Що ми зробили не так? Чи мала можливість Україна запобігти війні з росією?

Коли закінчився перший шок від нападу російської армії на Україну (без спроби назвати російських солдатів трактористами та шахтарями), в українському суспільстві розпочалася звичайна дискусія, хто винен і що робити. 

Інформатор спитав у розумних людей, що Україна робила не так. І чи був у нас шанс уникнути того кошмару, у який наша країна сьогодні занурилася.

Ми робили ракети, але не для себе

Економіст Михайло Крапивко:

У 2000 році Україна прийняла першу редакцію Оборонної доктрини в якій з політичних міркувань, наголошуючи на своєму нейтральному статусі, відмовилася визнати будь-які зовнішні загрози. Хоча на той час вже назрівав конфлікт з Румунією за острів Зміїний, Росія була не завжди до нас дружня, що у 2003 році вилилося у конфлікт навколо Тузли. 

Пізніше було створено концерн “Укроборонпром” та прийнято програму розвитку озброєнь. У ній наголос робився на створенні високоточної ракетної зброї. Зокрема КБЮ мало створити ракету "Сапсан".У 2006 році було відкрито фінансування ескізного проекту і на цьому все закінчилося. Згодом створення високоточних ракетних озброєнь замало, або практично не фінансувалося. Те, що створювало КБ “Промінь”, зокрема та що добре проявила себе “Стугна”, випускалося під зовнішні договори. Україні вдалося створити Корсар, Скіф, Вільху, Грім-2, Нептун, але, на жаль, дуже мало що з цього стало на озброєння української армії в достатніх кількостях.

Схожа ситуація з бронетехнікою. Згадаймо хоча б танки "Оплот". Якби ці озброєння поставлялися до нашої армії, якби не було концепції відсутності зовнішніх загроз і виходячи з цього, визначався б розмір збройних сил, на 2014 рік Україна вийшла б з наявністю тактичних ракетних озброєнь, здатних вражати цілі в радіусі 1000 км. По "Сапсану" були очікування до 1500 км. У цих умовах Москва, мабуть, не наважилася б іти на нас війною та віджимати Крим.

Тому що таке було замовлення політиків

Політтехнолог Сергій Гайдай:

Ми однозначно не змогли б запобігти війні. Але підготуватися до неї ми мали всі шанси. Те, що це не було зроблено, — один із головних гріхів нашої еліти, усіх українських президентів. 

Чи можна до політиків ставитись як до простих громадян, які не розуміли небезпеки? Не можна! Їхній обов'язок — передбачати погрози. Хіба ситуація із Тузлою, постійна агресивна риторика російських політиків нікому ні про що не говорила? Згадаймо Лужкова, шефство Москви над Севастополем, розпалювання сепаратистських настроїв у Криму.

Мені розповідали, що президент Ющенко якось показуючи на пам'ятник Батьківщини-Матері у Києві, казав, що вона тримає в руках меч та щит і дивиться не на захід, а на схід, на Москву. Виникає питання, якщо вже тоді, 2005-2006 р. він це розумів, то чому, будучи головнокомандувачем, він не приступив до побудови сильної армії? Чому 2014 ми зустріли з армією, фактично нездатною воювати? Йому варто було займатися не лише Голодомором та етнографічними музеями, а також будувати свій "маєток" у Безрадичах, а й реформувати армію, перетворюючи її із призовної на контрактну.

Чому Юлія Тимошенко, будучи прем'єр-міністром, і обіцяючи, що її політична сила зробить все для контрактної армії, так цього і не зробила? Чому не було розроблено реального плану щодо ситуації в Криму? Чому не було плану, як діяти у разі появи там “зелених чоловічків”? Я впевнений, що якби у 2014 році українські військові відкрили б вогонь по росіянах, Путін не наважився б на анексію. І ми бачимо з досвіду сьогоднішніх подій, що зупиняють агресора не переговори, не раціональні роздуми про вигоди та невигоди, а реальні кулі.

Янукович просто здавав країну, підписуючи Харківські угоди і роблячи все, щоб захоплення Криму було підтримане Чорноморським флотом, який на той час у принципі мав би переміститися до Новоросійська. І Порошенко тоді не заперечував проти формули "флот в обмін на газ". 

У 2014 році Порошенко не мав ілюзій щодо Росії. Багато західних експертів говорили, що в Росії велика радянська армія, а в України маленька, але теж радянська. 

Свого часу Порошенко заявив, що Україна у 2014 році впоралася б і без волонтерів. Він казав, що армія забезпечена всім необхідним, але у 2022 році з'ясувалося, що армія не забезпечена достатньою кількістю бронежилетів. Я мовчу про ракети. Хоча на ПМЗ цілком можна було розмістити держзамовлення для виробництва тактичних ракет та власних зразків ППО для української армії. І при цьому Порошенко активно піарився, розповідаючи як він будує армію!

Є тут гріх і Зеленського, який розпочав свою діяльність із пацифістських настроїв: домовитися, подивитися в очі… І замість вкладень у ППО та важку наступальну артилерію вкладав гроші у дороги. Втім, він спочатку говорив про свій пацифізм. Йому довелося стати мілітаристом лише у лютому 2022 року.

Те, що Україна сьогодні має армію, — це не заслуга наших політиків. Це заслуга українських патріотів. Вже давно потрібно було ухвалити закон про право володіння зброєю та тероборону. Але політики та МВС активно цьому противилися.

І воля народу

Керівник дослідницької компанії Active group Андрій Єрьоменко: 

Хочеться нагадати, що у нас демократична країна, а Порошенко, за якого розпочалася програма глобальної реконструкції доріг, і Зеленський, який продовжує його політику, – демократично обрані Президенти. Так само як коаліція БПП+НФ та «монобільшість Слуг» – демократично обрані депутати демократично обраних парламентів. І вони хоч-не-хоч повинні робити те, що від них хочуть виборці.

І я, як соціолог, стверджую, що запит на ремонт доріг був величезним. І якби ремонту доріг не було б, ні влада Порошенка ні влада Зеленського не мала б і половини тієї підтримки, яка в них була. Виходить, як демократично обрана влада, вона не могла не займатися тією глобальною реконструкцією всього.

Тож вкладаючи гроші не в армію, а в дороги, і Порошенко-Гройсман, і Зеленський робили те, що від них хотіли виборці. І звинувачувати їх у тому, що вони вчинили саме так – це начхати на дзеркало, не більше. А те, що й при тому й іншому армія таки розвивалася і розвинулася настільки, що змогла відбити рашистську атаку - швидше це диво, ніж закономірність. І диво це забезпечило суспільний запит на армію з боку порівняно невеликої, але дуже активної частини громадян. Тож не Зеленському чи Порошенкові треба говорити «дякую» за розвиток армії, а саме цій частині громадян.

А корупційність тут ні до чого. Оскільки на закритих непрозорих армійських закупівлях норма відкату, напевно, значно більша, ніж на «великому крадівництві». Просто тому, що закупівлі на цивільних будівництвах значно прозоріші і зовсім нахабніти не виходить.

Який висновок?

Письменник Ян Валетов:

Я не думаю, що ми мали шанс уникнути цієї трагедії. Цій війні 500 років. Просто зараз вона увійшла до активної фази. Можна згадувати 1652, 1918, 1991, 2004, 2014 ...

На зустрічі Путіна з Лукашенком 12 квітня 2022 було сказано про триєдиний народ, що складається з народів України, Білорусі та Росії. Ця фраза після Бучі, Ірпеня, Чернігова, Харкова блюзнірська!

Чи могли б ми уникнути трагедії? Думаю ні. Параноя Путіна все одно закінчилася б спробою зробити нас триєдиним народом. Це сталося у 2022 році, а могло статися у 2024 чи 2014, коли нас би взяли просто голими руками.

Якби сьогоднішній наш стан, сьогоднішню нашу підготовленість, сьогоднішній наш дух перенести у 2014 рік, не було б Криму, не було б Донецька, не було б Луганська. Ми б за кілька тижнів закінчили б із цим питанням.

Чи готувались ми ці 8 років? Мабуть, готувались. Ми збудували потужні фортифікаційні споруди, наші люди 8 років вчилися воювати. Ми навчилися користуватися озброєннями, які ми мали. Ми тим самим і навіть гіршою зброєю, чим є у путінської армії, зупинили їх наступ і звільнили частину захоплених територій. Тому що ми маємо вміння і дух. Чи готувались ми до цього? Думаю, що готувались.

Україна продовжує воювати з окупаційною російською армією. Якщо ви бажаєте допомогти нашим захисникам перемогти, допоможіть волонтерському центру Інформатора. Подробиці тут. Якщо ви хочете допомогти рятувати життя мирних громадян, які зруйнувала війна, надайте допомогу волонтерам, які вивозять людей з-під обстрілу, ризикуючи життям. Деталі тут.

Ольга Палій