Як стоматолог з Маріуполя змінив клініку на бліндаж: інтерв'ю з Олександром Александровським

З початком повномасштабного вторгнення на захист своєї Батьківщини стало чимало людей, раніше далеких від військової справи. Один із них — Олександр Александровський, у мирному житті — стоматолог, який захоплюється подорожами на мотоциклах та музикою. Коли країна-терорист росія розпочала на території України масштабну війну, він не зміг залишитись осторонь. Зараз Олександр планує відкрити мобільну стоматологію, щоб допомагати військовим та цивільним біля лінії фронту. 

Ми поспілкувались з військовослужбовцем та розпитали його про те, як змінилось його життя за останні 9 місяців.

Про життя до 24 лютого

До повномасштабного вторгнення я був лікарем-стоматологом — дитячим і дорослим — та стоматологом-хірургом. У вільний час я захоплювався мотоподорожами. Ми з дружиною об'їздили на мотоциклі майже всю Україну, на жаль, не встигли поїздити по Європі. Також я був вокалістом рок-бенду, три учасники якого зараз — військовослужбовці. 24 лютого моє життя перекреслилось, дякую кацапам.

Сам я з міста-героя Маріуполя, а до цього п'ять років жив і навчався в Донецьку. У 2014 я був вимушений покинути Донецьк, тому війна для мене почалась у 2014 році. 

Про Маріуполь

Мій дім у Маріуполі згорів, зруйнована дача, яку ми придбали тільки у січні. Батьківський будинок начебто вцілів, але ми не знаємо, що з ним зараз — за останньою інформацією там оселились орки. Наскільки мені відомо, одне з моїх місць роботи в Маріуполі все ще існує, в одній клініці навіть працюють люди — двоє чи троє з 18. 

Моя дружина зараз живе в Дніпрі. Це, звісно, не рідний дім, але ми вдячні місту Дніпро за те, що нас прийняло. Хотілось би потрапити додому, але жити в Маріуполі немає сенсу: місто-руїна, інфраструктури нема, немає роботи.

До повномасштабного вторгнення я вважав, що в місті 70% "вати" (проросійськи налаштованого населення — ред.). Зараз, після переосмислення, я можу сказати, що десь 30 відсотків там було активної вати, так званих бойових "новоросів". Ще третина — це нейтральні люди, яким "просто потрібен мир". І 30-40% людей з проукраїнською позицією, вони були активні, виходили на мітинги, влаштовували свята тощо. Навіть зараз у Маріуполі попри все залишаються люди, які чекають на повернення в Україну. Деякі з них не змогли виїхати з вагомих причин - старі батьки, лежачі хворі. В мене залишились там знайомі, які вірять і чекають.

На жаль, є і багато знайомих, що прийняли сторону рашистів. Після деокупації будемо їх перевиховувати, але продовжувати спілкування з такими людьми - проти моїх принципів. Єдине... В мене там залишилась донька. Моя колишня дружина залишилась там, це її свідомий вибір, доньку вона не вивезла.

Початок повномасштабної війни

В минулому житті я був стоматологом і часто приймав військових. Перед початком повномасштабного вторгнення в суспільстві відчувався мандраж, знайомі натякали, що треба вивезти сім'ю в безпечне місце. Родичі не вірили в це, але я наказав їм збирати речі та готуватись до від'їзду. За три дні до вторгнення я заправив машину і мотоцикл. Як би ми не воювали з дружиною за водіння авто, вона все ж таки сіла за кермо 24 лютого і поїхала і Дніпропетровську область. Я виїжджав на мотоциклі, 6 годин я їхав під дощем - це був найбільш холодний день в моєму житті.

24 лютого я приїхав в Дніпропетровську область То був, мабуть, найгірший день в моєму житті - ти не знаєш, що робити, твої друзі на фронті, твоя країна палає.

На третій день, 27 лютого, я прийняв рішення — йти захищати свою країну. Рідним сказав, що йду допомагати лікарні Мечникова, а сам поїхав записуватись до лав ТРО. Все починалось з роботи на блокпостах, пізніше я став санінструктором, фельдшером на евакуації. Зараз ми рятуємо поранених бійців.

За цей час бувало різне. Можна сказати, що ми три місяці жили під постійними обстрілами. Були такі моменти, коли думаєш - як ми взагалі вижили. На початку страшно не було, але згодом усвідомлення прийшло.

Розповім одну з історій, які запам'ятались найбільше. Одного разу нас викликали на точку евакуації. Ми приїхали, чекали на одного чи двох поранених, але тут приїжджає пікап, а в ньому — 11 поранених бійців, тяжких, з крововтратами та травматичними ампутаціями. Все це виглядало, наче ми в якомусь страшному воєнному фільмі — крики, плач, сумбур.

Спочатку вивезли найважчих бійців, потім на допомогу прийшла бригада суміжників, і нам вдалося врятувати всіх. Це був мій другий виїзд, я дуже переживав, зіткнувся з панікою, але зміг швидко себе опанувати. 

Проєкт мобільної лабораторії 

Зараз я почав займатись створенням волонтерського проєкту — мобільної стоматології. Це необхідно, адже багато бійців скаржаться на гострий зубний біль, але з "передка" відвезти їх до стоматолога зовсім непросто. Мобільна стоматологія зможе розв'язувати такі проблеми та, судячи за кількістю скарг, буде дуже популярною. 

Допомогу зможемо надавати не тільки військовим, але і цивільним поблизу місць ведення активних бойових дій. Цивільні стоматологи можуть відмовитись їхати в такі умови, а я маю і необхідні медичні навички, і звик до бойових умов. 

Всі охочі можуть допомогти проєкту швидше втілитись у життя. Для цього ви можете зв'язатись з Олександром через його профіль в Instagram або підтримати ініціативу фінансово за реквізитами:

ПриватБанк, МФО банку - 305299
Отримувач платежу - АЛЕКСАНДРОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЄВГЕНОВИЧ
IBAN - UA153052990000026209895528353
Рахунок отримувача - 26209895528353
РНОКПП отримувача - 3443508176

Маргарита Турчак 

Монтаж відео: Максим Якушев