Чемпіонат світу-2026 у Північній Америці стартує вже 11 червня - і це найбільший Мундіаль в історії за кількістю учасників та матчів
Найбільший футбольний турнір планети стартує вже за кілька днів, і навколо нього зараз справжня ажіотажна хвиля. Це перший Мундіаль, у якому візьмуть участь 48 збірних - найбільша кількість в історії турніру. Матч-відкриття чемпіонату світу відбудеться 11 червня в Мехіко, а фінальний поєдинок 19 липня прийме Нью-Йорк. Поки вболівальники налаштовуються на перегляд матчів, аналітики вже оголосили: переможець практично визначений наперед - і у грі лише п'ять збірних.
Спираючись на всю 96-річну статистику чемпіонатів світу, видання The Athletic виокремило кілька чітких закономірностей серед переможців. Застосувавши ці тренди послідовно до всіх 48 учасників турніру, аналітики скоротили список до п'яти реальних претендентів на золото.
Збірна України не змогла вийти до фінального турніру ЧС-2026. У стиковому матчі плей-офф європейського відбору "синьо-жовті" програли Швеції з рахунком 1:3. Тож вболівальники цьогоріч матимуть змогу тільки спостерігати за чужою боротьбою.

Перший і найпотужніший фільтр - географічний. За всю 96-річну історію жодна збірна поза межами Європи або Південної Америки ніколи не вигравала турнір. Більше того: до фіналу потрапляли лише команди з цих двох континентів - 10 з Європи та 3 з Південної Америки.
З-поміж 48 учасників цей один-єдиний критерій одразу відсіює 26 команд, включно з трьома господарями - США, Мексикою та Канадою. Марокко, яке захопило уяву світу на минулому Мундіалі і виграло молодіжний турнір у 2025 році, теж залишається лише претендентом на майбутнє - не на це золото.
Рейтинг Ело широко відомий у шаховому світі, але він чудово працює і для оцінки національних футбольних збірних - навіть у ретроспективі з першого Мундіалю. Статистика каже: жодна команда з рейтингом Ело нижче топ-17 ніколи не вигравала турнір. Єдиний виняток - Уругвай 1950 року, котрий зайняв рівно 17-у позицію. Усі інші чемпіони входили до топ-15, а 15 з 22 переможців - до топ-4. Цей фільтр знімає ще кілька команд: зокрема Мексику (19-е місце), Марокко (24-е), Канаду (25-е) та США, які взагалі перебувають на 36-й позиції.

Третя закономірність стосується зірок. Жодна європейська збірна ніколи не перемагала на турнірі без наявності в заявці кількох лауреатів "Золотого м'яча". Це логічно: країни, які виховують найкращих гравців планети, мають і найсильніші збірні. Цей критерій відсіює Бельгію, Хорватію, Норвегію, Швейцарію та Туреччину - попри те, що деякі з них мають сильні клубні кадри. Справа не лише у якості виконавців, а й у концентрації справжньої еліти в одній команді.
Шість останніх турнірів принесли шість різних переможців - Аргентина у 2022-му, Франція у 2018-му, Німеччина у 2014-му, Іспанія у 2010-му, Італія у 2006-му та Бразилія у 2002-му. Аргентина намагається зробити те, чого не вдавалося десятиліттями - здобути два титули підряд. Єдині, кому це вдавалося, - Італія у 1934 і 1938 роках та Бразилія у 1958 і 1962-му. Чинні переможці завжди залишаються в колі претендентів, і Аргентина Ліонеля Мессі - не виняток, хоча повторити успіх технічно складніше, ніж будь-коли.

Після послідовного застосування всіх історичних тенденцій коло претендентів звузилося до п'яти збірних. Це Франція, Іспанія, Англія, Бразилія та Аргентина. Саме ці команди відповідають одночасно всім умовам: географічне походження, позиція в рейтингу Ело, наявність лауреатів "Золотого м'яча" і загальна традиція перемог на найвищому рівні. Усі країни, які колись перемагали (окрім Уругваю та Італії, що не кваліфікувалася), фігурують серед топ-7 у ставках букмекерів. Бразилія має п'ять титулів, Німеччина і Італія - по чотири, Аргентина - три, Франція та Уругвай - по два, Іспанія та Англія - по одному.
Звісно, у футболі бувають сенсації, але за 96 років жоден "темний кінь" поза цим колом так і не дотягнувся до трофея. І все ж, хоч турнір рекордний за масштабом, переможця, схоже, вже диктує історія.