Чому перспективний «зелений» водень може стати збитковим проектом для України

Колосальний рівень забруднення атмосфери вуглекислим газом (СО2) та глобальні кліматичні зміни ще 30 років тому змусили світових лідерів задуматися про перехід усіх країн на відновлювані джерела енергії. 

Основна мета, яку переслідують і Кіотський протокол,і Паризька кліматична угода- скорочення кількості викидів парникових газів в атмосферу, а простіше кажучи - чисте повітря. Приблизно стільки ж років і з тих самих причин США та Європейський Союз розглядають “зелений” водень як основний енергоносій майбутнього. Тому досить дивно чути, що 2021 році Україна вкотре обговорює основні аспекти майбутньої Водневої стратегії. У той час, як зовсім не дружня Росія вже сьогодні заявляє свої претензії на світове панування щодо виробництва та постачання водню після 2035 року. Чи не ризикує наша країна залишитися наодинці зі своєю газовою трубою і вже зараз запізнитися у майбутнє, розбирався Інформатор. 

Колірна диференціація газу або що таке "зелений" водень

Почнемо з того, що "зеленим" називають той водень, який отримують з води шляхом електролізу. Простіше кажучи, Н2О розкладають на хімічні компоненти під впливом постійного електричного струму. Але не простої електрики, а “зеленої” - яка була виготовлена ​​з відновлюваних джерел енергії. Наприклад, сонячної, вітряної, приливної чи гідроенергетики. Основний сенс "зеленої" енергії - виробляти все, що потрібно для промислової та соціальної сфери без супутніх викидів СО2 в атмосферу. 

Крім "зеленого", існують ще "блакитний", "жовтий" та "сірий" водні. Колірна градація залежить від того, скільки шкідливих викидів потрапляє в атмосферу при виробництві. Наприклад, “блакитний” водень одержують з газу, прицьому вуглекислий газ, який виділяється, вловлюють і розміщують потім у спеціальних сховищах. "Жовтий" виробляють за допомогою атомної енергії, а при отриманні "сірого" водню всі супутні викиди, на жаль, потрапляють в атмосферу. 

Саме з цих причин очевидно, що весь світ і відповідно Україну цікавить саме екологічно отриманий “зелений” водень. Ось на ньому нашій країні варто було б зосередитися, причому ще кілька років тому. Про це в ефірі UMN сказав 11-й посол України у ФРН та екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін. 

За його словами, вже зараз нашій країні потрібно активно співпрацювати з політиками Німеччини, щоб отримати підтримку для виробництва зеленого палива в нашій країні. 

“Ви ж розумієте, що транзит газу буде ще 10 років, ну максимум 15. А потім, швидше за все, вони переведуть опалення на поновлювані джерела в Євросоюзі. У Німеччині це буде вперше, а потім помахають росіянам рукою. І про це зараз дуже багато говорять у Німеччині, ось саме нещодавно один із заходів, на якому я був у Мюнхені, і був присвячений цьому. Німеччина пропонує нам кілька опцій. Одна – це водень. Дуже складна опція, але важлива. І ми маємо реальний потенціал. І для газотранспортної системи, і не лише. Друга опція – це біометан. Ви знаєте, що Німеччина – номер №1 у ЄС у цьому питанні. Там, якщо я не помиляюся, 280 заводів із виробництва біометану. І вони вважають, що Україна, з погляду потенціалу біометану, є просто суперовою країною. Якби до нас зайшли німецькі технології, в нас тут був би гідний шанс”, - каже Павло Клімкін.

Звичайно, зараз українську ГТС важко назвати повністю готовою до транзиту водню або біометану, але на цьому докладніше зупинимося трохи нижче. А головна проблема все ж таки полягає в тому, що Україна досі не має чіткої покрокової стратегії з майбутнього виробництва та експорту енергії, альтернативної вуглеводням. Навіть на папері немає таких прикидок. У той час, як наш ворог в особі Росії – такі ідеї вже має. 

Ледве не забули… Дякую, Грето, за нагадування!

Якщо простежити хронологію взаємин України та країн ЄС у питаннях “зеленої” енергетики, виникає відчуття, що всі ці роки українська влада просто не звертала уваги на те, що підписує. Наприклад, вже згаданий вище Кіотський протокол було прийнято 1997 року, почав діяти 2005-го, через кілька місяців до нього приєдналася й Україна. 

Крім того, у 2006 році наша країна схвалила Європейську стратегію сталої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики. І в цьому документі зазначено, що використання водню сприймається як новий вектор в енергетиці. 

Далі, 2016 рік, Паризька кліматична угода. Україна пообіцяла міжнародним партнерам до 2030 року зменшити кількість викидів парникових газів в атмосферу. Щоправда, рахувати шкідливі гази промислові підприємства в нашій країні офіційно розпочали лише з січня 2021 року. Після того, як Рада ухвалила Закон "Про основи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів". Все правильно, поки почали просто рахувати, а не скорочувати! Але, враховуючи загальну черепашу швидкість України у питаннях екології, експерти (зокрема, доктор біологічних наук, професор Григорій Шматков) навіть цей крок оцінюють як маленьку перемогу. 

Виникає відчуття, що весь світ реально прокинувся лише два роки тому – після виступу шведської екологічної активістки школярки Грети Тунберг на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Але навіть це глобальне екологічне пробудження не надто мотивувало Україну. Адже лише 22 жовтня 2021 року міністр енергетики Герман Галущенко заявив, що "Воднева стратегія може стати основою для міжнародного співробітництва у водневій енергетиці". 

Щоправда, з українськими темпами – може й не стати. 

Хоча радник міністра енергетики Лана Зеркаль В інтерв'ю DW обнадійливо повідомила, що наша країна далеко не перший день працює над відповідною стратегією. 

“Для нас це буде дуже важливий тест з огляду на необхідність створення як законодавчих рамок для функціонування зеленої енергетики, так і для того, щоб розвивати свою систему енергопостачання до Європи та конкурувати з іншими. Незважаючи на те, що в Європі воднева енергетика сприймається як справа майбутнього, нині водень не є економічно привабливим джерелом енергії. Справді, йдеться про час після 2035 року. У майбутньому це справді дуже цікава тема, і ми працюючи в “Нафтогазі” робили багато спроб сформулювати свою власну стратегію і зараз працюємо над водневою стратегією у міністерстві”, - сказала Зеркаль.

Але не лише Україна збирається цілитися у майбутнє. Цілком очікувано на лідерську роль у питаннях виробництва та постачання водню до Європи вже зараз претендує Росія. Нещодавно - 17 жовтня - колишній міністр енергетики РФ, а нині заступник глави уряду Олександр Новак заявив, що Росія орієнтується не менше, ніж на 20% світового ринку водню. Все в рамках затвердженої минулого року Енергетичної стратегії РФ – з розрахунками та термінами. 

А як щодо термінів в Україні?

Німеччина у своєму бюджеті на наступні 5 років передбачила фонд розвитку водневої енергетики – ні багато, ані мало, а 2 млрд євро. Ці гроші уряд планує інвестувати у “зелені” проекти в інших країнах. Загалом уряд ФРН визначив 62 великомасштабні водневі проекти, які отримають держфінансування обсягом 8 млрд євро в рамках програми Європейського союзу IPCEI. За словами провідного експерта енергетичних програм Центру Разумкова Світлани Чекунової, Україна поки що не готова боротися за водневий ринок Європи. 

“Я вам чесно скажу, я поки  дивлюся на цей кейс, по-перше, як на поки що не до кінця вивчений. Незважаючи на всю нашу участь в асоціаціях і таке інше. Незважаючи на те, що тема – перспективна, над нею ще треба працювати. Безумовно, Україна не стоятиме десь осторонь, але говорити про якісь конкретні терміни, я не знаю…”, - повідомляє Чекунова.  

Експерт також пояснює, що в Україні є підприємства, які проводять випробування із воднем. Наприклад, РГК Дмитра Фірташа заявила про успішне завершення експерименту з транспортування суміші 20% водню і 80% природного газу. У подальших експериментах компанія планує поступово збільшувати кількість водню в цих сумішах, але аж ніяк не до 100%.

“Транспортування водню – взагалі тема дуже небезпечна та невивчена в нашій країні. Фахівці кажуть, що найкраще використати водень на місці. Тут виготовили, тут же й використали. Наприклад, у промисловості. Ми ж говоримо про “зелений” водень, який цікавить Європу. І Україна – та країна, в якій дуже багато різних ресурсів, тим більше відновлюваних джерел енергії, на основі яких можна виробляти водень”, - повідомила Світлана Чекунова.

А ось щодо модернізації нинішньої української ГТС під транспортування – експерт сумнівається. По-перше, це дуже дорого, а по-друге, чи зможе наша ГТС (навіть після модернізації!) відповідати необхідним європейським технічним вимогам. У тому числі й з безпеки, адже водень – надзвичайно вибухонебезпечний газ.

А загалом "зелена" енергетика - це все ще дуже дорого, хоча й екологічно. Німецькі економісти підрахували: кілограм водню зараз коштує 4-6 євро. Це вдвічі-втричі дорожче, ніж нинішня вартість газу (у перерахунку на енергоємність кубометру). Крім того, постачати українською трубою передбачається не чистий водень, а суміш із газом. І це означає ще більші витрати на транспортування. Ось і виходить, що вартість виробленого в Україні водню може Європу не зацікавити. Наша країна могла б запропонувати ЄС екологічну електроенергію, але й тут проблема - цей сегмент українського енергетичного ринку все ще далекий від європейських стандартів.

Збиткове водневе майбутнє

Світлана Чекунова наголошує, що наша країна вже має не дуже успішний досвід виробництва “зеленої” енергії. Експерт також нагадала, що наша держава продовжує нарощувати борги у спробі підтримати виробників електроенергії з відновлюваних джерел, та компенсуючи "зеленій генерації" надто високий тариф .

Можливо, тому зараз розмови про водневе майбутнє України видаються популізмом, а не реальним планом. Як зазначає політолог Ігор Рейтерович, не вперше у нашій країні заговорили про “зелену” енергетику. 

“Знаєте, станом на сьогодні всі заяви з цього приводу це абсолютний дилетантизм і відвертий популізм. Все має бути розраховано. І для початку на рівні людей, які є компетентними у цій сфері. Тобто якісь наукові організації, які займаються цими питаннями, які мають оцінити потенціал, наприклад нашої ГТС у плані транспортування водню. А також виробництва, і таке інше. Плюс профільні міністерства мають прорахувати економічний ефект від можливого впровадження схеми. І коли вже буде техніко-економічне обґрунтування. Тоді можуть підключатися політики та робити якісь заяви, що означає для нас цей проект. Вигідний він чи ні у перспективі, впроваджуємо чи не впроваджуємо”, - каже політолог. 

Також Рейтерович зазначає, що цілком можливо, що воднева стратегія Європи не підійде Україні щодо виробництва та транспортування з вже згаданої точки зору дорожнечі. 

Якщо після підрахунків виявиться, що це невигідна тема, то можна сказати, що нас Європа схиляє до цієї історії, але це нам не підходить, оскільки невигідно. Тобто Україна нічого тут не виграє, і Україна тут лише втрачає. Я вважаю, що не треба боятися про це говорити, треба просто на це вказувати. Якщо якихось речей не влаштовують з точки зору забезпечення національних інтересів, чому ми повинні їм слідувати”, - резюмує Ігор Рейтерович. 

Також політолог зауважив, що з того моменту, як нещодавня канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила про можливість експорту водню з України, минуло понад 4 місяці. За цей час Україна могла б надати якісь підрахунки та обґрунтування. Але чиновники в Україні, як і раніше, наполегливо чогось чекають. І рішень не пропонують.

Раніше Інформатор повідомляв, що українська газотранспортна система готова до опалювального сезону 

Також ми писали, що прем'єр Польщі заявив, що Росія відповідальна за зростання цін на газ. . 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливі новини. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте у нашому Telegram-каналі  Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут .