STRUM пробирає тіло, я - там, ти - тут. А в KLAVDIA PETRIVNA та PROBASS ∆ HARDI - один маршрут у цій колаборації. Кліп-нагадування про те, що справжня іскра стається лише тоді, коли ми знаходимо шлях крізь цифрові перепони до живих почуттів.
Україні завжди потрібно бути готовою до вторгнення
АВТОР: КИРИЛО САЗОНІВ
Яка ймовірність широкомасштабного вторгнення Росії цієї зими? Глава Головного управління розвідки МО Кирило Буданов каже, що дуже висока. І навіть називає дату – кінець січня чи початок лютого. Міністр оборони Олексій Резніков із ним не згоден. Він не вірить, що РФ піде у великий наступ на восьмий рік війни. Це, до речі, не дуже вірно. Коли серйозні люди, які відповідають за оборону України, дають протилежну інформацію - це дезорганізує. Але Резніков з Будановим це питання з'ясують самі, нам важливіше інше. Чекати чи не чекати на широкомасштабний наступ цієї зими? Чи на початку весни?
На мій погляд, відповідь очевидна і єдина правильна. Чекати. Чекати наприкінці січня. І у грудні. І у лютому. Стан аллертності чи постійної готовності до різкої ескалації для України безальтернативний. Можна заспокоювати себе тим, що влада у такий спосіб відволікає нас від поточних проблем та власних провалів. Ще за Порошенка був модним серед не найрозумніших людей жарт "А то путін нападе". У вживанні вона й досі. Так, можна себе так заспокоювати. Мовляв, жодного наступу не буде, влада все це вигадує, щоби знизити градус протесту. Добре. Прекрасно. А якщо ні? Я припускаю, що наступу не буде, а голова розвідки нас лякає. А ви припускаєте, що він каже правду?
Зрештою, своїх цілей в Україні Кремль так і не досяг. Зберігати хитку рівновагу не на користь Москви - це ні на крок не наближає Росію до мети та отримання повного контролю над незалежною Україною. Створення «Новоросії» у щонайменше сімох регіонах України у 2014 році провалилося. Збройна агресія зіткнулася з неймовірним опором, а крім розвалених Януковичем ЗСУ, Кремлю довелося зіткнутися з найпотужнішим добровольчим рухом. Далі був примус України до «Мінських угод». Які б дозволили створити у складі України потужний проросійський анклав і за допомогою цього важеля впливати на українську політику. Порошенко їх підписав, але виконувати не поспішав. Надія на те, що Володимир Зеленський погодиться на російський сценарій «мінських», не виправдалися. Жодної інтеграції на російських умовах не трапилося.
Більше того, замість «глибоко стурбованої» Німеччини українська влада зосередилася на розвитку військово-політичного співробітництва із США та Великобританією. Плюс завдано серйозного удару по російському лобі та пропагандистських інструментах. Зеленський зробив Москві одразу кілька неприємних сюрпризів. Тож і тут кремлівський сценарій провалився. Чи можливий у цій ситуації сценарій нового великого вторгнення? Звісно. Ціль навіть не в окупації всієї території. Достатньо завдати сильного удару, і за результатом змінити політичний режим на більш лояльний до Москви. І вже потім, маленькими шматочками з'їдати українську незалежність. Можна, звичайно, спробувати досягти тієї ж мети за допомогою зимової енергетичної блокади. Це для Кремля дешевше, отже, цей варіант теж розглядають. Головного висновку – своїх цілей в Україні Кремль не досяг, і в спокої Україну залишати не збирається.
Що може Україна протиставити ймовірній широкомасштабній агресії? Вочевидь, зміцнювати армію, економіку і так далі про ці очевидні речі говорять усі з 2014 року. Але є ще один інструмент, про який теж говорять із 2014 року, але лише говорять. Тероборона. Можливість для населення у разі вторгнення швидко озброїтися на місці та захищати свої міста. Щоб у окупанта стріляли з кожного вікна, щоб земля горіла під ногами, щоб різниця між «захопити» та «утримати» була очевидною.
Що цікаво, з 2014 року більшість політиків у владі цю концепцію підтримують. І сьогодні підтримують. Але процес йде настільки повільно, що може забрати ще кілька років. Хоча, начебто, чого простіше? В нас лише ветеранів російсько-української війни кілька сотень тисяч. Будь-якої секунди вони можуть підтягнутися до місця збору, плюс добровольці, що не воювали – і в будь-якому регіоні ворог зіткнеться не тільки з регулярною армією, але і з новим добровольчим опором. Владі не треба боятися озброєних патріотів. Нехай агресор боїться. Тож загони тероборони та реєстр добровольців, які готові за сигналом з'явитися на точку збору, потрібно створювати ще вчора. Якщо влада серйозно розглядає сценарій широкомасштабного вторгнення агресора...
Це матеріал рубрики «Блог». Позиція редакції може збігатися з думкою автора колонки.