Російська пропаганда в Україні: що відбувається в Україні та чого чекати далі

За останні місяці в інформаційному просторі України розповсюджується безліч фейків, які генерує Російська Федерація. Інформатор поспілкувався із керівником Центру протидії дезінформації при РНБО України Андрієм Шаповаловим. Навіщо нашій країні знадобився цілий центр боротьби з дезінформацією і чи вдається Україні протистояти російській пропаганді.

Які основні завдання Центру? Адже в засобах масової інформації часто говорили про те, що в Україні, мовляв,  вже існують успішні спеціалізовані медіа, що розвінчують міфи. Навіщо ще й Центр при РНБО?

Центр протидії дезінформації при РНБО створено як елемент системи інформаційної безпеки України. Відомо, що за останній рік інформаційній безпеці було приділено стільки уваги, скільки, мабуть, не приділяли протягом 30 років, в тому числі протягом 8 років неоголошеної війни. Я очолив ЦПД близько півроку тому, та відверто кажучи, був здивований, що в державі до цього часу не існувало алгоритмів відслідковування та прогнозування інформаційних загроз. На інформаційні атаки реагували не завжди, а коли реагували, то реактивно. Це дозволяло нашим супротивникам певною мірою досягати своїх цілей, запускаючи фейки, пропаганду, зневажливо говорити про Україну як державу тощо.

Стратегію інформаційної безпеки ми з партнерами з інших органів державної влади підготували ще минулого року. 28 грудня Президент України Володимир Зеленський затвердив її своїм Указом.

Будь-яка дезінформаційна кампанія має певні етапи розгортання, канали поширення, чітко орієнтовані на цільову аудиторію наративи та так звані мережі координованої неавтентичної поведінки (МКНП) – це ботоферми, що працюють із алгоритмами соцмереж, фейкові «експерти», «громадські активісти», що фінансуються Росією, лідери громадської думки, які поширюють абсурдні прогнози та «аналітику». У цих системах є «зірки» - публічні люди, що реально існують, і в тому числі, на жаль,  політики найвищого рівня, але набагато більше - «чорноробочих», технічного персоналу.

Все це – велика інфраструктура, головною метою якої є створення інформаційної “бульбашки” навколо кожного окремого читача та трансляція йому певного набору наративів, інтерпретацій та висновків. Раніше жертвами цих МКНП були ще й телеглядачі, але тепер завдяки РНБО телевізійна антиукраїнська пропаганда практично повністю маргіналізована. Кілька тижнів тому Youtube заблокував акаунти UkrLive та «Перший незалежний», які були створені на базі телеканалів 112, ZIK та NewsOne, що підпали під санкції РНБО рік тому. UkrLive та «Перший незалежний» здійснювали ту ж діяльність, що і їх «прабатьки», - поширювали маніпулятивну інформацію, фейки та пропаганду. Блокування цих каналів  – результат в тому числі нашої роботи.

Власне, завданням ЦПД при РНБО є і  моніторинг подій, що відбуваються, і аналітика подій, що відбулися раніше, і прогнозування того, що може відбутись. Головне завдання Центру - працювати превентивно, на випередження.

Ми доволі багато часу витратили на розбудову ІТ-інфраструктури, автоматизацію, і тепер у реальному часі фіксуємо моделі поширення та меседж-бокси кожного конкретного кейсу.

Крім того, в Україні ще минулого року розпочали розбудову системи стратегічних комунікацій.

Саме Центр протидії дезінформації при РНБО, як координатор, допомагатиме органам влади на стратегічному і тактичному рівнях. Оскільки ми маємо можливість бачити розгортання дезінформаційних кампаній на початкових етапах, ми інформуємо органи державної влади про те, що за їх напрямами починаються ворожі дії, та даємо рекомендації, як протидіяти в конкретній ситуації. У нас в Центрі мінімум бюрократії, ми працюємо дуже швидко, і завдяки потужностям РНБО маємо можливість верифікувати будь-які дані максимально швидко.

Фактично, ми стаємо великим інформаційним хабом для органів влади на всіх рівнях.

Зі всією повагою до спеціалізованих медіа, але на них у цих питаннях покладатись держава не може, адже ЗМІ залежать від джерел фінансування, в тому числі політичних, які суттєво впливають на їхні редакційні політики, мають суб’єктивне ставлення до подій та окремих осіб. У нас таких ризиків немає, адже ми працюємо за гроші платників податків в інтересах усіх громадян, незалежно від їхніх політичних уподобань.

Чи здійснює Центр дослідницьку діяльність? За якими напрямами? Чи можна назвати Центр науковим відомством?

Центр протидії дезінформації при РНБО не є науковим відомством. Але ми проводимо велику кількість дослідницької роботи.

Центр досліджує інформаційне поле насамперед України, а також Росії, країн ЄС, США тощо. Ми – це ті люди, які 24/7 дивляться українські та західні телеканали, здійснюють моніторинг соцмереж і сайтів,  слідкують за інформацією на пропагандистських телеканалах Російської Федерації, читають Telegram-канали щодня, здійснюють аналіз та прогнозування. Ми бачимо повну медіакартину щодо України в усьому світі та інформуємо щодо неї РНБО. Також Центр відслідковує кореляцію меседжів російської пропаганди з українськими «опозиційними ЗМІ» (кореляція, забігаючи наперед, дуже висока, вони діють синхронно), збираємо докази мови ворожнечі проти України для застосування у міжнародних судах.

Паралельно ми розробили карти поширення ворожої інформації, зібрали досьє та проаналізували архівні публікації, сітки поширення контенту так званих політологів та експертів, які просувають в Україні російські наративи – громадян РФ та України.

Так само, як ми не є науковцями, ми не є і правоохоронним органом. Тому все корисне та найцікавіше, що ми знаходимо, передаємо до СБУ. І, до речі, більша частина нашої аналітики підтверджується спецслужбами.

Ми звикли вважати, що дезінформація – це фейк, але фейк доволі просто розпізнати, його можна розвінчати. Є ще й місінформація, пропаганда, інтерпретація… З якими видами та типами дезінформації працює Центр і яким чином?

Ми працюємо з усіма переліченими  форматами та ще з кількома. У більшості випадків ми виявляємо суміш різних технологій, спрямований на підвищення рівня довіри до продукту ворожих пропагандистів.

Давайте подивимось на події останнього місяця – період, коли об’єм ворожої пропаганди та фейків зріс у десятки разів.

25 січня була новина, що начебто телеканал CNN у сюжеті назвав Харків російським містом. Ось це: «Kharkiv, Russia». Це був фейк. Жоден з тих, хто мені його надіслав, не перевірив скріншот «з фейсбуку» та «з телеграм-каналу». На CNN ніколи не було такого сюжету. Фейкове відео має російське походження, як і найперші публікації, що згодом системно підхопили проросійські ЗМІ та необачно – деякі українські інформаційні ресурси.

За останні три тижні РФ та її сателіти запустили ряд фейкових повідомлень про нібито збиття українських безпілотників на території Білорусі та тимчасово окупованих територій  Донецької і Луганської областей. Ця дезінформація мала на меті створити у їх населення відчуття загрози зі сторони України, і тим самим виправдати нарощування військової присутності РФ на кордоні з Україною.

Те, що почалось у медіаполі після 12 лютого, за інтенсивністю інформаційних атак можна порівняти тільки з подіями 2014-2015 років. За останній тиждень проти України було здійснено сотню інформаційних нападів, вчинено DDoS-атаки на сайти органів державної влади України та банки з поширенням фейків про обмеження роботи фінустанов. Заклики до евакуації з тимчасово окупованих територій  Донецької і Луганської областей, що були записані за кілька діб до їх оприлюднення та ганебні результати цієї «евакуації» сотень жінок з дітьми, яких просто кинули на трасі. Фейк про газопровід «Дружба», який не має до ОРЛО ніякого стосунку. Відео «перестрілки з українською ДРГ», записане та змонтоване за 10 днів до «перестрілки». Обстріл дитсадка у Станиці Луганській, вчиненого з території ОРЛО, та намагання звинуватити у цьому Україну. Провокаційний вогонь з території ОРЛО – ймовірно, села Паньківка – у бік Російської Федерації, та знову намагання звинуватити Україну.

Фейк про обстріл російського прикордонного посту, якого насправді не існує і який навіть за фотографією ворожої пропаганди більше схожий на закинутий сільський сарай, а не прикордонну заставу. Фейк про «знищених українських диверсантів», які начебто  перетнули кордон між Україною та РФ з боку ОРДО, хоча це фізично неможливо. І це – далеко не повний перелік «новин», які ми спостерігали останніми днями. Російська пропаганда не тільки змагається з Україною в «інтерпретаціях» («хто ж обстріляв дитсадок в Станиці?»), а й просто вигадує події, яких ніколи не було і бути не могло.

На жаль, ми повинні розуміти, що інформаційний тиск тільки посилюватиметься. Надвисокий рівень концентрації фейків вимагає від українського суспільства  дуже важливої навички – інформаційної гігієни та правила перевіряти інформацію. Мене дуже тішить те, що навіть в Луганську та Донецьку місцеві мешканці  вже відверто глузують з російської пропаганди та насміхаються з ватажків терористів, не кажучи вже про решту українських регіонів.

За якою схемою зазвичай розгортаються дезінформаційні кампанії?

Немає якогось усталеного правила або стандартної схеми.

Часто все починається з посту у соцмережі, іноді навіть у російському або білоруському її сегменті, потім починається «розгін» ботофермами, в тому числі так, щоб фейк побачили користувачі з України. Далі YouTube-канали, Telegram і Viber-групи. У цій схемі інтернет-видання є останнім, так би мовити, десертом.

Але буває й навпаки. Першоджерелом можуть бути й Telegram-канали, і навіть російські  «медіа». Часто до реалізації або розгону фейків (а також інтерпретацій – це більш тонкий формат) залучені відомі люди, спортсмени, актори тощо. Вони, як відомо, також не є фахівцями з політичних або інформаційних питань, і тому часто стають жертвами пропаганди.

Загалом алгоритм розгортання дуже сильно залежить від теми, часу (день тижня, час доби тощо), політичного контексту всередині України та за її межами та безлічі інших факторів.

Крім того, дезінформаційні кампанії можуть бути розраховані на різні терміни, бути тактичними та стратегічними, орієнтованими на різні цільові аудиторії тощо. І єдине, що їх об’єднує, – мета. Їхньою метою є дезінформація.

В одному зі своїх інтерв'ю Ви назвали ситуацію на Донбасі прикладом масштабної дезінформаційної кампанії. Чи працює Центр над питанням протидії дезінформації на тимчасово окупованих територіях? Як зараз можна боротися з дезінформацією на Донбасі та в Криму?

Так, я вважаю, що вся історія тимчасово окупованих територій  Донецької і Луганської областей – це хрестоматійний приклад реалізації стратегічної, довготривалої дезінформаційної кампанії з величезним бюджетом. Вона триває вже близько 20 років, принаймні, особисто я її пам'ятаю саме з 2002-2003 рр. Історія про те, що «Донбас не поважають» розпочалася задовго до гарячої фази війни та була використана російськими політтехнологами та головою адміністрації президента Кучми Медведчуком, які вели до перемоги Януковича, для мобілізації електорату у східних регіонах.

Тоді Донбас уже перебував у катастрофічному економічному стані, внаслідок масштабної деградації вугільної галузі наприкінці 90-х вимирали цілі багатотисячні міста. Дуже зручно: самі довели край до занепаду, а потім призначили винними якихось галичан, від яких уже залишились тільки пам'ятники.

Понад 10 років працювали ці технології – і про те, що «Донбас грабують», і про «три сорти», і про протиставлення російської та української мов. І все одно – не пішов Донбас воювати проти України, довелось імпортувати Гіркіна, танки, ГРАДи, цілі бойові частини, приватні військові компанії, призначати на посади абсолютно непрофесійних людей, давати їм можливість грабувати величезні міста та промислові підприємства, а потім утилізувати всіх цих «героїв».

Але якщо ви вважаєте, що російська пропаганда була таргетована винятково на Донбас або Схід України, ви помиляєтесь. Решта України також бачила кадри фейкового «референдуму» та наративи про те, що «Донбас повстав» (насправді, ні – це було військове вторгнення), і внаслідок цієї дезінформації певна кількість українців негативно ставились до переселенців.

Все, що стосується війни на Донбасі, з самого початку було дезінформацією російської пропаганди. І те, що ми почали робити минулого року, – це убезпечення України, захист її інформаційного поля від різних атак та провокацій, аби молодь - ні ви, ні ваші діти ніколи не опинились в такій ситуації, як ми (наприклад, як я – людина, що була змушена залишити рідний Луганськ).

Наразі доступ України до інформаційного поля окупованих територій Донбасу мінімальний. Телевізійні сигнали заблоковано майже 8 років, ключові інтернет-медіа заблоковані, є доступ тільки через глобальні платформи. Ми знаємо, що певна частина мешканців дивляться українські телеканали через Youtube та Facebook – і ми цей доступ використовуємо.

Більшість областей України - прикордонні. Яка ситуація з інформаційним простором в областях, що межують з іншими країнами? Чи працює Центр над якимись проектами протидії дезінформації у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській та Чернігівській областях, які мають спільний кордон з Білоруссю?

Ми слідкуємо за всіма процесами в регіонах, і, насамперед, прикордонних. Україна зараз перебуває в ситуації інформаційного загострення та високих ризиків провокацій, концентрації спроб дезінформації громадян, і найближчий місяць буде складним у політичному та дипломатичному контекстах.  Білорусь ми розглядаємо як плацдарм для російських сил та засобів, в тому числі інформаційних.

Інформаційні загрози не мають чітких кордонів, фейки мають вплив на велику кількість людей та не обмежуються окремими областями. Тому закликаю всіх громадян, і в тому числі тих, хто живе у прикордонних регіонах, орієнтуватись на офіційні повідомлення, здоровий глузд та критичне мислення.

Депутат Європарламенту Сандра Калнієте у грудні 2021 року сказала, що були зафіксовані випадки поширення дезінформації державними установами у Польщі та Угорщині. За її словами, найбільш реалістичний вихід із ситуації – це постійна робота з журналістами. У цьому контексті питання - з ким співпрацює Центр?

Випадки дезінформації можуть траплятись у будь-яких країнах. Але є різні ситуації. Одна справа – технічна помилка, хтось  не перевірив факти. Інша справа – система, умисні дії. Я не драматизую помилки – їх можна виправляти. А от систематичні кампанії дезінформації є проблемним фактором.

Одним з напрямів нашої діяльності є робота з журналістами. Принаймні їх більша частина мають хоча б мінімальні навички перевірки інформації. У серйозних медіа є певні алгоритми та стандарти роботи. Так, вони також можуть допускати просочення ворожих наративів та фейків, але ми будемо допомагати це виправляти.

Але ніякі професійні стандарти та фактчекінг  не можуть зупинити потік брехні російських федеральних телеканалів та їхніх «молодших братів» в Україні. Тому їх треба блокувати технічно, що ми, власне, і робимо.

Проте, зараз медіа вже не є обов’язковим посередником між органами державної влади та людьми, суспільством. У соцмережах алгоритмів викриття фейків немає (а якщо є, то вони працюють дуже повільно та несистемно), у месенджерах Viber і Telegram таких алгоритмів немає взагалі.

Тому ми й орієнтуємось на роботу не тільки з журналістами, але й на розбудову системи протидії дезінформації в інтернеті. Кожен орган влади має робити це за своїм напрямом, кожен орган місцевого самоврядування – на своїй території. Ми допомагатимемо в рамках інформаційного хабу.

Звідки надходить дезінформація в Україну? А якщо у відсотках: скільки йде з Росії, скільки виробляється в Україні та скільки з інших країн?

Я тут вас не здивую, більша частина імпортується з РФ та її сателіта – Білорусі. В Україні поширюються депутатами від проросійських сил та медіа, які їм належать, або які вони контролюють. Як я вже казав, несвідомо можуть помилятись і адекватні ЗМІ.

Хто найбільш схильний до сприйняття дезінформації?

Найбільш уразливі - це люди, які не мають достатніх навичок інформаційної гігієни, вони читають новини в якихось Viber-групах та анонімних Telegram-каналах, цікавляться «інсайдами» та «зливами», які вигадуються у російських редакціях, реагують на емоційні картинки та заголовки. Саме на них розраховані емоційні заголовки на кшталт  «ГОРЕ!!!!» та подібні. Ці люди дуже вразливі до таргету у соцмережах та на Youtube, беруть участь у якихось тестах, які вимагають доступу до персональних даних, репостять відверті фейки.

Серед цієї групи дуже багато людей старшого віку, які лише вчаться  користуватись смартфонами і комп'ютерами. Це люди,  які вважають, що «сказали у новинах» або «написали на сайті» - це автоматично правда, і тому довіряють їм безумовно. До того ж, ця вікова група підтримує сильні офлайн-зв’язки між собою, і таргет на одну таку людину дозволяє поширити меседж серед великої кількості громадян. І ці люди є дисциплінованими виборцями, тому на них і спрямовані такі значні зусилля ворожої пропаганди.

Вік є важливим критерієм, але не є ключовим. Ключовий - інформаційна культура та критичне мислення.

Головним ключем до ефективного поширення фейків є точне влучення у страх або больові відчуття цільової аудиторії. Ми бачили багато фейків, які були згенеровані, але, що називається, «не заходили», не викликали емоційної реакції, довіри у споживачів.

Людям взагалі дуже складно визнавати свої помилки. Неприємно казати «мене ошукали, обдурили». Тому, власне, питання розвитку критичного мислення, навичок перевіряти будь-яку інформацію включено до стратегії інформаційної безпеки, про яку я вже говорив раніше.

З людьми треба розмовляти, треба пояснювати. Навички інформаційної гігієни потрібно виховувати з дитинства так само, як і звичку чистити зуби. Чим раніше пояснити принципи верифікації інформації та критичного мислення, тим важче людей буде обдурити та ошукати в майбутньому. Причому, не достатньо просто говорити правду, треба ще й називати брехню брехнею.

Чи можна викорінити дезінформацію?

Ні. Дезінформація така ж вічна, як і, власне, інформація. Чим більше діджиталізованим ставатиме суспільство, тим більшою ставатиме проблема фейків та дезінформації.

Тому навички верифікації інформації стають життєво необхідними.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы не пропустить важные новости. За новостями в режиме онлайн прямо в мессенджере следите в нашем Telegram-канале Информатор Live. Подписаться на канал в Viber можно здесь.