"Я живу одна у розстріляній п'ятиповерхівці": трагічна історія бабусі з Ізюму
84-річна Таїсія Василівна сподівається, що до зими влада проведе ремонтні роботи у будинку, де вона мешкає
По її будинку стріляли з танків та артилерії. Деяких сусідів закатували до смерті. А вона пережила окупацію і дочекалась ЗСУ у власній квартирі. І продовжує в ній жити попри нестерпні умови.
Центр багатостраждального міста Ізюм на Харківщині. Центральна площа, згоріла адміністрація, а навпроти п'ятиповерхівка. Дах зруйнований артилерією, у стінах діри розміром з кімнату. "Це по дому стріляли з танків", - каже нам 84-річна Таїсія Василівна, тримаючи в руках два пакети з гуманітаркою. - "Я тут живу, можу показати, що там всередині". Ми навіть подумати не могли, що в цьому аварійному будинку (з огляду на його стан, не треба бути експертом з будівництва, щоб це усвідомити) хтось досі живе.
Єдина мешканка
Старенька відчиняє двері у під'їзд. Раніше тут був кодовий замок, а зараз - великий, якими зачиняють гаражі. Ключ є лише у неї, бо більше в будинку ніхто не живе. Підіймаємось наверх. Пані Таїсія живе на четвертому поверсі, але зупиняється поверхом нижче. Вказує на розламані двері в одну з квартир.
"Тут жив хлопець, військовий. Він не встиг втекти, його забрали росіяни. Згодом ми дізнались, що вони його вбили", каже вона. У квартирі знаходимо альбом зі старими фото і елементи військової офіцерської форми. Зокрема кашкет із тризубом. Це все, що залишилось від сусіда. "Мене росіяни не чіпали, але стежили за мною, питали, як ставлюсь до війни. Я намагалась говорити менше, так безпечніше", згадує бабуся.
Йдемо наверх, бабуся відкриває нам двері. Свої та сусідські вона підпирає шафами. "Це від мародерів", - каже вона. Попри свій вік Таїсія Василівна доволі легко пересуває важкі предмети. Таке життя, дві пережиті війни. "Вікон нема, зверху тече бо дах прошитий снарядами. Під час дощів сирість, але як є. А готую я на цій пічці, розпалюю дрова", - розповідає пані Таїсія.
Живе надією
Нас не полишало відчуття, що так бути не може. Але це реальність. Бабуся у доброму розумі, але їхати їй нема куди. Родичі всі у країні-агресорці (сама вона також народилася там, але живе в Ізюмі давно), зв'язку з ними немає. На виході з будинку зустрічаємо її колишню сусідку, яка принесла пані Таїсії їжу та якісь речі. "Ми переїхали в іншу частину міста після перших прильотів по будинку. Але навідуємось до сусідки, вона ж тут зовсім одна", - каже жінка.
На побитих балконах будинку навіть залишилися висіти речі, які люди вивісили напередодні початку війни. Так їх тут і залишили. "Отаке в мене життя, синочки. Ненормально все це, але мені нормально. Як є", - резюмує Таїсія Василівна. Вона намагається здаватись життєрадісною, але очі видають сум.
Місцеві кажуть, що до зими влада збирається провести роботи у цьому будинку, навіть перевіряли його конструкції, щось заміряли. З цією надією і живе 84-річна ізюмчанка.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
