Між Туреччиною та росією: чим викликані багатотисячні протести у Вірменії та до чого можуть призвести

У Єревані з 17 квітня щодня проводяться організовані опозицією антиурядові акції, ходи та мітинги. Протестувальники перекривають дороги та мости, а поліція затримує їх сотнями.

Інформатор вирішив розібратися, що відбувається у Вірменії, і чим може закінчитися ця криза. 

Хвиля протестів розпочалася після виступу прем'єра Нікола Пашиняна 14 квітня в парламенті, де він заявив про вимогу "опустити планку у питанні статусу Карабаху" та необхідність підписання угоди про мир з Азербайджаном. Опозиція оголосила проведення безстрокових акцій протесту з вимогою відставки Пашиняна.

3 травня прихильники опозиції перекрили автомагістраль Єреван-Севан. Також вони спробували заблокувати дорогу до єреванського аеропорту Звартноц — група водіїв на машинах вишикувалася вздовж дороги, тим самим перекриваючи шлях. Цього дня поліція Вірменії затримала понад двісті демонстрантів, які перекривали вулиці в Єревані в рамках акцій громадянської непокори. 

4 травня протести продовжились. Учасники акції перекрили великовантажами Київський міст, утворилися затори.

Раніше прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян та президент Азербайджану Ільхам Алієв доручили своїм міністрам закордонних справ «розпочати підготовку до мирних переговорів між двома країнами» під час зустрічі у Брюсселі 6 квітня, яка проходила за посередництвом голови Європейської ради Шарля Мішеля.

2 травня міністр закордонних справ Вірменії Арарат Мірзоян зустрівся з держсекретарем США Ентоні Блінкеном. 

З січня продовжуються переговори Вірменії та Туреччини. Першу зустріч представники Єревана та Анкари провели 14 січня у Москві, а другу – 24 лютого у Відні. У Єревані позитивно оцінили динаміку переговорного процесу, наголосивши, що для вірменської сторони пріоритетом є відкриття кордону з Туреччиною.

Незважаючи на спільний кордон, між Вірменією та Туреччиною немає дипломатичних відносин. У 2009 році в Цюріху глави МЗС двох держав підписали протоколи про встановлення дипломатичних відносин та принципи взаємин, проте ці документи не були ратифіковані сторонами. 1 березня 2018 року Вірменія оголосила про анулювання протоколів. 2021 року Вірменія та Туреччина призначили спецпредставників з питань врегулювання.

Зважаючи на все ослаблення росії, яка через війну в Україні не може грати в регіоні ту ж роль, яку грала після завершення Другої карабахської війни у ​​2020 році, може призвести до істотних змін ситуації.

Важка дорога до миру

"Протести розпочалися після зустрічі Алієва та Пашиняна у Брюсселі, коли Європа перехопила у Росії ініціативу з врегулювання конфлікту. При цьому проблема Карабаха залишається гострою. І протести пов'язані з ігноруванням інтересів народу Карабаху, як пишуть вірменські джерела. У цей час правляча партія та Пашинян намагаються вести переговори, запевняючи, що інтереси Степанакерта будуть враховані та нових територіальних втрат не буде. Але, мабуть, довіри до цих слів немає. Не виключено, що росіяни підігрівають цей внутрішній конфлікт", - каже Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Інституту сходознавства Академії наук України Ігор Семиволос.

Політолог Володимир Фесенко не вважає те, що відбувається чимось незвичайним для Вірменії: "Вірменія, як і Україна, і Киргизстан, країна, де періодично проявляється підвищена конфліктна політична активність і де періодично відбувається зміна влади внаслідок вуличних протестів. Сам Пашинян прийшов до влади завдяки вуличним протестам”. 

Російський слід

"Результати 44-денної війни не влаштовують вірменське суспільство. Там все вирує і кипить. Паралельно йдуть внутрішньополітичні інтриги. Частині вірменських еліт, які є частиною російських еліт, не подобається те, що Вірменія вільно поводиться у світовій політиці і не стає таким же російським адептом, як Білорусь. Їм не подобається взаємодія з країнами Європи та США", - каже український політик Мгер Кумчян.

На думку Володимира Фесенка, проти Пашиняна склалося кілька факторів. Його противники не залишають спроб прибрати його від влади. Це політичні сили, які і раніше правили Вірменією, вихідці з Карабахського клану. Вони прийшли до влади внаслідок Першої карабахської війни та отримали великий політичний та економічний вплив. Революція, внаслідок якої до влади прийшов Пашинян, послабила їхні позиції, але вони залишилися і намагаються повернутися до влади.Формально діє емоційний фактор роздратування з приводу поразки у Другій карабахській війні, в якій громадські активісти звинувачують Пашиняна.Окрім того, росія ставиться з недовірою до Пашиняна як до людини, яка прийшла до влади внаслідок вуличних протестів. Крім того, у росії Пашинян вважається прозахідним політиком, який заграє з Францією та іншими країнами Заходу і не є таким проросійським, як його попередники, тому російський фактор також присутній у цих протестах. Не виключаю, що російські спецслужби можуть допомагати старим вірменським елітам у їхній організації. Ослаблення Пашиняна та заміна його на іншу, зручнішу фігуру відповідало б російським інтересам", - каже політолог.

Турецький інтерес

На думку Ігоря Семиволоса, росія зараз може лише відслідковувати процеси у Вірменії, бо їй нема чого запропонувати союзнику."Зараз росія успішно комунікує з Азербайджаном та Вірменією, але я не бачу для росіян можливості суттєво вплинути на ситуацію. Переговори між Вірменією, Туреччиною та Азербайджаном продовжаться. Європа посилюватиме свою присутність у регіоні. При цьому Туреччина в регіоні має конкретний економічний інтерес. Її східні регіони не можуть ефективно розвиватися через відсутність транзиту, Туреччина зацікавлена ​​у зміні ситуації, а для цього потрібно відкрити кордони та забезпечити взаємодію з Вірменією, для цього потрібно налагодити комунікацію вірмен з турками, що непросто, враховуючи їхню важку спільну історію. зараз вони ближче до цього, ніж були раніше, але це дуже непростий процес.

На думку Мгера Кумчана, не всі у Вірменії підтримують ідею встановлення дипломатичних відносин з Туреччиною, а росія намагається грати на цих внутрішніх протиріччях.

Політтехнолог Сергій Гайдай вважає, що Вірменія стала заручницею відносин з росією, які привели її в нинішнє складне становище: "Кілька десятиліть тому силою зброї відвоювавши Нагірний Карабах, де проживають етнічні вірмени, окупувавши частину території Азербайджану, вона заклала міну уповільненої дії під своє мирне життя. Тому що Азербайджан не змирився з таким станом справ. Сьогодні економічно розвинений Азербайджан, який має сильного союзника Туреччину, виступає проти нерозвиненої корумпованої Вірменії, у якої союзник росія. Азербайджан незадоволений тим, що його територія окупована та мирним шляхом ситуація не вирішується, хоча варіанти були. Можна було перекроїти карту регіону та обміняти території компактного проживання вірмен на коридор у Нахічевані. Можна було домовитися про широку вірменську автономію в Карабаху у складі Азербайджану. Але маючи такого союзника як росія, який у підсумку не захистив вірмен, а зараз перебуває в ситуації, коли він фізично цього зробити не може, вірмени відчувають себе стороною, що програла, і пов'язують це з Пашинянном, який як розумний політик змушений йти на переговори на умовах того, хто програв із сильним Азербайджаном. Люди цим незадоволені і вони виходять на вулиці. Зла іронія цієї ситуації полягає в тому, що свого часу Пашинян прийшов до влади на хвилі вуличних протестів, тому був нелюбимим союзником путіна. Деякі експерти кажуть, що незавидне становище Вірменії пов'язане з тим, що путін підставив Пашиняна. Наразі вірмени пожинають плоди політики немудрого вибору союзника”.

Чим все це скінчиться?

Передбачити, чим скінчиться протистояння політичних сил у Вірменії наразі не може ніхто. Втім, Ігор Семиволос вважає, що Пашинян має можливість зберегти владу: “Критичним для Пашиняна був програш у Другій карабаській війні, але він тоді утримався при владі. На цьому фоні кілька тисяч людей на вулицях Єревана нічого не змінять”.

Мгер Кумчян згоден з тим, що навряд чи ці протести призведуть до зміни влади у Вірменії, але він побоюється, що ця нестабільність може призвести до спроби Азербайджану продовжити збройний конфлікт. І у цій ситуації Вірменії доведеться розраховувати лише на себе.

"Російська армія у війні з Україною показала, що вона ні на що не здатна. Під час Другої Карабаської війни росія підривала бойовий дух вірменської армії. Зараз Азербайджан, як і Вірменія, союзник росії. І оскільки це більш економічно розвинена країна, дружба з ним для росії цікавіша", - каже Мгер Куюмчян.

Політика створення невизнаних республік зараз приносить Путіну проблеми у різних регіонах. Про проблеми, які виникли у відносинах росії з Азербайджаном через проблеми у Нагірному Карабасі, Інформатор писав тут. Про проблеми в російсько-грузинських відносинах тут. Про те, наскільки важливо встановити в Україні мир, щоб дати можливість виростити зерно і вивезти його через чорноморські порти, Інформатор писав тут.

Ольга Палій

Фото: з відкритих джерел