Саша Чемеров з Культурного десанту: Дружина сказала, якщо поїдеш туди, підеш воювати, ми розійдемось

Він справжня легенда українського року, а сьогодні співзасновник ініціативи "Культурний десант", спрямованої на підтримку військових та підвищення їхнього морального духу. Саша Чемеров дав ексклюзивне інтерв'ю спеціально для Інформатор-Україна. Поговорили про все: про Димну Суміш, переїзд в Америку, випробування за кордоном, співпрацю з рашистськими виконавцями, скандального Бардаша. А також дізнались про початок "Культурного десанту", враженнями від сьогоднішніх змін у шоу-бізнесі і про родину, щастя та плани. 

- Олександре, ви співзасновник Культурного десанту. Як він створився?

- Був перший червень після вторгнення, і Коля Сєрга мене запросив поїхати з ним в військову шпитальню. Ми зустрілися перед шпиталем, я йому кажу, ти впевнений, що нам треба це робити? Він каже, ну, зараз подивимось. Ми зайшли, провели трошки більше, ніж 4 години, ми ходили по палатах, спілкувалися з хлопцями, співали з ними, співали для них, спілкувалися з їх батьками, які були присутні там. І після того, як ми вийшли з шпиталю, я просто сказав, Колі, що нам треба робити серйозну організацію і розширятися. І з тих пір організація розрослася вже більше сотні людей приймає участь в цьому. 

- Тож це було спонтанне рішення створити такий масштабний проєкт?

- Я не можу сказати, що це спонтанне. Це, скоріш за все, такий ітог діяльності за якийсь проміжок часу. Цей висновок, що треба робити це офіційно, треба мати менеджерів на місцях. Тому що "Культурний десант" став частиною великого проєкту «Культурні сили України», в який входять, наприклад, «Книжка на фронті». Ми збираємо книжки і роздаємо їх військовим. І це не просто якісь книжки почитати. Це книжки про українську історію, про історію української незалежності, про історію Криму, про історію Донецьку. Це історія людей відомих, українських, які зробили для України багато всього.

Інший проєкт називається «Стіни культури». Більше 20 художників малюють мурали на деокупованих територіях з патріотичним змістом. Є проєкт «Разом». Це налагодження містків між деокупованими містами і тими, які не постраждали чи менше постраждали від вторгення. І в цьому проєкті люди обмінюються, просто пишуть один одному, спілкуються. І люди, які не постраждали, вони постраждалим людям надсилають велосипеди, комп'ютери, речі якісь, іграшки. Ще є проєкт хабів для дітей і хабів для молоді. У нас дуже багато чого зроблено і робиться. І безпосередньо "Культурний десант" – це морально-психологічне забезпечення на лінії фронту.

- Що таке морально-психологічне забезпечення? Це не просто концерти, правильно? Ви працюєте з захисниками і як психологи.

 - Так, в нас є декілька професійних психологів в групі. І такий кістяк артистів постійних, всі мають досвід в психології, в принципі. Хтось вивчав професійно, хтось вивчав сам. І звичайно, це не просто концерти. Це спілкування, це аналіз, в першу чергу. Коли ти спілкуєшся з замом ПМПЗ спочатку, він тобі докладає, розказує, яка ситуація в принципі з хлопцями, що вони потребують і так далі. А потім, коли ти безпосередньо заходиш туди, ти дивишся на хлопців, ти моніториш, в нас вже є досвід в цьому. Ти розумієш, що їм потрібно, чи їм треба зараз підтримати дух, чи розважити, чи поплакати разом. І майже всі артисти, вони мали досвід плюс-мінус такого спілкування.

Наші пісні, мої пісні, я за себе буду казати, вони доволі глибокі. І вони, в принципі, зразу дають такий стан, в якому ти, знову ж таки, чи підіймаєш собі дух, чи якось десь, може, трошечки йдеш глибше, ніж ти був до цього. І процеси всередині, в свідомості, підсвідомості починають рухатись. Ми спілкуємося, ми їмо разом, ми вирішуємо якісь питання, якщо є такі питання військові, і в нас є повноваження чи можливості такі питання вирішити. Тобто це така швидка допомога.  

- Ви якось казали, що ви вірите у силу музики. Були такі історії на фронті, коли музика творила чудеса?

- Нещодавно мені написала людина, яка тільки вийшла на ротацію з-під Бахмуту, і сказала, що ваші пісні мені допомагали в принципі вижити.

Ще був випадок в Нацгвардії. Не пам'ятаю, яка була область, але після того, як я заспівав пісню «Мама», до мене підійшов військовий, він мене обійняв. І ми стояли реально хвилин п'ять, він плакав. І це торкання серця до серця, душі до душі.

Хтось занадто зірковий, а хтось боїться

- З приводу ваших колег-артистів, чи багато долучається колег? Коля Серга розповідав, що Тіна Кароль обіцяла приїхати, але в останню чергу змінювала свої плани. Чому так відбувається?

- В кожну свої причини. Хтось, мабуть, занадто зірковий до цього. Він боїться замаратися в цій емоції. Хтось боїться просто банально туди їхати, бо ми неодноразово бували під обстрілами. Ми вже дали більше, 2500 концертів на даний момент, трошки більше навіть. Це досвід, нам вже не страшно будь-що. Може спочатку воно трошки там було, трошки ти не розумієш, що буде, але після двох-трьох виїздів все окей. Так воно є, життя, це війна, ти можеш не повернутися. Але сміливим і Бог допомагає.

 - Коли ви відчули, що страху немає? 

- Я відчув, коли страх в мене просто зник після того, як я евакуював свою сім'ю. Тобто я вивіз сім'ю за кордон, в мене дружини і двоє дітей. І після цього я просто діяв. 

- Як вони відреагували з приводу того, що їздите в гарячі точки?

 - Мені дружина сказала, якщо ти поїдеш туди, якщо ти підеш воювати, ми розійдемось. Я сказав, ні, не поїду, і на наступний день поїхав.

- Вона знає, що ви зараз їздите на фронт?

 - Так, звичайно, вона знає. Спочатку, звичайно, вона боялася. Зараз вона розуміє, вона бачить, чим ми займаємось, вона підтримує. Все нормально. 

- У вас маленький синочок, йому 2 роки...

 - Так і він розуміє, що папа в маленькому екранчику і мені вдається приїздити дуже рідко, коли якось це стикається з культурними місіями, на які я виїжджаю. І, в принципі, для мене це найблючіша історія у всьому тому, що відбувається. Не бачити родину, не бачити доньку, не бачити маленького сина, який зростає зараз, який потребує тебе. Це надзвичайно складно.

- Що доня, каже. Ви з нею спілкуєтесь, мабуть, щодня?

- Я з сім'єю спілкуюся реально щодня. Може, якийсь день випадає, коли немає зв'язку.

Донька моя, їй 14, вона абстрагувалася якимось чином. Бо в момент, коли все почалося, мені навіть було цікаво, як вона справляється з цим. Я їй нічого не пояснював, тому що не було не питань, не реакції. Після того, як виїхала, вона трошки про це казала. Дружина, звичайно, дуже переживала, дуже боялася. Малий, слава Богу, не зрозумів, що відбувається.

- Вони в Америці?

- Так, малий спробував там в садочок ходити, але йому не подобається. Він прокидається вранці і зразу каже - садок, ні. А донька вчиться зараз в хайскул вже з цього року. А так, в принципі, вона в школу ходила в Америці весь час. То вона, по суті, американка. Вона там з трьох років.

- Ви якраз 8 років в Америці і сам жили. До карантину, до коронавірусу. Чому ви вирішили туди переїхати?

- Тоді була дуже складна ситуація політична. Я переїхав спочатку 2012 року, тоді оці були всі Януковичі і вся ця двіжуха. Не було місця для творчості. В принципі, музика, яку ми робили, вона трошки була з майбутнього на той час. Люди не розуміли, що це таке. Тому було складно просто продовжувати це робити. І я вирішив закрити спочатку гурт "Димна Суміш". Він півроку не працював.Через ці півроку я зрозумів, що треба поїхати туди. Мені завжди подобалася Америка, музика американська, кіно американське. І я вирішив, що наша сім'я має переїхати туди. От так воно і сталося.

 - Щодо "Димної суміші", ви вже сказали, що вас не розуміли, обходили телеканали, не брали ротацію. Як ви вважаєте, якщо б ваш гурт починав зараз, було б інакше?

 - Звичайно було б інакше, тому що після того, як я поїхав, через 5 років молодь почала чути музику і казати: вау, це що, це наше? Ніфіга собі, а як ми не побачили, не почули? Воно вже по-іншому, в принципі, просто гурта вже нема. Навіть те, що я роблю зараз сольно, змінився час, але люди розуміють пізніше. І це окей, я вже з цим звикся. І в мене є, як то кажуть, і дар, і мінус одночасно. Я бачу далеко.

 Це було дивно, коли слова пісні здійснилися

- Ваші пісні, вони як пророчі були. Ну от як це приходило? Ви якось аналізували ситуацію? Чи воно само просто писалось? Ви не були здивовані, коли ваші слова здійснювалися?

- Я був дуже здивований, особливо з пісні «Прокинься». Звичайно, я її написав вже під час війни, яка почалась 2014 року. Але там є просто такі рядки: лютий, вкрав весну. І 23-го, здається, лютого я на Майдані і заграв, і 24-го все почалося. Тобто звичайно для мене це було дивно, як можна було так точно зловити цей момент.

- Повернемось до теми Америки, коли переїхали ви створили новий гурт?

- Якщо б мені було, скажімо, 18 років, можливо можна було. А так ти просто втрачаєш, умовно кажучи, 10-15 років свого життя в такому серйозному рабстві. Коли я отримав там від половини лейбів пропозиції, і ці пропозиції були незадовільні для мене, я вирішив робити це сам. Перед пандемією я вирішив приїхати в Україну і зняти кліп для групи The Gidas американської. Я приїхав, зрозумів, що кліп знімати не потрібно. Зняв Lyric Video і почалася пандемія. І я не зміг просто потрапити назад. Перевіз сім'ю через 3 чи 4 місяці, коли з'явилася можливість просто літати. І ми були тут аж до вторгнення. 

- Як вас сформувало перебування в Америці? Адже там з нуля треба починати. 

- Звичайно, це як без підготовки ти вибіг на поле бою, але там не вбивають, а морально ти можеш вбити. І реально це було складно. Прийшлось вивчати і професійні, і просто побутові, соціальні якісь речі. Просто наново. Робити те, що я не збирався робити ніколи в житті. І це, я вважаю, дуже круто. Це така школа життя. Навіть приїхавши сюди, було зроблено дуже багато речей, які б не зробилися без цих знань: як робити музику, як її просувати, як працює, в принципі, шоу-бізнес. Бо до Америки я не розумів, як воно працює. Для мене це не був бізнес. Це було, в першу чергу, шоу. Я заробляв гроші теж музикою, але продюсуванням, а не саме своїм продуктом.

- Пару років тому ви казали, що ви б хотіли повернутися до Америки. Сьогодні змінилася ця думка. Хочете бути тут, чи все ж таки може поєднувати? 

- Звичайно поєднувати. Я не можу залишити... У мене і сім'я там, і в принципі багато пропозицій. Останній раз, коли я їздив з культурною місією, мені запропонували доволі великі артисти фіти, але воно не сталося, тому що досвід мені дає розуміння, чи треба робити, чи не треба робити. І все одно, великий артист чи велика компанія, ти вже розумієш, який буде тобі плюс чи мінус, і робиш висновок, робити чи не робити. Звичайно, я буду жити на дві країни і подорожувати в інші країни, але точно знаю, що я не кину Україну, і я точно знаю, що я буду жити і в Америці теж.

Рєва, Горбачова - гнилі маленькі люди

- Кого ви вважаєте героями серед колег? Ким ви пишаєтесь? Кому ви можете довіритись?

 - Я пишаюсь, в першу чергу військовими. Це янголи охоронці. Далі близькими друзями, сім'єю, дружиною. Витримати таку напругу з двома дітьми, не маючи допомї допомоги. Це велика справа.

Якщо говорити про український шоу-бізнес, Міша Крупін. Я Мішу знаю давно, і він завжди був класним пациком, так сказати. Але після вторгнення він просто почав максимально виявляти свою позицію. І це дуже достойно. Той самий Коля Серга, він мені подзвонив 25-го, сказав, я пішов служити. Клас! Це дуже круто, дуже круто. 

- Чи не жалкуєте, що ви спілкувались з довгий час з рашистськими артистами? Ви ж  працювали з ними…

- Не дуже багато, але працював з росіянами. Наприклад, Саша Рєва, "Артур Піражков". До речі він, з Донецька в нього український паспорт, але це не заважало йому бути... Ну далі просто мати, я не буду їх казати. Це дуже низька, дуже маленька людина. Багато таких. Всі, кого я вважав друзями, звідти, воно виявилося... Іра Горбачова, ми дружили, але виявилося, що вона просто гнила. І зараз я можу спілкуватися з росіянами, які дуже давно поїхали з Росії. І це одиниці, в Америці в мене є друзі, які так само не просто на стороні України, а вони себе не вважають росіянами. А так, в принципі, навіть з умовно хорошими росіянами я не можу спілкуватись.

Відпало багато зайвого

- Як би ви охарактеризували вашу музику сьогодні?

- Зараз я роблю концептуально іншу музику, ніж до того. До того я робив переважно рок-музику в плані особистого. І там робив багато поп-музики, як продюсер. Зараз моя ідея і концепція — робити інтелектуальну, але доступну музику. Зараз готуюсь до сольного концерту. Який відбудеться 11 листопада в Стереоплазі, буде великий концерт. Останній раз такий великий концерт був, мені здається, три роки тому. Чи два роки тому. Будуть цікаві гості, будуть представлені колаборації.

- Як Ви сказали, музика змінилась, як особисто Вас змінили ось ці півтора роки?

- Теж дуже сильно змінили. Відпало багато зайвого, відпало багато того, на що витрачав час. На якийсь аналіз лишній, на щось таке-сяке. Воно відпало. Я став більш відкритим, але більш конкретним. Тому що до вторгнення, коли мені пропонували щось, я там чи довго думав про це, чи зразу казав, ні, мені це нецікаво. Після вторгнення кардинально по-іншому. Якщо мені щось пропонують, я йду туди, кажу «так» і дивлюся. В процесі воно саме з собою, якщо це якесь лайно, воно просто «бум» відпадає. І що це дало? Це дало багато цікавих колаборацій, як благодійних, так і музичних. Тому я б сказав, що я став відкритий, але більш конкретний. 

- Сьогодні часто їздите на фронт? Я так розумію, Ви зараз кілька днів у Києві, і потім одразу знову їдете. Скільки у вас триває заїзд? 

- Дуже по-різному. Тому що, наприклад, якщо повертатись назад, в нас була відпустка і трошки менше тижня ми провели в Карпатах. До того ми дуже щільно працювали на харківському напрямку десь тиждень. До цього тиждень ми працювали на донецькому напрямку. До того я був в Америці з культурною місією. Про нас зняли кіно і я допомагав з монтажем і з музикою. Я робив благодійний вечір, лекцію, концерт. І, як я раніше казав, там мали відбутися фіти, які поки не відбулися. А до Америки, знову ж таки, ми були на фронті декілька днів. Зараз Київ, потім знову на фронті. Кажучи, завтра ми знову їдемо на декілька днів. Є конкретні батальйони, які попросили у нас приїхати.

 - Як реагують військові на те, що, наприклад, в більш спокійних містах, як Київ, люди посміхатися, ходять на концерти? Просто відчувають щастя, що зараз, в цю секунду, спокійно і нема тривоги.

- По-різному. Має в усьому бути міра, я вважаю. Так само вважають військові. Вони ж там не для того, щоб ми всі тут плакали сиділи. Вони для того, щоб люди продовжували жити своє життя. Але допомагали їм захищатися. Тобто в цьому справа, коли військові кажуть, ну там, кончені, це коли люди просто не знаючи міри, висять, катаются на тачках, дріфтують, бухають, це звичайно перебір.
Але потрібно розслабити мозок. Тому в якихось концертах, театрах це нормально. Навіть в вечірках, якісь лімітованих, це теж нормально. І так само вважають військові. Повірте, що там одиниці, і їх теж можна зрозуміти, які кажуть, повбиваю прийду. Хлопці в напрузі дуже серйозній. А так, в принципі, за що ми воюємо? За щастя. Саме тому ми всіх запрошуємо на концерт наш. Обов'язково. 11 листопада всі приходьте.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте у нашому Telegram-каналі «Інформатор Live». Підписатись на канал у Viber можна тут.