Валерій Харчишин: Якщо музикант волонтерить, а інших агітує йти на війну - я б йому не повірив
Лідер Другої Ріки розповів про своє ставлення до нової хвилі мобілізації, та чому його син, який воює, відмовляється від волонтерської допомоги батька
Лідер гурту “Друга Ріка” Валерій Харчишин в ексклюзивному інтерв’ю “Інформатору Україна” відверто розповів про те, за які гроші відбудовує свій будинок, за рахунок чого живе гурт під час війни та як старший син приховував від однокласників всі роки, що його батько популярний музикант. А також висловився про теперішню мобілізацію.
Війна стимулювала нас заробляти більше
- Валерій, наскільки війна змінила заробіток авторів пісень та виконавців? Чи може “Друга Ріка” жити зараз завдяки продажу пісень на стрімінгових платформах?
- Чесно кажучи, війна стимулювала нас заробляти більше. Єдина відмінність розподілу цих коштів у тому, що левову частку ми віддаємо на сили оборони для відновлення територіальної цілісності нашої держави та задля знищення ворога на нашій землі.
Як артист гурту “Друга Ріка”, можу сказати, що якби ми мали одного автора слів та музики, який одноосібно отримував роялті зі стрімінгових платформ, то це був би достатньо високий заробіток. На щастя, ми всі є авторами, що консолідує колектив та продовжує його життя вже понад 30 років, відтак виплати від платформ діляться у відповідних частках на всіх учасників. Відтак жити лише завдяки роялті виключно зі стрімінгових платформ було б досить складно. Але завдяки нашій активній концертній діяльності ми можемо допомагати ЗСУ та заробляти на життя.
- Ваш син та брат у ЗСУ, як ви реагуєте саме зараз на те, коли багато людей намагаються ухилитися від служби ЗСУ?
- Я пам'ятаю на початку повномасштабного вторгнення черги у військкомат, той дух, що переважав серед моїх друзів та колег — вони всі без винятку були готові йти воювати, за виключенням окремих людей — покидьків, які втекли з країни.
Наразі ситуація змінилася — священна ідея захисту своєї країни трансформувалася у винятковий обов’язок для тих, хто “попався” та не зміг уникнути призову. І це проблема втрачених можливостей, ентузіазму та запалу самомобілізації, які з початку повномасштабного вторгнення охопили 90% громадян, готових стати до лав ЗСУ.
Мій брат та син (попри те, що завжди був пацифістом) взяли до рук зброю та добровільно стали на захист країни, тому що вважають, що це їхній обов'язок.
Але я можу зрозуміти людський страх, коли тебе ловлять і запихають в авто, як в автозаки. Це точно не про демократію, не про рівність, і це точно не про українців — бо нас не можна ні до чого змушувати силою.
Провалу мобілізаційної компанії, на мою думку, можна було уникнути, говорячи правду людям, щоб вони розуміли, на що розраховувати, і яка реальна ситуація їх очікує.
- Чи вважаєте ви за потрібне українським музикантам брати участь у рекламній кампанії та агітувати за призов?
- Я вважаю, що агітувати має право той, хто вже на своєму прикладі показав, як слід чинити, і безпосередньо перебуває на полі битви. Лише у цьому випадку він не тільки має право це робити, а ще й повинен закликати доєднатися до лав ЗСУ.
А якщо музикант, наприклад, волонтерить, а інших агітує йти на війну — я б йому не повірив. І доцільності в такій агітації не бачу ніякої.
Це природно, коли батько допомагає сину
- Часто чую від волонтерів, що закривати збори на користь ЗСУ все важче. Чи зіштовхуєтеся ви з цим та, чи потрібна якась держпрограма, котра була б направлена на агітацію людей підтримувати фронт?
- Люди, які живуть в Україні, виснажені, заробляють менше — це правда. Тому, відповідно, менше донатять. Деякі громадяни, які перебувають за кордоном, вже визначилися з новим місцем проживання та розуміють, що не повернуться — відповідно, теж донатять менше. Можливо, я узагальнюю, але донатять більше ті, хто, умовно кажучи, наближають своє повернення додому.
Чи потрібна програма, яка б стимулювала людей донатити ще більше? Я думаю, що ні. Держава не має цим займатися. Вона має не заважати людям робити це, а доцільно та прозоро використовувати кошти, які надходять від західних партнерів. Таким чином у громадян з’явиться мотивація вкладатися у перемогу. Якщо буде чесна взаємодія — ми точно переможемо.
Днями стартує європейський благодійний тур “Другої Ріки” під назвою Supernation Charity Tour 2024. Серія концертів має на меті зібрати донати для підтримки ГУР МО України. З розкладом туру можна ознайомитися на сторінках гурту.
- Чи допомагаєте ви своєму старшому сину та його підрозділу? Якщо так, то як саме?
- Це природно, коли батько допомагає сину, тим паче, якщо батько збирає на потреби сил оборони. Кожен раз Дмитро відмовляється від того, що я пропоную: каже, що підрозділ забезпечений усім. Але ми постійно запитуємо про потреби. В основному його підрозділ просить мерч з підписами “Другої Ріки” для побратимів (сміється).
Останній раз коли ми допомагали — це був комплект відновлювальної системи енергетичної з інвертором.
Також постійно опікуємося підрозділом мого брата. Наша волонтерська діяльність розпочалася з того моменту, коли брат вступив до лав ЗСУ. Саме тоді, побачивши нагальні потреби підрозділу, я оголосив свій перший збір на амуніцію.
- Чи розглядали ви самі службу в ЗСУ та у яких військах могли б бути корисним?
- На початку повномасштабної війни, коли я взагалі не розумів, чим би займався, було бажання йти до тероборони. Мене зупинили друзі, які вже були там, наголосивши, що я був би додатковим клопотом для них через своє здоров’я. На жаль, через відсутність певних органів не можу бути навіть добровольцем.
А що б я міг ефективно робити, тим, власне, і займаюся зараз — постачанням.
Я слабо вірю в стосунки на відстані
- Зараз відбувається багато розлучень оскільки дружини виїжджають за кордон, а чоловіки залишаються в Україні або, взагалі, на фронті. Чи є у вас порада, як зберегти кохання (стосунки) на відстані чи воно неможливе?
- Я слабо вірю в стосунки на відстані, якщо це не початок, коли все тримається в більшості на фізіологічному, хімічному та біохімічному рівнях.
Якщо йдеться вже про сталу родину — то я не знаю, як це зберегти. Я б сказав, якщо в стосунках були проблеми, то вони обов'язково в часі зруйнуються. Навіть якщо все було гаразд, це теж не гарантує збереження шлюбу. Немає універсальної поради для подружжя, яка б допомогла зберегти сім'ю на відстані, бо кожен випадок унікальний. Тим паче, що я не психолог.
Хоча є одна корисна порада — звертайтеся до психолога, це шанс врятувати ваші стосунки.
- Коли ви відводите своїх молодших синів на навчання, школярі сприймають вас як зірку - як це відзначається на ставленні до них?
- Я маю прекрасних трьох синів — мені з ними дуже пощастило. Вони ніколи не говорили, я принаймні такого не чув від жодного з них: “А ти знаєш, хто мій тато?”, ба більше — мій старший син примудрився приховати інформацію, що він син того самого Харчишина. Ще зі школи говорив, що ми просто однофамільці або далекі родичі.
Я з'являвся у школі лише тоді, коли можна було уникнути спілкування чи контактів з дітьми і якоїсь публічності: тобто я забирав дітей поза межами школи. Тому важко сказати, чи ставлення інших дітей до моїх синів якесь особливе через те, що я публічна людина.
- Чи правильно зараз проводити ATLAS UNITED, якщо загроза повітряної атаки нікуди не зникла та й футбольні матчі з присутністю глядачів на стадіоні заборонено проводити?
- Я вважаю, що коли є можливість зібрати чимало коштів для ЗСУ — то це потрібно робити, вживаючи усіх можливих заходів безпеки, що і було зроблено на цьогорічному ATLAS UNITED. Між робити і не робити — я обираю діяти.
Проблемою українців є марне очікування повернення минулого
- Минулого року ви запустили соціальний YouTube-проєкт з відбудови зруйнованого росіянами цивільного житла — “Харчишин БУДУЄ”, почавши з власного будинку. За проєктом це буде повна копія попереднього будинку чи навпаки?
- Мені здається, що найбільшою проблемою українців є марне очікування повернення минулого. Ми хочемо вірити в ілюзію, ідеальну картинку, але я проти того, аби тікати від реальності: треба сприймати життя таким, яким воно є зараз. Змінились обставини, люди, змінився я, виросли діти — тепер немає потреби та і можливості в побудові такого ж великого будинку.
Якщо раніше на ділянці було два об'єкти нерухомості, сумарно вони складали 300 м², то зараз це один будинок приблизно 115 м², не враховуючи терасу. Але кожен квадратний метр житла повністю функціональний, тому я впевнений, що місця вистачить на все.
Ми розуміємо, що життя змінилося, і потрібно сприймати нову реальність. Старий будинок — це пам'ять, яку ми поклали на поличку в теку “Минуле”. А сьогодні будуємо майбутнє. І воно починається зараз.
- Як довго ви плануєте знімати цей проєкт та чи буде частина, присвячена оформленню території та що плануєте саджати?
- Хочу подякувати всім українцям та громадянам інших країн, які допомагають, донатять на нашу перемогу, безпосередньо на сили оборони. Саме це найбільше мотивує продовжувати працювати над проєктом. Таким чином ми всі разом намагаємося зберегти наш спільний дім, країну, державу.
На жаль, щодня відбувається нищення цивільного майна Росією, і ми не можемо поставити життя на паузу та чекати на закінчення війни — людям потрібен дім, дах над головою та віра в майбутнє.
Тому якраз на часі займатися відбудовою, адже зруйнованого житла в країні дуже багато — ми збиратимемо кошти та зніматимемо проєкт стільки, скільки буде потрібно.
Наразі готуємося до зйомок фінальної частини першого сезону, яка, зокрема, буде присвячена оформленню території. На завершальній стадії ландшафтних робіт ми плануємо на ділянці висадити сосни, замість тих, які були зруйновані російськими ракетами. Я вирішив не утилізувати понівечені дерева, а порізати на дошки і зробити скандинавський фасад будинку, продовживши їм життя.
Також висадимо траву, зробимо газон. Без цього я не уявляю собі сучасного заміського житла.
Хочу зазначити, що ми не збирали на будівництво для родини Харчишина. Всі кошти, які були спрямовані на відновлення будинку — це особисто мною зароблені гроші, а також частину з них позичили мені колеги та друзі. Значну суму я отримав від мого друга Олександра, що взагалі змотивувало мене почати відбудову.
“Друга Ріка” порушила власне табу
- Напередодні виходу стрічки “Яремчук: Незрівнянний світ краси” вийшов альбом “Re: Yaremchuk”, в якому “Друга Ріка” заспівали хіт Назарія Яремчука “Запроси мене у сни”. Чому обрали саме цю пісню?
- Зазвичай ми не беремося переробляти чужі пісні, ба більше — до золотої культурної спадщини у нас особливе ставлення: вони для нас недоторкані. Головна причина: щоб ти не робив — не зробиш краще, аніж оригінальна версія твору. Решта причин не такі важливі, але все в купі зупиняло наше бажання до переспівів.
Коли Марія Яремчук ще декілька років тому зателефонувала і запросила взяти участь у триб'юті на честь її батька Назарія Яремчука, ми вирішили спробувати “убити двох зайців” — здійснити мрію, аби заспівати пісню Володимира Івасюка, водночас ту, яку виконував Назарій Яремчук. Але одразу визначились, що не намагатимемось відтворити звучання оригінального твору. Ми підійшли до композиції так, ніби у нас є умовна гармонія нашої ж пісні з вокальною партією і текстом. Тобто домовились працювати так, ніби ми пишемо нову пісню “Другої Ріки”. Коли ми завершили роботу, то зрозуміли, що звучить це дійсно як класична “Друга Ріка” зразка 2005-2010 років. Але в цьому не було нічого унікального. Пісня нагадувала одразу все, що виходило під імʼям “Друга Ріка” раніше. Від інтро до коди вона звучала настільки рівно, шо важко було вловити кульмінацію, і чи є вона там взагалі як душа твору?
Вкотре переконавшись, що ніхто на нас не чекає у своїх минулих снах і не запрошує, ми залишили твір видатних митців до кращих часів.
Але життя скорегувало наші наміри, і за кілька років ми повернулись до твору, мабуть, вмотивовані пошуком відчуття бодай якогось позитиву та впевненості. Хтозна, можливо саме тому, що ми, як і мільйони українців, переживаємо складні часи, цього разу золоті митці дозволи нам доторкнутися до спадщини. Якщо не шукати містики, то кожна пісня має свій час. І тільки вона у синергії із запитом суспільства знає, коли зʼявитися.
У пошуках душі твору ми повернулись на 211 Recording Studio до саундпродюсера Віталія Телезина, аби оживити пісню. Але, керуючись цим бажанням, трохи перестарались: так, що у ній не залишилось вільного місця. Коли в проєкт вже було неможливо вставити ані слова, ані літери, Віталій процідив усе зайве, і у тій звуковій безодні відкрився легкий та напрочуд позитивний характер.
Пісня розпочала своє дихання, формуючи унікальний саунд і, нарешті, голос полетів над твором, нагадуючи минуле. Так, це все ще дуже схоже на “Другу Ріку”, але якби ми творили у ті часи, поруч з Івасюком, Яремчуком…
Цікаво, що ті люди, які, на жаль, не знайомі з творчістю золотого фонду, коли вперше слухали пісню у виконані ДР, були впевнені, що це твір нашого авторства на 100%. З одного боку — тішить, з іншого — засмучує, але надихає закликати українців формувати свою ідентичність, а для цього — згадати своє імʼя, своє “коріння” та звернути увагу на національну культурну спадщину, зокрема музичну, а не сумувати за пʼяним “малороським” музичним фастфудом з лопати.
- Кліпу на пісню “Чи ти почув” два роки. Дуже емоційно гарна робота. Що, власне, вас пов'язує з Маріуполем та де вдалося зняти море?
- Дякую. Мені теж подобається кліп. Візуалізацію з аудіодоріжкою я сприймаю цілісно, попри те, що вони створювалися окремо один від одного. Можливо, тому, що відео до цієї пісні так чи інакше пов'язане з затяжною війною, яка триває щонайменше 10 років: кадри, які ви бачите, взяті з короткометражного фільму A lifetime older режисера Гео Лероса.
Стрічка вийшла гарна: в ній розповідається про реальні події, про військового, який втратив кінцівку і був залишений в зеленій зоні наодинці зі смертю, але йому вдалося вижити… Шкода, що короткометражка не пішла в широкий прокат через низку причин.
Це реальна історія і це реальний океан в Ісландії. Ми його не шукали, він в нас був знятий давно. І якраз кадри з океаном стали основою нашої візуалізації до пісні “Чи ти почув”. Це марення військового, який лежав в зеленці і, прощаючись з життям, уявляв собі такий рай Ісландії, де він вже, фактично, на небі.
Зараз ми б навряд чи знімали кліп з нуля, тому що більш актуально донатити гроші на військо. Тому ми прийняли рішення не витрачатися, і Всесвіт нам нагадав про те, що є така робота, яка символічно пов'язана саме з боротьбою проти москалів та за виживання у екзистенційній війні.
Якраз у пісні та у відеоряді йдеться про те, що життя прекрасне, коли ти живеш і відчуваєш його по-справжньому, не як білковий організм, лише споживаючи, а і продукуючи, маючи серце та кохаючи; не страшно вмирати в будь-який момент, бо ти знаєш, що таке справжнє життя. А українці знають, на відміну від нашого ворога, який живе лише шлунком.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Зірка шоу Від пацанки до панянки прийшла підкорювати конкурента Голосу країни: її долю вирішуватиме Kola
- Статус хороших росіян отримали дві зірки шоу-бізу: але більшість українців проти
- Відчуваю своє покликання: зірка серіалу Кріпосна, звільнений в запас ЗСУ, назвав напрямок роботи з військовими
- Головний ледар Голлівуду: Ченнінг Татум цілий рік не прав свої речі
- Олег Винник вперше з'явився на телебаченні: згадував Бога, сміявся та пообіцяв світовий тур
