справді хоче боротися за крісло президента. Ексгарантові потрібне радикальне оновлення, переосмислення всього себе, свого публічного образу, своїх підходів до управління, своєї програми тощо. Це має стосуватися абсолютно всіх аспектів його політичної діяльності: від публічного образу як політика до складу його майбутньої команди.

Станом на зараз в Україні фактично немає партійних рейтингів. Ті заміри, які роблять окремі політсили, є непублічними та можуть не відображати повну картину. Однак буквально перед початком війни "Європейська солідарність" вже стала найпопулярнішою партією країни з рівнем підтримки у 23%. А під кінець літа 2021-го Порошенко очолив рейтинг українських діячів, які зробили для держави найбільше. 

Це гарний старт. Але цього мало. Так, протестний електорат багато в чому акумулюється сам по собі - але це не означає, що слід нічого не робити та просто чекати (хоча частково ситуація саме така). Петро Порошенко та його технологи мають перед собою надскладну, але надцікаву задачу: "перезібрати" образ лідера, "перетряхнути" всю його команду та явити Україні нового Порошенка та нову "ЄС": оновлених, свіжих та адекватних часу. 

Порошенко та "Великий Схід" 

На виборах 2019 року найменше людей проголосували за Порошенка саме на сході. Це не дивно: тоді п'ятий президент обрав досить радикальну для цього електорального поля риторику, яка подейкуди була відверто націоналістичною. "Східняки" ж були налаштовані більш спокійно, космополітично та євроскептично, а тому в масі своїй Порошенка не підтримали. 

Однак гарна для ексгаранта новина полягає в тому, що все це було до війни. Сьогодні ж південь та особливо схід України - це ті регіони, які постраждали від дій росії найбільше. І таких "заряджених" на презирство та ненависть до рф людей, як в на чверть зруйнованому Харкові чи Донбасі, який окупанти просто стирають з лиця землі, у Львові чи Франківську ще треба пошукати! 

Що це означає? Теоретично те, що Порошенко з його радикальними в 2019 гаслами на адресу росії в 2023 чи 2024 виглядатиме ще дуже м'яким та поміркованим політиком. Однак це не значить, що лідерові "ЄС" слід знову брати на озброєння гуманітарну риторику. Який в ній сенс для Харкова, де зруйновано декілька великих житлових районів та половина центру, для Херсона, який щоденно потерпає від терористичних атак, чи для Донбасу, на якому взагалі майже не залишилося живого місця? 

"Великому Сходу" не треба казати, що росія погана - він знає про це краще, ніж будь-хто в Україні, знає на своїй шкурі. Йому слід запропонувати прості, логічні та конкретні речі: відбудова, післявоєнний розвиток, повернення до нормального життя тощо. І в цьому контексті Порошенко, до речі, є значно більше "східняцьким", аніж "західняцьким" кандидатом. 

Якщо пояснювати дуже умовно, то справа виглядає наступним чином. Економіка Західної України - це економіка імпорту, економіка послуг. Вона продукує відповідний тип ведення бізнесу та, в ширшому сенсі, тип політичної культури. В той же час економіка "Великого Сходу" - це важка промисловість та експорт. Що також формує відповідну політичну культуру та погляди населення. 

І в цьому сенсі Порошенко якраз є типовим "східняком": він великий бізнесмен з багаторічним управлінським досвідом, серед його активів була й важка промисловість, як та ж "Кузня на Рибальському". Тобто "східний типаж" йому насправді ближчий та зрозуміліший. А він, в свою чергу, зрозумілий цьому самому сходу - важливо тільки правильно себе подати. 

Однак навіть це не є основною задачею для технологів Порошенка. Якщо на майбутніх виборах Схід не отримає свого кандидата, він може у більшості своїй просто проігнорувати вибори. Тоді спрацює ефект більшості, адже в Західної та Центральної України питань до Порошенка, теоретично, значно менше, аніж на сході - що показують довоєнні рейтинги тієї ж "Євросолідарності". 

Я - свій! Порошенко й західні союзники

Сьогодні Україна тісно пов'язана із західним світом та фактично є його головним східноєвропейським форпостом. Рівень співпраці з нашими союзниками - безпрецедентний, їхній внесок в українську боротьбу - неоцінимий. Тож, природньо, Захід має величезний вплив на сучасну Україну, і без заручення підтримкою партнерів навряд чи комусь вдасться виграти вибори. 

Які перспективи в цьому контексті має Порошенко? Вочевидь, досить непогані. Ексгарантові не відмовиш у дипломаточному досвіді та умінні вести переговори й заводити контакти. Він регулярно комунікує із західними елітами ЄС і США та має там надійних партнерів. До того ж за часів президентства Порошенко мав гарні відносини з Байденом та його командою. 

Однак станом на сьогодні все ще цікавіше. Справа у тому, що чинний американський лідер має всі шанси програти на майбутніх виборах 2024 року. Вже зараз експрезидент Дональд Трамп, за даними соціологів, випереджає свого опонента в 5 з 6 ключових штатів. Тож ставка на Байдена, яку робить, зокрема, нинішня українська влада, легко може й не зіграти. 

В свою чергу, в українському політикумі ходять цікаві чутки. Один з провідних політологів України на правах анонімності розповів "Інформатору", що згідно з його інформацією, останнім часом Порошенко та його команда почали шукати виходи на представників республіканської еліти. Зокрема, й на експрезидента Трампа. Вони проводять "зондування ґрунту" на предмет можливих контактів та лобіювання власних політичних інтересів в американському істеблішменті з числа Республіканської партії.

А тепер повертаємося до особисто Трампа. Колишній президент консервативних поглядів, який керував державою у складний період, пішов з багатьма скандалами, має кримінальні справи, які називає політичним замовленням, та при цьому зберігає велике ядро прихильників і, не дивлячись ні на що, знову прямує на політичний Олімп, аби знову стати президентом... Нікого не нагадує? 

В цьому контексті Порошенко - це ж і є український Трамп. Він може робити в прямому сенсі те ж саме, паралелі в цій ситуації є абсолютно очевидними. І такий Порошенко буде набагато більш зрозумілим для Трампа, аніж Порошенко зразка 2016 року, що може зіграти ключову роль на майбутніх виборах вже в Україні, а не в США. До того ж, вони обидва ділки, великі бізнесмени. Ще один "плюсик" у скарбничку взаєморозуміння. 

США є ключовим союзником України, однак не варто забувати й про європейських партнерів. Наразі Євросоюз стикається з кризою популізму: зростає популярність правих партій та політиків, які досить скептично налаштовані щодо нашої держави. Можна згадати того ж Роберта Фіцо, який нещодавно переміг на виборах у Словаччині. Однак і тут для Порошенка є поле для маневру і діалогу: по-перше, і він сам, і його політсила також стоять на досить консервативних політичних позиціях. По-друге, новими європейськими лідерами рухатиме прагматизм, і Порошенкові, як знову ж таки бізнесмену та ділку, явно буде що запропонувати таким політикам: інвестиції під великий процент з максимальною дохідністю, підряди на відбудову, розв'язання питання біженців тощо.

Пропонуєте Порошенкові знайти симпатиків на сході, це взагалі реально? 

В цьому контексті цікаво буде пригадати приклад з американської історії, а саме - з історії Демократичної та Республіканської партій. На зарі політичного життя США республіканці представляли Північ - це була партія президента Авраама Лінкольна, яка зібрала під своїм крилом усіх противників рабовласницької системи. 

Традиція, за якої демократи Півдня США виявлялися найбільш консервативними, зберігалася ще й у середині ХХ століття. Так, саме демократи затягували прийняття Закона про громадянські права 1964 року, що забороняв дискрімінацію на підставі раси та кольору шкіри. Проте під тиском суспільства демократи, яких на той час підтримувала більшість мешканців півдня США, все ж таки підримали цей закон.

Після того Демократична партія почала боротися проти сегрегації і поступово втратила усю підтримку на Півдні, який більше ста років вважався їх головним регіоном. Наприкінці 90-х стало зрозуміло, що демократи та республіканці фактично обмінялися електоратом. 

При цьому змінилися й позиції обох політсил: Республіканська партія змістилася в правий бік, отримавши таким чином прихильність американських консерваторів. А от за демократів й досі традиційно голосує переважно ліберальна Північ США.

Приблизно таку ж тактику могли б обрати політтехнологи Порошенка, аби збільшити його шанси на перемогу. Вочевидь, партії "Євросолідарність" слід включити до своєї програми конкретні плани щодо відновлення української промисловості, східних та південних міст, найбільш постраждалих від війни. А може й мовне питання – у тій чи інший мірі. 

Петро Порошенко: П'ятий стане Сьомим? 

Чи буде діяти Порошенко під час передвиборчої кампанії саме так - відкрите питання. Проте очевидно, що йому не виграти вибори без підтримки на сході. З іншого боку, думка, що в Порошенка немає ніяких шансів повернутися на головну посаду держави, може бути помилковою.

Порошенко - досвідчений політик. Ще під час свого президентства він намагався нарощувати свою підтримку на сході. Його радником у тому питанні виступав політтехнолог Ігор Гринів, який деякий час з 2014 року займав посаду заступника адміністрації президента. Проте на цьому шляху Порошенко зазнав поразки. Однак Порошенко напевно розуміє, що політична сфера є дуже динамічним простором. Те, що ще вчора було неактуальним, може стати геть необхідним завтра. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.