"Зараз ми перебуваємо в ситуації, коли Україна займає сильні позиції у військовому, політичному та економічному плані. Тому я вважаю, що Європі час зв'язатися з керівництвом Росії, а точніше з президентом Путіним, для проведення дипломатичних переговорів"
Я не хочу нав’язувати емоції — нехай кожен проживе цей трек по-своєму: хтось згадає перше кохання, хтось своє розставання, а хтось просто відчує щось близьке.
Чоловік переніс інфаркт, але не зміг відмовитись від допомоги дітям
Юрій Гордієнко – харків'янин. До війни багато років допомагав різним дитячим будинкам сімейного типу та просто багатодітним сім'ям. П'ять разів увійшов до Книги рекордів України як організатор масштабних дитячих заходів. Напередодні повномасштабного вторгнення РФ планувало провести у Богодухівському будинку-інтернаті дитяче свято, цілий конкурс краси. Але не склалося. Замість конкурсу краси згодом відбувся конкурс на виживання. 128 дітей з інвалідністю звідти Юрій пізніше евакуював разом із друзями, але перед цим чоловік встиг перенести інфаркт.
«27 лютого був на Північній Салтівці. На моїх очах від ворожих снарядів загинув батько друга та два собаки. Такої картини не бачив навіть у найкошмарнішому сні. Через пару годин у мене стався інфаркт… відвезли до лікарні до 602-го мікрорайону, але вже згодом почало прилітати і туди. І відразу почали надходити дзвінки про допомогу. Перший був із дитячого будинку «Гармонія», педагоги просили ліки та води. І я просто втік із лікарні, бо просто по-іншому не міг. Пізніше дітей звідти ми евакуювали. То були перші малюки, яких ми з друзями відправили на Захід України. З цього все почалося», — розповідає Юрій.
Після «Гармонії» вже поїхали до Богодухова. Далі — дитячі будинки, багатодітні сім'ї, інтернати із Чугуївського району, який спочатку було окуповано. Вивозили дітей під бомбардуванням. Пізніше був Слов'янськ, Краматорськ. Також вдалося евакуювати малюків із-під Ізюма.




«Було дуже складно у перші дні війни. Ми стояли у заторах. А перша евакуація зайняла 6 днів. Спочатку розвозили діток територією України, пізніше – почали вивозити до Європи. На даний момент евакуйовані живуть у Румунії, Швейцарії, Польщі, Німеччині. Але найважливіше те, що перед їхнім поселенням – я роблю інспекцію. Домовляюсь із представниками місцевої влади, волонтерами, мені дають гарантії, що рік діти житимуть під наглядом, їх годуватимуть безкоштовно. І лише потім ми туди їх завозимо», – каже Юрій.
Вчинити інакше, каже волонтер, він не міг би. Його любов до дітей не знає меж, особливо тих, що залишився без батьків і живе в інтернатах. На даний момент на евакуацію від Юрія чекає 400 осіб – це знову ж таки діти, люди з інвалідністю та персонал інтернатів з окупованих територій. І щойно дозволить ситуація, каже волонтер, він їх забере. Героєм себе при цьому Юрій абсолютно не рахує. Говорить – добро обов'язково переможе зло.

