“У волонтерстві як в арт-дилерстві, головне - комунікація”: Ігор Абрамович про те, як митці допомагають фронту

Ігор Абрамович – один із найвідоміших та найуспішніших артдилерів України. Він презентує українське мистецтво на всіх ключових аукціонах Sotheby's, Phillips, Christie's. “Інформатор” поговорив з ним про те, наскільки українські художники цінуються за кордоном та як митці допомагають фронту.

Ще з початку агресії Росії на Донбасі було створено волонтерську групу Front-Art. Ігор Абрамович разом із художниками Анатолієм Криволапом, Павлом Маковим, Олегом Тістолом, Сергієм Святченком, Микитою Зігурою та іншими вирішили допомагати українським військовим. “Ми створили волонтерську організацію, коли зрозуміли, що можемо самотужки, щось продаючи, зв'язуючись колекціонерами, купувати необхідні речі для військових, - розповідає Абрамович. - Коли почалася повномасштабна війна, я зателефонував усім художникам, що треба вмикатися. Телефонував колекціонерам, і багато хто з них просто так давали гроші”.

Після початку повномасштабного вторгнення Front-Art із новими силами включилися до волонтерської діяльності. При цьому, загальні збори донатів група не оголошує.

“Ми не оголошуємо збори, а завжди розраховуємо на свої сили. На сьогодні ми вже купили 51 машину, крім того, купували старлінки, гуму, всякі продукти. Ми працюємо з різними фондами, з якими товаришуємо. Тут як в артдилерстві – головне це комунікація”, - каже Абрамович.

Наразі волонтери продовжують возити потрібні речі на фронт – від машин до води.

“З перших днів повномасштабної війни ми одразу купили одну швидку, яка поїхала до Харкова, потім знайшли дуже гарні машини у Латвії та пригнали перший лафет із 4-х авто. Це було все для Донецького напрямку. Зараз на запит працюємо, ми спілкуємося (з військовими). Вони пишуть - нам потрібні такі й такі машини. Ми знаходимо, купуємо. Інші кажуть – нам потрібні генератори. Від себе мені дуже подобається привозити на фронт сало, кроликів, качки – хочеться чимось здивувати. Наприклад, до Мадяра ми возимо завжди Київські торти та цукерки. Ми працюємо з компанією “Нептун”, яка має завод мінеральних вод, то возимо і воду, її ж ніколи не вистачає”, - розповідає Ігор Абрамович.

Українське мистецтво у світі

- Як відбувається ціноутворення картин, скульптур? Є ж картини й по 20 млн доларів. Від чого це залежить - від затребуваності автора, його навичок, від його розкрученості, впізнаваності?

- В наш час піар має дуже велике значення. Це розкрученість самої галереї, арт-дилера, якому довіряють - це дуже важливо. І звичайно ж, великі проекти, музейні закупівлі. Найголовніше - художника ти ніяк не розкрутиш, якщо у нього немає всередині стрижня, і немає проектів, які можна презентувати.

- Наскільки українські митці популярні за кордоном? Чи там своїх вистачає?

- Конкуренція велика у всьому світі. Але тут робота дилера чи куратора - якщо часто вивозити на Захід (роботи) художників, то, звичайно, буде й попит. Але так щоб глобально - думаю, нам потрібно побудувати якнайбільше музейних інституцій, можливо приватних. Адже дуже добре, коли ми презентуємо наше мистецтво на Венеціанському бієнале – тоді наших художників бачать. Поодинокий попит є – на того ж Павла Макова, Криволапа, на скульпторів Зігуру та Білика. Але на глобальному арт-ринку нас дуже малий відсоток.

Але, як приклад, у перший місяць війни мені пише колекціонер із Гонконгу, каже “Я готовий дати тобі зараз гроші”. За що? А ти мені потім мистецтво надішлеш на свій смак. Я хочу купити вас підтримати”.

В Австралії три роки тому ми вперше брали участь у скульптурному парку. Директор заходу закохався у нашу скульптуру, і почав нам допомагати її презентувати. І ми потрапили в колекцію до одного мільярдера у Новій Зеландії, до іншого. На все, що було на виставці, ми мали величезний попит, і після цього у нас почали купувати роботи.І він дивувався - чому у вас так дешево, це все ручна ліпка, не 3д-принт. Скульптура, яка коштує 10 тисяч, має коштувати 25 тисяч доларів.

- Що таке талант у мистецтві? От недавно на слуху була Соня Морозюк. Як на вашу думку - то мистецтво чи мазня?

- Я завжди дивлюся на художника, мені важливо подивитися на нього п'ять-сім років. Дуже багато було митців на 2-3 роки. Вони вкладалися, прославлялися, та й пропадали. Починали займатися іншою справою, бо мистецтво – це не їх. Вони скуштували, думали – тут легкі гроші. Але такого немає. Коли художник не ставить поперед всього гроші, у нього все важко, але виходить, адже там талант.

- Чи багато в Україні меценатів? Що ними рухає - цікавість і любов до мистецтва чи це просто інвестиція?

До війни з'явилися молоді колекціонери 25-35 років – їм просто цікаво. Вони вже щось почитали, подивилися, піар десь спрацював. Багато хто навіть приходив зі списками, мене це здивувало. Скажімо, старше покоління, кому вже за 50, - у них просто любов (до мистецтва) і багато хто особисто знає художників. Звичайно, була невелика частина тих, хто розглядав мистецтво як інвестиції. Тож у нас поки що все тримається на любові – до мистецтва, до художників.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.