Український ФОП працює за кордоном - експерт розкрив податкові пастки для IT-фвхівців
Юрист Juscutum пояснив, які податкові ризики чекають на українських підприємців, що працюють як підприємці з Польщі, Німеччини чи інших країн
Схема "залишаюсь українським ФОП, але працюю з Варшави" більше не є безпечною - іноземні регулятори дедалі активніше перекваліфіковують такі відносини у трудові та вимагають місцевих податків і соціальних внесків. Питання вибору між статусом податкового резидента і нерезидента стало критичним для десятків тисяч українських ІТ-фахівців та підприємців, що виїхали після початку повномасштабної війни. Юридична модель, яка добре працювала всередині України, у 2026 році обертається реальними фінансовими і правовими ризиками одразу в кількох країнах. Розібратися в деталях допомагає Петро Білик, партнер практики Технологій і Інвестицій адвокатського об'єднання Juscutum.
Після початку повномасштабного вторгнення бізнес адаптувався швидко: команди виїхали до Польщі, Німеччини, Чехії, Португалії, Великої Британії та США. Водночас юридична модель часто не змінювалася - українська компанія в "Дія.City" продовжувала співпрацювати з українським ФОП або гіг-спеціалістом, який фактично працював із Варшави, Берліна, Праги чи Лісабона. Про це пише Vector з посиланням на колонку Петра Білика. Через понад чотири роки така модель стає дедалі менш надійною: якщо людина живе й працює за кордоном, місцевий регулятор може вважати, що саме там мають сплачуватися податки, діяти трудові гарантії та здійснюватися соціальні внески.
Українська ФОП-модель була однією з причин конкурентоспроможності вітчизняного ІТ - вона забезпечувала гнучкість, відносно просте адміністрування, зрозуміле податкове навантаження та можливість швидко масштабувати команди. Але те, що працює в Україні, не обов'язково працює в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи США.
Коли підприємець стає найманим працівником в очах іноземної податкової
Ключова проблема полягає в тому, що іноземні регулятори оцінюють не назву договору, а фактичну суть відносин. Білик виділяє ознаки, за якими ФОП-угоду можуть перекваліфікувати в трудову:
- фахівець працює повний день на одну компанію;
- отримує регулярні виплати;
- інтегрований у корпоративні системи та має менеджера;
- не може делегувати роботу іншій особі;
- підпорядковується внутрішнім правилам компанії.
У разі перекваліфікації іноземній компанії донараховують соціальні внески, а також виникає ризик визнання постійного представництва. Це особливо критично для сервісних ІТ-компаній: якщо управлінські функції, переговори з клієнтом і розробка архітектури рішень фактично відбуваються з Польщі або Німеччини, місцевий регулятор може вирішити, що частина прибутку має оподатковуватися саме там.
Окремий ризик несе правило 183 днів. Поширена помилка вважати, що податкове резидентство визначається лише цим критерієм. Насправді більшість країн застосовує ширший набір факторів - наявність постійного житла, центр життєвих інтересів, місце ведення бізнесу. Якщо підприємець фізично перебуває в іншій країні понад 183 дні на рік, ця країна також може визнати його своїм податковим резидентом - а це означає обов'язок сплачувати податки у двох державах одночасно.
Ситуацію загострює те, що Україна приєдналася до міжнародної угоди CRS (Common Reporting Standard) - системи автоматичного обміну податковою інформацією. Тепер іноземна держава може отримати дані про стан рахунків в українських банках, а Україна - дізнатися про рахунки за кордоном. Це створює реальний ризик подвійного оподаткування.
Які альтернативи запропонував юрист
Петро Білик описує два основних легальних шляхи для ІТ-компаній, чиї команди опинилися за кордоном:
- Локальна юридична особа. Це найбільш чистий, але й найдорожчий варіант: компанія реєструє дочірню структуру в Польщі, Німеччині, Великій Британії чи іншій юрисдикції, офіційно працевлаштовує там спеціалістів, сплачує місцеві податки та соціальні внески, веде локальну бухгалтерію і виконує трудове законодавство.
- Employer of Record (EoR) або аутстафінговий провайдер. Це проміжне рішення, коли компанія не створює власну юрособу, але залучає локального провайдера, який формально працевлаштовує фахівця в країні перебування. Такий підхід дешевший та швидший у реалізації, однак потребує ретельного вибору партнера.
Українським резидентам важливо розуміти, що реєстрація компанії за кордоном не звільняє від податкових зобов'язань в Україні, зокрема щодо подання звітності про контрольовані іноземні компанії. Варто також враховувати конвенції про уникнення подвійного оподаткування, що дозволяють зменшити ставки податків.
Що варто знати про оподаткування українців за кордоном
Громадяни України, які отримують дохід за кордоном, зобов'язані задекларувати його в Україні та сплатити відповідні податки. Якщо ці податки вже сплачені в іншій країні, повторна сплата в Україні не потрібна - за умови наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування та підтверджувальних документів. Питання виникнення обов'язку сплати податків за кордоном залежить від конкретної країни перебування, типу доходу та тривалості перебування. Саме тому загального рецепту не існує - кожен випадок потребує окремого аналізу.
Для підприємців, які виїхали та зберегли ФОП в Україні, перелік питань для з'ясування виглядає так: визначити фактичне податкове резидентство, перевірити, чи діє між Україною та країною перебування угода про уникнення подвійного оподаткування, оцінити ознаки трудових відносин у чинних договорах і розглянути легальні альтернативи ФОП-моделі. Поради адвоката для ФОП за кордоном зводяться до одного: чим довше підприємець зволікає з легалізацією своєї ситуації, тим більшим стає накопичений ризик - аж до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків у деяких юрисдикціях.
Слідкуйте за нами у Telegram
Зараз читають на Інформаторі
