«Я не розумів, чи живий я й досі». Житель Херсонської області, якого катували окупанти, розповів про пережите
Чоловікові та його сім'ї більше нікуди повертатися
Чоловік попросив не вказувати ім'я, але погодився докладно розповісти історію про пережите пекло в окупованому на той момент селі на Херсонщині. Його рідна Осокорівка була оточена позиціями російських військових. Все почалося вранці, коли він готувався святкувати день народження дружини.
Співрозмовник розповів, що напередодні почув приліт артилерії наших військ близько до блокпосту окупантів. Він разом із сусідом вирішив поїхати подивитися, чи не знищені російські військові повністю.
«Коли ми під'їхали до місця влучення, то зраділи побачивши розгромлену техніку і ворожі жертви. Але не пощастило — ми не встигли поїхати, як з'явилися старенькі «Жигулі» з маркуванням Z. Нас разом із автомобілем забрали та повезли у поле неподалік села, до інших позицій окупантів».
Спочатку полоненими займалися терористи з ОРДЛО. Чоловік розповів, що з ними навіть «суржиком» говорили, але все одно називали нацистами та розповідали улюблені байки про восьмирічні обстріли Донбасу.
«Був екскаватор, нас змусили копати собі яму. Коли приїхали чеченці та якути, почалося справжнє пекло. Мене та сусіда били по черзі і кидали до ями. Застосовували все, що хотіли — рукопашну, штурхали ножем, били прикладом по обличчю, потім знову кидали в яму і обстрілювали по колу з автомата, поливали водою, потім допитували і давили морально».
Чоловік розповів, що одного разу подумав – іншого хлопця вбили. Але той живий. Його навіть вирішили відпустити додому, немов зглянувшись над постійними проханнями про помилування. Проте наш співрозмовник тримався стійко і це розлютило катів. Вони повідомили своєму штабу, що його треба продовжити допитувати, після чого повернули до позицій, куди спочатку привезли.
«Там прив'язали до стовпа, закрили очі ганчіркою, але я міг трохи бачити. Примушували зізнатися у допомозі ЗСУ. Погрожували, що поїдуть додому та поріжуть дітей із дружиною. Серед них був молодий солдат, на вигляд - років 16. Він довго просив старшого дати йому мене розстріляти. Але той не дозволив — казав чекати на вказівки штабу».
Допомогли у цій історії потерпілому наші ЗСУ. Вони саме розпочали деокупацію Осокорівки, і коли темніло, завдавали артобстрілів по позиціях ворога.
«Як наші відкрили вогонь, окупанти побігли по ямах і мене затягли. Я просив старшого ордловця відпустити мене, але той не погоджувався. Все змінилося, коли снаряд влучив у сусідню яму з рашистами і до нашого окопу прилетіла відірвана нога. Той кинув ключі від моєї машини, і я втік».
Чоловік швидко забрав з дому дружину та синів і, не збираючи речей, поїхав до водосховища. Звідти вони човном переправилися на інший берег і пробігши за годину 9 кілометрів — дісталися позицій ЗСУ.
Після самостійної вимушеної евакуації, постраждала від «руzzкого миру» сім'я проживає на підконтрольній території України. Близько тижня тому у їхню рідну домівку прилетів ворожий снаряд. Тому, незважаючи на деокупацію Осокорівки, повертатися сім'ї немає куди.
