Війна на Близькому Сході потрібна лише Ірану: арабські країни не в захоплені від ідеї витіснити Захід із регіону
Емоційна залученість населення арабських держав до подій палестино-ізраїльського конфлікту зашкалює, але національні інтереси полягають у намаганні стабілізувати ситуацію
Президент США Джо Байден підтримав Ізраїль, а офіційна Йорданія скасувала саміт на тлі новин про трагедію в лікарні Гази. Пристрасті киплять, але велика війна не потрібна нікому, окрім Ірану. Арабський світ, попри всю емоційну реакцію, не такий єдиний, як здається, і не зацікавлений остаточно сваритися зі США та Ізраїлем. Через це, ймовірно, надалі бойові дії переростуть у зіткнення ЦАХАЛу з проксі-силами Ірану. Китай наразі сконцентрований на приготуванні до протистояння зі Сполученими Штатами за Тайвань, але до цього може так і не дійти.
Скасований візит Байдена
На тлі бомбардування лікарні в Газі, американський президент Джо Байден запевнив у своїй підтримці Ізраїль, заявив, що вважає, що Тель-Авів не несе відповідальності за злочин. Після консультацій із королем Абдаллою II він також відтермінував свій візит до сусідньої Йорданії. У столиці країни, Аммані, збирався саміт за участі президента Єгипту та лідера Палестинської Автономії Махмуда Абасса. Мали говорити про гуманітарний коридор для біженців, адже Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) готується до наземної операції, щоб остаточно знищити ЦАХАЛ. Якби хтось хотів зірвати ці перемовини, спровокувати більші жертви серед мирного настелення та поставити регіон на межу підвищення ескалації — кращого приводу, аніж удар по лікарні з дітьми, годі й шукати.
«Зараз немає сенсу робити що-небудь, окрім як зупинити цю війну. Нікому не потрібно проводити саміт у цей час», — заявив міністр закордонних справ Йорданії Айман Сафаді, пише CNN.
Взагалі то, далеко не всі арабські лідери сплять і бачать, як воюють з Ізраїлем, як могло б здатися. Це можна зрозуміти навіть із тональності заяв йорданського міністра. Хоч до цього їх спонукає громадська думка всередині, яку підживлюють релігійні лідери, керівництво цих країн не зацікавлена в створені в регіону нестабільності.
Велика війна — це натовпи мігрантів, зруйнована економіка, соціальні проблеми. Крім того, від заснування Ізраїлю змінилося вже майже три покоління, арабо-ізраїльські війни призабулися, натомість із багатьма сусідніми країнами, як із тим же Королівством Йорданія, а чи з Єгиптом, Тель-Авів встановив дипломатичні відносини, йде торгівля, обмін інвестиціями. До терористичної операції «Потоп Аль-Акса» Саудівська Аравія та Ізраїль були на порозі підписання угоди про нормалізацію відносин за посередництва Сполучених Штатів. Вона давала можливість стати частиною західного стратегічного торгово-транспортного проєкту — шляху з Індії до ЄС. Так, між арабами та євреями не найкращі стосунки, але за фактом велика війна на Близькому Сході не потрібна нікому, окрім Ірану.
Арабський світ не планує воювати
В арабів є спільна культура та історія, ця єдність розпалася порівняно недавно, але «арабський світ» — це не одноманітне утворення, а складна мозаїка з багатьох культур, націй, релігійних течій та ідентичностей. Насправді вони не такі об’єднані, як здається спостерігачу з України.
Араби-бедуїни в Єгипті обмежені в правах, пише Guardian. В Саудівській Аравії вважають, що тільки вони справжні араби, а решта — «нечистокровні» змішані з іншими етнічними групами. Напротивагу цьому Єменці кажуть, що це вони «еталонні» араби, а не саудити. Йордан, який вимагає припинення вогню в Секторі Гази, не хоче приймати палестинських біженців, як і Єгипет. У тих арабських країнах, де є переселенці з Палестини, вони та їхні нащадки так і не отримали громадянства, хоч живуть у таборах для біженців ще з 1948-го року.
«Це червона лінія. Жодних більше палестинських біженців — ні в Йорданії, ні в Єгипті. Цю проблему треба вирішувати всередині Сектора Гази та палестинських територій на Західному березі, не потрібно перекладати її на плечі інших держав», — заявив Абдалла II.
Він схвильований, адже переселенці з Палестини й так складають майже третину населення Йорданії. Натовпи його підданих вийшли на вулиці й вимагають від уряду рішучих дій, але це не в інтересах Амману. Парадоксально, але з Ізраїлем, під приводом захисту прав арабів-палестинців, готовий воювати лише Іран, населений персами.
Наскільки готовий Іран
Тегеран підняв чорний прапор жалоби над мечеттю Імама Рези, що традиційно передує підняттю червоного прапору помсти. А проте, навряд чи Тегеран має намір воювати повноцінно. Це важко, хоч і можливо, адже щоб дістатися кордону Ізраїлю, від кордонів Ірану, потрібно подолати тисячу кілометрів і перетнути територію сусідніх держав — Іраку, а також Сирії або Лівану. У Сирії, у тому числі й на західному кордоні, на Голландських висотах, є іранські війська, але їх замало для вторгнення.
Зважаючи на те, що біля берегів Ізраїлю курсують авіаносні групи, така акція Тегерану не була б легкою прогулянкою. На додачу до всього, Іран досі немає ядерної зброї, щоб шантажувати нею. Та й навряд чи зацікавлений у тому, аби встановити ядерний статус у найближчі тижні, адже намагається перебувати в становищі «майже ядерної держави», щоб не потрапляти під санкції ООН.
Для Тегерану набагато простішим є використання проксі-сил, які він називає «Вісь опору». Сюди входять ХАМАС, «Ісламський джихад», єменські хусити та ліванська «Хезболла». Власне для цього їх Іран підтримував і готував із 80-тих років. За повідомленням арабських ЗМІ, ці організації оголосили додатковий набір бойовиків до своїх лав, запевняють що вже мобілізували кілька мільйонів добровольців. Натомість Іран надаватиме їм дипломатичну, інформаційну, організаційну підтримку, фінанси та зброєю.
Добра новина в тому, що через цей конфлікт навряд чи розгориться Світова війна. Натомість Іран, росія та Китай уже досягнули багатьох позитивних для себе результатів: «заморожено» процес нормалізації відносин Ізраїлю та арабських країн, зірвано плани США по створенню торгового шляху з Індії до ЄС, західні країни сколихнула хвиля протестів, ціни на нафту зросли, фокус уваги США перемістився на Близький Схід. А в Ізраїлі все ще лише починається.
Тріщини у «вісі зла 2.0»
У час, коли Байден відвідував Ізраїль, у Китаї проходив грандіозний, але обділений увагою ЗМІ, саміт «Шанхайської організації співробітництва». Пекін просував ідею реінкарнації Шовкового шляху «Один пояс, один шлях». З’їхалися лідери країн, які мають намір поглиблювати співпрацю з Китаєм. Були прем’єр Угорщини Віктор Орбан, президент Сербії Александар Вучич, вождь росіян володимир путін та, навіть, делегація талібів з Афганістану.
Лідер Китаю Сі Цзіньпін не приховує, що «Один пояс, один шлях» насправді є не економічним, а політичним проєктом, покликаним «створити альтернативу Заходу». Однак насправді ситуація демонструє не лише єдність, але й тріщини у «вісі зла 2.0». Вони очевидні хоча б тому, що Іран та росія зацікавлені в нестабільності світу, а китайська економіка страждає через високі ціни на енергоносії. Російська пропаганда позиціює путіна як «рівного серед рівних», «співправителя» авторитарного полюсу. Вождь росіян, навіть, прихопив «ядерні валізки», як регалії своєї влади, адже цей спадок СРСР — єдине, у чому рф переважає Китай. Але сама росія перетворюється на класичну сировинну колонію Пекіну, продаючи за безцінь свої природні багатства зі швидкістю 2 мільйони барелів нафти на день. Це більш як третина її загального експорту. Такої потрібної зброї, схоже, вона так і не отримає.
Авторитарні режими були б не проти «перевернути Велику шахівницю», але в них щось постійно йде не за планом. Спершу путін хотів зробити «бліцкриг» в Україні, після чого наляканий, заморожений Захід мав роздробитися, а європейські країни, ловили б кожне слово з уст російського володаря. Далі, схоже, Іран намагався втілити хитру «багатоходівку», зробити так, аби на Близькому Сході «Потоп Аль-Акса» прорвав «арабську греблю» і Ізраїль, єдину державу в регіоні, яку можна віднести до Глобального Заходу, змело в море. Але, здається, Близький Схід не вибухне, і, навіть, знищення лікарні Газі, хоч би якими болісними не були кадри з місця подій і хоч би хто не був до цього причетний, не допомогли. Тому доведеться обмежитися сутичками за допомогою проксі-сил, які, у перспективі може й послаблять Ізраїль, а може ще й навпаки, якщо ХАМАС дійсно буде викорінено.
Зважаючи на ці мало не містичні невдачі, Сі Цзіньпіну саме час задуматися, а чи варто створювати чергову точку напруги, у Тихоокеанському регіоні довкола непокірного остова Тайвань. На листопад заплановано зустріч між китайським лідером та американським президентом і це дає надію, що Пекін планує пригальмувати. Наразі він зосереджений на тому, щоб створювати передумови для майбутнього протистояння зі США: поступово виснажувати Захід, підривати його позиції у світі, остаточно перетворити росію на сировинний придаток та створити спільну валюту для БРІКС, як противагу долару.
Парадоксально, але найбільшим бенефіціаром цих геополітичних ігрищ стала Індія, регіональний суперник Китаю. Занепокоєні загрозою, США планують перетворити «найбільшу демократію світу» на нову «майстерню Заходу», надаючи інвестиції та технології, натомість росія за безцінь продає енергоносії.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.
