Геноцид, а не воєнний злочин: чому світ не зможе проігнорувати рішення МКС та як змінилась поведінка російської влади після його ухвалення

25 жовтня 2022 року Регіональний центр прав людини надіслав повідомлення до Міжнародного кримінального суду. Йшлося про геноцид українців шляхом депортації дітей до росії та незаконного усиновлення. Майже через 5 місяців МКС видав ордер на арешт путіна та уповноваженої рф з прав дитини. Але на цьому робота не завершена.

Що далі – розповіла Інформатору юристка Центру Катерина Рашевська.

Ордер на арешт виданий саме за воєнний злочин, і депортація та незаконне усиновлення може бути лише “стартовою точкою”. Статтю МКС можна перекваліфікувати. Катерина посилається на власні джерела, які повідомляють, що у міжнародної спільноти є рішучість розглядати це як геноцид. Чому відмінність така принципова?

Винищення нації. Між міжнародними злочинами не існує ієрархії. Але одна справа, коли людину винищують в умовах збройного конфлікту. Інша – коли це роблять тому, що вона є частиною української нації. Її ненавидять і хочуть, щоб її зовсім не було на землі. Отже, міра відповідальності залежить від того, якою була роль цієї особи, скільки тривав злочин і які були його наслідки. Окрім того, після конкретних воєнних злочинів жертва повинна мати право на правду. Тому потрібно називати речі своїми іменами.

Зміна росії. Катерина навела приклад. Коли ми чуємо слово “геноцид”, то уявляємо собі мільйони спалених євреїв у концтаборах. Тут має бути той же результат, бо держава, яка вчиняє геноцид, втрачає свій імідж і репутацію. З нею не дуже пристойно мати справи і інвестувати в її економіку. І для того, щоб держава вчергове не вчинила геноцид, її обмежують і тиснуть, слідкують за повідомленнями в ЗМІ, щоб в країні знов не почали підбурювати до геноциду. Змінюють освіту, щоб діти розуміли: приходити на території інших держав і вбивати там людей – це ненормально. Тобто є шанс змінити росію і її ставлення до нас.

Втім, на практиці не все так просто. Юристка РЦПЛ нагадала про досвід конфлікту в Югославії. Там геноцидом визнали лише епізод у Сребрениці. Решту трактували як воєнні злочини та злочини проти людяності. Фахівчиня не виключає ситуації, коли геноцидом буде визнано лише насильницьку передачу дітей, а напади на критичну інфраструктуру, екосистему, культурну спадщину, чоловіків призовного віку, на дитячі та пологові будинки – воєнним злочином або злочином проти людяності.

Але навіть в New York Times напередодні вийшла стаття, де анонімні джерела вказували на дві справи, якими зацікавився МКС. Окрім депортації дітей, йшлося про удари по цивільній інфраструктурі. Це значить, що справа путіна буде “обростати” новими деталями, і воєнний злочин перекваліфікують в геноцид.

“Дуже важко уявити, що щодо одного елементу це геноцид, а щодо іншого – не геноцид, а щось інше. Бо якщо у конкретної держави є конкретний намір знищити повністю або частково українську національну групу, то тоді вона це робить не тільки переміщаючи дітей, а й в якийсь інший спосіб”.

Почали з депортації дітей

Обов’язковою складовою для доведення факту геноциду є елемент політики, яку веде держава. А вивезення та всиновлення дітей з України відбувається в росії на державному рівні. Про них є інформація на сайті вищих посадовців рф. Є офіційні заяви, є робота волонтерів на місцях, які з пункту тимчасового розміщення передають інформацію. Таким чином саме посадовцям доведеться або спростувати, або підтвердити її. Зараз вони тільки шкодять самі собі. Наприклад, днями представник росії в ООН Василь Нєбєнзя повідомив, що вони повернуть дітей тільки якщо в Україні буде безпечно. Це ще раз доводить, що діти в них все ж є.
Окрім того, дітей повертають. Частину – з таборів. На основі їхніх свідчень МКС в тому числі і виніс рішення про ордер на арешт.

Порятунок від правосуддя для путіна та Львової-Бєлової

Відповідно до Римського статуту – держави-члени МКС не можуть відмовитись від видачі путіна. Їм навіть не потрібно укладати додаткову угоду, щоб екстрадувати путіна та Львову-Бєлову. Також є інтерпол, який може видати червону картку на цих осіб. До складу інтерполу входить 195 держав, і якщо одна з них захоче видати їх, проблем не буде.

Але на практиці, як і у випадку визнання геноциду, не все так просто. Катерина Рашевська розповіла про Омара Альбашира. Йому вдалося відвідати 7 країн, частина з яких були членами МКС. З відкритих джерел дізнаємося, що це президент Судана, якого звинувачують у воєнних злочинах і етнічних чистках. У 2009-2010 роках МКС видав ордер на його арешт, що не завадило йому правити країною до 2019 року.

За словами юристки, діяв такий механізм: всі побачили, що він приїхав, і звинуватили МКС в бездієвості. Палата досудового розслідування розглядає ситуацію, в якій держава-член МКС не дотримується своїх зобов’язань відповідно до Римського статуту. І виносить рішення, яким закликає дотриматись їх. В процесі задіяли і Раду Безпеки. І на рівні Радбезу державу зневажали і постійно нагадували про зобов’язання. Ця держава звертається до Апеляційної палати, щоб оскаржити рішення Палати досудового розслідування. Апеляційна палата виносить своє рішення – те, що зобов’язань не дотримуються, не означає, що їх не існує. Але і її рішення не виконується. І так по колу. Як наслідок – справу Омара Альбашира переносили з інстанції в інстанції протягом 14 років.

У випадку з Альбаширом є цікавий нюанс, який стане аргументом у дискусії з країнами, які не захочуть його віддавати. В 2012 році Апеляційна палата МКС винесла рішення (після того, як Альбашира відмовилась віддавати Йорданія), в якому підкреслила: позбавлення міжнародного злочинця (або підозрюваного в цьому) його привілеїв та імунітетів має звичаєвий характер. Тобто те, що він голова держави або дипломат, може і не зіграти ролі. Так само не зіграє ролі і те, що країна не є членом МКС.

Після рішення МКС – заговорили по-іншому

За словами юристки, Ірина Верещук (міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) неодноразово вимагала надати списки депортованих дітей. І навіть Марія Львова-Бєлова казала, що до неї зверталися. Але вважає, що це російські діти, і віддавати їх нікому не буде. Втім, після рішення МКС представник росії в ООН Василь Нєбєнзя заявив інше. Він поставив умову – безпечне середовище для дітей в Україні. Поволі з’являються новини в росії про “возз’єднання українських дітей з українськими громадянами”. Тобто риторика інша – діти тепер не руські.

Також Катерина Рашевська помітила цікаве явище – особливо резонансі заяви Львової-Бєлової були видалені з мережі. Ймовірно, вони отримали інформацію про ордер заздалегідь. Сам прокурор МКС Карім Хан неодноразово казав про те, що суд звертався до російської сторони, але вони не відповідали.

“Так, вони знали. Так, вони бояться. І тепер, знову ж таки, щонайменш по Львовій-Біловій видно, що вона змінює риторику. Людина в жахливому стані, і її можна зрозуміти суто з людської точки зору. Це мати 5 рідних дітей. Я не живу в їхній сім’ї, не беруся судити, яка вона мати, але з того, що показують у фільмах, достатньо непогана. Діти в неї дуже малі. За нею всього 23 дитини під її різними формами опіки. Тобто вона за них несе зобов’язання і суто з моральної точки зору розуміє, куди вона потрапила. І куди потрапили ці діти”.

Чи можна повернути дітей, доки триває війна? На жаль, без згоди рф реально нічого зробити неможливо. Але міжнародне співтовариство може зробити такі умови, за яких росія буде вимушена повернути дітей і погодитись на механізм.

Хто допомагав і що заважало РЦПЛ звертатись до суду

“Ми були першою організацією, яка подала повідомлення до МКС, що стосується саме насильницької передачі дітей до російської національної групи. Ми тоді демонстрували злочинну поведінку Марії Львової-Бєлової, а також її зв’язки з президентом путіним, з партією “Єдина росія” – тобто всю цю вертикаль описали”, – каже Катерина Рашевська. Юристка розповіла, як тривав цей процес.

Регіональний центр з прав людини працював над проблемою разом з Інститутом Лемкіна. Повна назва – Інститут запобігання геноциду імені Лемкіна. Це американська неурядова організація. На той час не було ще вагомої підтримки з боку національних органів влади, оскільки існували побоювання – а чи варто це робити і чи не нашкодить це ситуації. Окрім того, не було консенсусу щодо кваліфікації – геноцид це чи злочин. Тому правозахисники подавали Повідомлення самостійно, щоб не гаяти часу. Згодом і українські органи прокуратури передали 40 справ, тож МКС не міг залишатись без жодної реакції. За словами Катерини, ордер на арешт можна видати тільки якщо Палата досудового розслідування буде мати переконливі докази щодо винуватості підозрюваного/підозрюваної. І досить багато доказів, які неможливо спростувати, – для того, щоб продемонструвати винуватість чинного президента держави.

За відправну точку відліку брали офіційні дані представництва росії. Втім, цифри можуть відрізнятись від реальної картини. Наприклад, Марія Львова-Бєлова писала, що будуть повертати 89 дітей з кримських таборів тому, що зміни закінчились. Але у правозахисників є інформація, що дітей втричі більше. Тобто повернути готові лише третину.

Дуже часто кількість депортованих відрізняється і у самої росії. То кажуть, що 220 тисяч осіб. Потім Міноборони дає інші цифри – 340 тисяч осіб. А в “РІА-новості” – 770 тисяч дітей. “Хто дасть більше?”.

Повернути дітей стає дедалі важче, адже й міжнародні організації свідчать про те, що росія чинить додаткові перешкоди. Забрати складно навіть батькам.

“Рівень нахабності максимально високий став, і це потрібно було зупиняти негайно. І врешті склалося таке дуже сприятливе медіасередовище, громадська думка, коли завдяки сотням інтерв’ю в різних виданнях вдалося досягти мобілізації суспільної свідодмості, і вже кожна людина знає, що українських дітей депортували, і що з цим щось потрібно робити”.

Раніше ми писали про те, для чого Львова-Бєлова "всиновила" хлопчика з Маріуполя та як росіяни депортують українських дітей. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live.