"Боги війни", на яких молиться весь світ. Як українські артилеристи заслужили звання найкращих у світі

Про кількісну перевагу російської армії в артилерії з самого початку нинішньої війни говорили всі – від президента Зеленського до бійців у окопах під Лисичанськом. Однак за останні вісім місяців українські артилеристи довели: сучасна війна – це не лише про кількість стволів, пускових установок та боєкомплекту. “Їхній кількості ми протиставляємо нашу якість”, – заявив Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, вітаючи артилеристів з професійним святом.

Інформатор проаналізував, в чому полягає якість українських “богів війни” і як вона наближає перемогу України.  

Незамінні та всюдисущі

Друга батарея протитанкового дивізіону 55-ї Запорізької артбригади під командуванням майора Антона Логвинова стала легендою ЗСУ. Її «рапіри» (100-міліметрові протитанкові гармати) влучно б’ють техніку окупантів прямою наводкою. Цей підрозділ виконував бойові завдання спочатку на Маріупольському, а потім – на Дебальцевському напрямках. Зараз вони успішно утримують позиції об'єднаних сил оборони України під Бахмутом. 

Артилеристи – чи не найбільша загроза для противника, відтак і найбажаніша для нього ціль. Саме тому бійці артбатареї, як і їхні колеги з інших подібних підрозділів, вимушені постійно переміщатися. 

“Наш головний козир – мобільність, підвищена швидкість бойового розгортання підрозділів та згортання. Наші хлопці за один бій змінюють по три-чотири позиції. Таку мобільну групу важко вразити”, – розповідає заступник комбрига підполковник Ігор Немінський.

До того ж, артилеристи розробили власну тактику: передбачають дії ворожих розрахунків і б'ють по них. “Рапіри» не тільки успішно протистоять броні, а й влучно знищують мобільні міномети ворога, облаштовані на базі мікроавтобусів або вантажівок. 

Майже все, що відбувається на полі бою, не обходиться без артилерійських військ, говорить керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко. Виключенням, за його словами, є лиш ті операції, які проводяться спецпідрозділами в тилу противника.

“Вони виконують надзвичайно важливу роль. По-перше – в стримуванні просування ворога й нанесенні йому серйозного вогневого ураження. А по-друге – в контрнаступальних діях, тому що без підтримки реактивної або ствольної артилерії не обходиться практично жодна військова дія. Знищення техніки або живої сили противника, ворожих складів з боєприпасами та командних пунктів, заняття нових рубежів, проведення контрнаступальних дій – практично в усіх цих операціях завжди задіюються наші артилерійські підрозділи”, – стверджує експерт.

Вбивчі “квіти” радянських часів

“Коли ми обороняли Київщину та Чернігівщину, то працювали в основному “Гіацинтами”. Тоді від високої інтенсивності стрільби їхні старі стволи “плювалися” й виходили з ладу”, – розповідає виданню Reporters артилерист про свою 122-мм самохідну артилерійську установку, зроблену у далеких 1970-х.

Також у спадок від радянської армії українським артилеристам дісталась САУ «Гвоздіка».

“Екіпаж “Гвоздики” – це командир, механік-водій, старший навідник і двоє номерів обслуги. Під час “роботи”, коли ворог може вирахувати, звідки ведеться вогонь, всі п’ятеро, а з ними й САУ, перебувають у найбільшій небезпеці. Але тоді страх не відчувається – ти просто на адреналіні “крутиш цифри”, задаєш координати, а потім постріл – і всьо, полетіли, снаряд мчить у сторону ворога”, – говорить Андрій, боєць однієї з механізованих бригад ЗСУ.

Велика інтенсивність зимових, весняних і літніх боїв кілька разів виводила “Гвоздіку” з ладу, але Андрій із побратимами швидко лагодив свою САУ. На відміну від артилеристів із профільних бригад, “боги війни” у складі механізованих підрозділів здійснюють переважно не контрбатарейну роботу, а прикриття піхоти. Вони працюють на ближчих дистанціях, але так само, як інші артилеристи, завдають ворогові чималих проблем і, відтак, постійно залишаються однією з найбажаніших його цілей. 

Із стареньких “Піонів, “Гвоздик” та “Гіацинтів” українські артилеристи примудрялися видавлювати по-максимуму. Так, у травні бійці 43-ї окремої артилерійської бригади імені Тараса Трясила, на озброєнні яких стоять радянські САУ “Піон”, відіграли ключову роль в операції ЗСУ на Сіверському Дінці.

Арена бойових дій розгорнулась біля селища Білогорівка на Луганщині: росіяни понад тиждень намагались форсувати річку, щоб перерізати трасу Лисичанськ-Бахмут.

10 травня 2022 голова Луганської ОВА заявив, що російських військових, які встигли перейти на берег, підконтрольний ЗСУ, знищила українська артилерія. Тоді росіяни втратили 73 одиниці військової техніки, зокрема, понад 40 БМП та 7 танків. Про це повідомил портал Мілітарний з посиланням на підрахунки OSINT-дослідник під ніком Blue Sauron.

“Української артилерії не існує. Існує радянська артилерія, яку ми отримали в спадок від Радянського Союзу. Її ми використовували всі 30 років, нею воювали і останні вісім років”, – коментує військовий експерт Тарас Чмут.

Відповідно, вона технічно зношена. Зношені шасі, гармати, є дефіцит боєприпасів під радянські калібри. Тож, питання переходу української армії на нове і сучасне артилерійське озброєння дуже скоро постало у всій своїй гостроті.

Різкий перехід

Західні партнери постачали озброєння Україні ще до початку російського вторгнення. Однак це була переважно піхотна зброя – переносні протитанкові та зенітні ракетні комплекси, а також обладнання та амуніція. Це допомогло стримати російський наступ.

Коли ж російські війська відступили від Києва і сконцентрували зусилля на Донбасі та південних районах України, стало очевидно: нашій армії необхідна важке озброєння, у тому числі – реактивна і ствольна артилерія, а також високоточні боєприпаси. І воно почало надходити в Україну.

«Не хочеться нарікати на нашу попередню техніку, через те, що вона нам добре послужила, ми на ній гарно попрацювали, але це як порівнювати «Жигуль» і БМВ. І те машина, і те машина. Однак є різниця: західна техніка більш комфортна, більш краща, більш далекобійна», – розповідає один з військовослужбовців ЗСУ.

Один із зразків західної артилерії, які найбільш масово поповнили українську армію від початку російського вторгнення, – буксировані гаубиці M777 калібру 155-мм. Лише США, відповідно до офіційної статистики, передали Україні майже 150 таких гармат та 903 тис. снарядів до нього.

За цей час, як зауважує портал Defence Express, гаубиці M777 «зарекомендували себе як проста та ефективна зброя, що має переваги перед радянськими аналогами». Нині вони беруть активну участь. зокрема, і в звільненні від ворога Херсонській області.

Артилеристи 406-ї окремої артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова, розповідаючи виданню АрміяInform, як «три сокири» допомогають їм звільняти Херсонщину, повідомили: тільки за останні півтора місяця вони знищили понад 200 цілей ворога. І це лише ті об'єкти, ураження яких було підтверджено.

Якщо нас не беруть до НАТО, то НАТО приходить до нас

Одним з найбільш важливих наслідків вторгнення рф до України стало заміщення калібрів радянського зразка артилерії ЗСУ на калібри НАТО.

Був момент, коли генерали ЗСУ оцінювали запаси артилерійських боєприпасів української армії лише на два тижні інтенсивних боїв, пише New Yorker. На той час Україна використовувала 152-міліметрові снаряди, які багато колишніх держав – членів Варшавського договору успадкували від СРСР. Тоді як НАТО використовує снаряди калібру 155 мм. І ці дві системи не є взаємозамінними.

Головна проблема полягала в тому, що снаряди калібру 152 мм все важче ставало знаходити будь-де у світі. На початку війни західні уряди домовилися про постачання з Болгарії та Румунії, а серед найбільших запасів були ті, які США мали намір надати афганським силам безпеки. Після приходу до влади талібів вони лежали незатребуваними на складах Східної Європи. Та і цих запасів було б недостатньо.

Зрештою залишався один варіант: перехід України на озброєння калібру НАТО. Перед самітом 26 квітня на авіабазі США в Рамштайні Вашингтон погодився передати Україні 90 гаубиць M777, що стало першим прикладом передачі ЗСУ важкої західної артилерії. 

«Ллойд Остін (глава Пентагону – ред.) зателефонував і сказав, що рішення ухвалено. Я зрозумів, що ми перейшли певний рубікон», – повідомив тоді міністр оборони України Олексій Резніков.

А вже на початку червня 2022 року він констатував, що запаси снарядів 155 мм калібру в Україні завдяки західним поставкам на 10% переважили запаси снарядів великих калібрів радянського типу.

Своєму навчайтесь, але й чужого не цурайтесь

Переозброєння ЗСУ на артилерійські системи зразків НАТО стало важливим кроком до підвищення рівня української артилерії. Але недостатнім. Розпочалося навчання наших бійців роботі з західними зразками озброєння.

З’ясувалося, що українські артилеристи і ракетники з легкістю засвоюють матеріал та вміло застосовують цю зброю на полі бою.

Тож, одним серпневим днем Британська розвідка повідомила, що в результаті обстрілів української артилерії два основні автомобільні мости через Дніпро в районі Херсона, стали непридатні для руху російського військового транспорту, який забезпечує постачання своїх військ.

Саме Антонівський міст на Херсонщині став символом майстерності та влучності українських артилеристів, які отримали сучасне озброєння і швидко опанували його. Завдяки ювелірній роботі «богів війни», влучання у скупчення живої сили ворога, його склади боєприпасів, бази військової техніки та командні пункти, що тепер відбуваються по декілька разів на день, обходяться без жертв серед мирного населення та руйнувань житлових кварталів.

Перша група військовослужбовців ЗСУ проходила навчання з користування важкою артилерією на полігоні армії США у німецькому Графенвері, пише The New Yorker.

Американські інструктори навчали їх, як встановлювати та переміщати M777, вручну наводитися на ціль, а також як стежити за рівнем азоту та гідравлічної рідини в знаряддях. Як пояснив один з американських наставників, «це не те знаряддя, з якого ви можете вибити все лайно, і продовжувати працювати як по маслу».

Проте українські військові у Графенвері «вразили своїх американських колег високою мотивацією», відзначається у статті. Якось за обідом український солдат розповів, що його село щойно зазнало обстрілу з боку росіян. Інші українські військовослужбовці встали, не завершивши обід, і повернулися до тренувань. «Вони тут не заради відпочинку та розваг, зазначив бригадний генерал Джозеф Гільберт, який є куратором проєкту. – Вони хочуть повернутись і застосувати ці штуки».

Раніше Інформатор повідомляв, що окупанти бояться української артилерії.

Також ми писали про те, що у Міноборони Британії назвали причину воєнного провалу росії в Україні.

Ольга Чорна