Головний трек EP «Треба йти» про внутрішній розрив, про момент, коли ти кохаєш так, що земля йде з-під ніг, але розумієш: у цього кохання є інші обставини, інші зобов’язання, інша реальність. Це історія про вибір між бажанням і відповідальністю, між “я хочу” і “я повинен”.
Кожен важливий на своєму місці!
Харків'яни Дмитро, Максим, Олександр та Артем у звичайному житті і зараз разом ремонтують машини на СТО. Коли розпочалася війна, робота припинилася.
Усі сиділи у підвалах, метро, хтось виїхав, рятуючи сім'ї від жорстоких обстрілів армії рф. Але вже через тиждень-два, розповідають хлопці, сидіти склавши руки не могли – вирішили відновити ремонтні роботи, навіть не здогадуючись, яка в цьому буде потреба та важливість.
«У перші тижні, а то навіть місяць війни в Харкові практично всі автосервіси зупинили свою роботу. Ми вирішили спробувати. Новина про те, що ми працюємо – розійшлася, як сарафанне радіо, до нас почали їхати натовпом. То були волонтери, наші військові, авто швидкої допомоги, поліцейські. Приватний транспорт додався трохи пізніше», - каже Дмитро Концур.
Власник СТО умовляв колег не виходити на роботу, переживаючи за їхнє життя. Сказав – робіть на свій розсуд. Але рішення автомеханіки вже ухвалили. Майже щодня над їхніми головами літали снаряди, ракети. Здавалося б, звичайний ремонт автотранспорту, СТО, а під час війни — це виявилося дуже великою допомогою.
«Коли до нас приїжджали люди та бачили нас – вони не могли у це повірити, що щось працює. Для них ми були певною мірою «швидкою допомогою». Виконували поточні ремонти, без яких машини просто не поїхали б. А отже – не дійшла б до когось гуманітарна допомога, не доїхали б медики. Транспорт, який до нас потрапляв, часом був прошитий наскрізь уламками. Ми не брали грошей із військових за ремонти, віддавали запчастини. Іноді люди просто давали, хто скільки може. Отак і ми стали волонтерами, і так бачили свою допомогу у тилу».


Якщо знадобиться, кажуть волонтери, то візьмуть до рук не інструменти, а зброю – і також разом захищатимуть Україну.