Угода про корисні копалини заганяє Україну у боргову яму на $120 млрд - аналіз ЄП
Угода передбачає, що Україна зобов’язується компенсувати Сполученим Штатам вартість усієї підтримки, наданої після початку повномасштабного вторгнення Росії, включаючи бюджетну, військову, гуманітарну та інші види допомоги
Адміністрація Дональда Трампа відмовилася від усіх компромісних домовленостей, досягнутих місяць тому, і запропонувала новий варіант угоди про корисні копалини, який є апріорі неприйнятним для України. Новий документ фактично перекреслює майже всі "червоні лінії", узгоджені раніше. Він обмежує суверенітет України, суперечить її євроінтеграційним прагненням, зокрема перспективі членства в ЄС, і зобов’язує Київ повернути всю допомогу, яку раніше надавали США як безповоротну. Цей підхід створює небезпечний прецедент і відкриває двері для подібних претензій з боку інших держав. Що ще більш вагомо – у цьому проєкті немає жодних конкретних безпекових гарантій для України.
Про те, які кабальні наслідки матиме для України нова угода про корисні копалини, з'ясували у виданні "Європейська правда". Журналісти зробили детальний аналіз документа і дійшли до висновку, що для Києва така угода стала катастрофічним викликом. Її підписання було б політично згубним для президента Володимира Зеленського та шкідливим для країни загалом. Ба більше, цей документ не має шансів отримати ратифікацію в парламенті України. Без такої ратифікації угода залишиться недійсною або буде скасована одразу після ухвалення, що лише поглибить кризу у відносинах між Києвом і Вашингтоном.
Однак відкрита відмова від цього документа також небажана. Такий жест Україна ризикує перетворити на особистий виклик для Дональда Трампа, що загрожує непередбачуваними наслідками.
За цих обставин єдиний конструктивний шлях для Києва – це утриматися від підписання, продовжуючи переговори. Це дозволить не лише виграти час, але й спробувати досягти прийнятного результату. Варто зазначити, що досвід минулих переговорів із командою Трампа, яка вже демонструвала серйозні прогалини в компетентності, а також неоднозначне формулювання нового документа дають Україні підстави сподіватися на більш сприятливі умови.
Історія оновленої угоди про копалини
23 березня Україна отримала від Сполучених Штатів Америки перший варіант проєкту масштабної угоди про розподіл доходів від використання українських надр. Попередні три тижні переговорів супроводжувалися паузою, ініційованою американською стороною.
Протягом цього часу США неодноразово відкидали пропозиції Києва укласти вже готову та погоджену версію угоди. На початку березня були припущення, що Вашингтон готується до перегляду окремих умов документа як своєрідне "покарання".
Згодом стало зрозуміло, що Сполучені Штати вирішили відмовитися від поетапного підходу. Раніше планувалося спочатку узгодити рамкову угоду з основними параметрами, а вже потім деталізувати домовленості у міжурядовому документі. Натомість було обрано шлях створення фінальної версії угоди.
Українська сторона намагалася переконати партнерів у хибності такого підходу, наголошуючи на необхідності поступового впровадження угоди та врахуванні внутрішньополітичних нюансів, зокрема процесу ратифікації Верховною Радою. Незважаючи на численні аргументи, ці намагання успіху не мали.
Результат — всеосяжний документ на 58 сторінок, який об'єднав обидва попередні підходи. Угода містить детальний опис співпраці між Україною та США, включаючи питання поводження з доходами, фінансові механізми та процедури ухвалення рішень у двосторонніх структурах.
Одним із головних результатів стало створення нової структури з назвою "Американсько-український інвестиційний фонд реконструкції та розвитку" (або просто Фонд). З американського боку основну роль у Фонді відіграватиме Міжнародна фінансова корпорація з розвитку (DFC), яка буде відповідальною за ключові призначення, управління коштами та функціонування Фонду.
Втім, найбільш суперечливим стало те, що США кардинально переглянули принципи управління українськими надрами, фактично централізуючи цей процес під своїм контролем.
У лютому сторони змогли досягти компромісних формулювань, однак новий текст угоди проігнорував ключові домовленості того періоду. Документ був складений переважно на основі ранніх пропозицій американської сторони, включаючи ті, що Київ раніше вважав неприйнятними. Варто нагадати, що саме такий варіант угоди, переданий до Києва 10 лютого Скоттом Бессентом, спричинив перший серйозний конфлікт у відносинах між Володимиром Зеленським і представниками США.
Борг у $120 мільярдів і увімкнутий лічильник
Важливе питання на порядку денному стосується зобов’язань України компенсувати Сполученим Штатам вартість усієї допомоги — військової, гуманітарної, бюджетної тощо, що була надана після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. У відповідній угоді планується зафіксувати сумарну вартість цієї допомоги у спеціальному додатку. Ця сума отримає статус "Початкового внеску DFC" до відповідного фонду.
За даними Інституту Кіля, сукупна допомога США Україні наразі оцінюється у 114 мільярдів євро або близько $123 мільярдів. Основна частина цих коштів спрямована на військову підтримку, яка включає як передачу існуючої зброї або закупівлю нових озброєнь для ЗСУ, так і оновлення запасів Пентагону. Водночас угода не розмежовує види фінансових зобов’язань.
Президент Володимир Зеленський раніше наголошував, що перетворення безповоротної допомоги США на борг є для України неприйнятним. Ця позиція залишалася однією з ключових "червоних ліній" для Києва, адже такий крок міг би створити прецедент, змусивши інші країни також вимагати компенсацій. Наприклад, європейські країни могли б використовувати цей аргумент для політичного тиску, що поставило б під загрозу навіть можливість списання вже існуючих позик ЄС Україні.
Під час переговорів у лютому вдалося виключити цю вимогу з тексту угоди. Однак наразі вона знову з’явилася і стала ще жорсткішою. Український уряд буде зобов’язаний конвертувати доходи фонду у долари США і перераховувати їх до американських фінансових установ за вимогою, без сплати додаткових комісій. Будь-які комісії чи податки також має покривати Україна.
Планується, що фонд, із якого здійснюватиметься погашення боргу, наповнюватиметься доходами від майбутніх українських надр. Зокрема, він отримуватиме половину вартості нових ліцензій та рентних платежів на видобуток корисних копалин із нових родовищ. Крім того, угодою передбачено виділення 50% доходів держави від певних інфраструктурних проєктів, хоча ця частина залишається недостатньо деталізованою.
Для зменшення фінансового тиску Україна домоглася виключення ренти з існуючого видобутку з переліку джерел наповнення фонду, оскільки це могло би суттєво погіршити і без того складний стан державного бюджету. Також фонд матиме право реінвестувати частину отриманих коштів у проєкти в Україні на власний розсуд, забираючи 50% від майбутніх доходів від цих інвестицій для поповнення фонду.
Проте реінвестування буде обмеженим через основне зобов’язання України — погашення понад $120 мільярдів заборгованості. За умовами угоди, якщо виплати затягуватимуться, величина боргу автоматично зростатиме на 4% щороку. Таким чином, Україна не тільки отримає новий значний фінансовий тягар, але й перебуватиме під постійним економічним тиском через умовний "лічильник", який змушуватиме прискорити погашення боргу.
Забути про Європу та суверенітет
Ще на етапі висвітлення переговорів у лютому аналітики наголошували на серйозних проблемах, пов’язаних із підсумковими умовами угоди Бессента. Однією з головних стала вимога, яка надає американським компаніям ексклюзивне право на освоєння українських природних ресурсів — від руди до природного газу.
Україна отримує можливість використовувати власні надра лише тоді, якщо жоден американський інвестор не виявить зацікавленості. Навіть у такому випадку ліцензія може бути запропонована лише українському або європейському бізнесу, причому 50% її вартості та ренти йтимуть у новостворений Фонд. Варто зазначити, що ця норма виходить за рамки чинних зобов’язань України перед ЄС та суперечить принципам конкуренції, які діють в Євросоюзі, до якого Україна прагне приєднатися.
У лютневому варіанті угоди розв’язання цих питань було знайдено, але тепер проблеми повернулися у ще масштабнішому вигляді. В оновленій угоді США наполягають на пріоритетному праві американських компаній щодо всіх майбутніх інвестиційних проєктів у сферах природних ресурсів та інфраструктури. Тільки після відмови американської сторони Україна зможе обговорювати умови з іншими потенційними інвесторами. Водночас уряд України зобов’язаний звітувати перед США, включаючи конфіденційні аспекти таких переговорів. Крім того, Україна не матиме права надавати будь-якій іншій стороні умови вигідніші, ніж ті, які пропонувалися партнерам зі США, протягом року після їхньої відмови.
Це лише частина обмежень, які зачіпають український суверенітет. Нове положення угоди передбачає заборону продажу "критично важливих копалин" покупцям із країн, які США офіційно визнають стратегічними конкурентами. З огляду на нинішній рівень торговельного та політичного протистояння США з Європою є високі шанси, що Євросоюз буде включений до цього переліку. Для України, яка орієнтується на вступ до ЄС, подібна заборона виглядає абсурдною, але творців угоди це, очевидно, не хвилює.
Однак найбільшим викликом для українського суверенітету є той факт, що запропонований формат управління Фондом позбавляє українська владу будь-якого реального впливу на його діяльність. Генерального партнера, який керуватиме Фондом, буде обрано одноосібним рішенням DFC (американської корпорації з фінансування розвитку). Представники США становитимуть більшість у правлінні Фонду, фактично маючи повний контроль над ухваленням рішень незалежно від думки української сторони. Навіть двоє представників України в правлінні призначатимуться тільки після погодження зі сторони DFC.
У такій ситуації не дивно, що Фонд, який фінансуватиметься за рахунок бюджетних надходжень України від видобутку надр і розвитку інфраструктури, юридично нагадує більше американську організацію. Податки він платитиме не в Україні, а в США, а будь-які юридичні питання щодо діяльності Фонду уряд України зможе оскаржувати лише через судовий процес у Нью-Йорку.
Бізнес, а не держава
58-сторінковий проєкт, який уряд США передав Україні, дуже схожий на попередні угоди про надра, отримані Києвом у лютому. Текст документа майже не залишає сумнівів: його автори далекі від розуміння роботи державної системи, принципів міжурядових угод та юридичних вимог. Сама стилістика написання більше нагадує проєкт комерційної угоди, де держава як така майже не присутня.
Як приклад, можна згадати, що в цьому документі черговий раз "забули" про обов’язкову ратифікацію угоди Верховною Радою. Відсутність ратифікації робить документ юридично недійсним, що є вимогою, яку ніяк не можна ігнорувати.
Ще один яскравий недолік тексту – згадка про відповідність Конституції України та міжнародним зобов’язанням країни. Тут виникає явний конфлікт інтересів. У лютому американська сторона погодилася, що подібна угода повинна враховувати міжнародні зобов’язання України перед іншими партнерами та перспективи вступу до ЄС. Проте в оновленій версії прописано прямо протилежне: замість адаптування угоди до чинного законодавства України та вимог ЄС, пропонується гарантія від України, що нинішній текст угоди не спричинить жодних конфліктів із законами чи проблем із DFC (фінансовою структурою уряду США).
Іншу цікаву деталь розкриває сам текст. Схоже, проєкт для уряду США готувала юридична компанія Arnold & Porter. У тексті вказані контакти партнерів цієї фірми – Грегорі Гаррінгтона та Крістофера Вілотта. При цьому їхній кар’єрний профіль не містить досвіду роботи зі складання міжурядових угод. Навіть якщо припустити, що це їхній перший подібний досвід, така кількість недоліків у документі є критичною.
Основний висновок один: у нинішній редакції угода не має жодних шансів на ратифікацію.
Про загрози довгострокового характеру для України вже сказано чимало, але не варто забувати і про політичний вимір ситуації. Знайти 226 депутатів, які погодяться зіпсувати собі репутацію, схваливши явно невигідну для країни угоду, практично неможливо. Така робота надовго, якщо не назавжди, залишить їм тавро політично відповідальних за "кабальні домовленості".
Сумнівно також, що президент підпише цей документ. Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що не затвердить угоди без конкретних гарантій безпеки для країни. У поточному варіанті гарантії безпеки повністю відсутні. Це й не дивно – DFC не є військовою установою на кшталт Пентагону, а фінансовою структурою уряду США, яка просто не може надавати подібні гарантії.
Підписати угоду майже неможливо
Схвалення потенційно кабальної угоди для України є неприйнятним сценарієм. Однак і категорична відмова від угоди про надра, зокрема ініційованої адміністрацією Трампа, може призвести до серйозних негативних наслідків для держави.
По-перше, після скандальних подій у Вашингтоні 28 лютого ставлення до України у США стало настороженим. Від нашої сторони очікують нестандартних, якщо не конфліктних дій. Зважаючи на те, що президент Зеленський неодноразово висловлював зацікавленість у підписанні так званої "мінеральної угоди", відмова на цьому етапі може бути сприйнята як остаточна демонстрація ненадійності партнерів з боку України.
По-друге, в адміністрації Трампа, як серед самого президента, так і його оточення, зростають настрої, які аж ніяк не є прихильними щодо України. Заяви, наприклад Джей Ді Венса, повністю це підтверджують. Відмову України можуть не лише використати як привід для санкцій чи інших каральних інструментів, але й виправдати такі кроки перед суспільством у США.
Чинна американська адміністрація має всі можливості тиску: від скорочення військової підтримки та обмеження доступу до розвідданих до введення нових санкцій чи послаблення позицій України у переговорах із Росією. На жаль, питання моральності тут не стає вирішальним фактором.
Отже, навіть якщо пропозиція з Вашингтону виглядає ультимативно або неприйнятною для держави, різка відмова не принесе позитивних результатів. Ба більше, навіть ключові європейські союзники України навряд чи схвалять таку позицію. Враховуючи значну залежність Європи від США у безпекових питаннях, вони радше радитимуть уникати відкритого конфлікту.
Виходячи з цього, заявити про остаточну відмову від угоди – вже не варіант. Уряд і президент Зеленський це добре розуміють. Під час недавніх дискусій Зеленський закликав США не трактувати обговорення угоди як знак категоричного "ні".
Спроба виграти час могла б бути потенційною стратегією, але навряд чи це спрацює з адміністрацією Трампа. Президент США відомий нетерпінням і прагне швидких рішень. Такі ультимативні строки у переговорах є критичними – тим більш якщо запропонований документ далекий від консенсусної форми. За інформацією джерел, сторонам ще навіть не вдалося розпочати змістовний діалог щодо нього.
Редагування тексту американського проєкту угоди також виглядає малоймовірним. Проблемні положення настільки чисельні, що цей текст простіше замінити новим, аніж вдосконалювати.
Наразі оптимальний вихід – запропонувати Сполученим Штатам власний, альтернативний варіант документа. Такий підхід вже використовувався раніше: у минулих переговорах було створено кілька варіантів тексту угоди, доки сторони дійшли до певного компромісу.
Українські урядовці зараз працюють над концепцією нового тексту, який відповідатиме інтересам усіх сторін. Проте слід розуміти: навіть ця стратегія не гарантує позитивного результату. Досягти повного балансу між очікуваннями Вашингтона і потребами нашої країни буде надзвичайно складно. Однак іншої альтернативи немає.
Навіть якщо зрештою США вирішать відмовитися від ідеї розробки українських надр через недосяжність компромісу – це має бути їхнім рішенням, а не результатом української відмови
Зараз читають на Інформаторі
