Раз попавсь - буду служить: мобілізований журналіст розповів, як бусифіковані змінюють свої погляди
Журналіст, який потрапив в армію, каже, що на початку мобілізовані ненавидять ТЦК, але з часом їхній фокус уваги змінюється в протилежний бік
Спортивний журналіст Андрій Сеньків, який зараз захищає Україну в лавах ЗСУ, розповів, що примусово мобілізовані чоловіки змінюють свою думку через деякий час після потрапляння на фронт. Спочатку головним ворогом такі військові вважають ТЦК та СП, бо завдяки їм більше не живуть колишнім життям. Втім пізніше все ж приходить усвідомлення, що ворог саме Росія. В результаті дуже часто, окрім захисту батьківщини, бійці займаються ще й волонтерством.
Про це Сеньків, написав 6 лютого на своїй сторінці у соцмережі X. Його самого минулого року мобілізували в ЗСУ, хлопець отримав повістку, коли стояв у черзі за шаурмою у Львові.
"Раз попавсь - буду служить. Отакий головний посил чув від пацанів, з якими був на БВЗП (базовій загальновійськовій підготовці - ред.)", - пише Сеньків.
Журналіст розповів про долю військових з його взводу і як змінилася їхня позиція з моменту мобілізації. Каже, що у взводі було 27 людей, і тільки п'ятеро з них не були бусифіковані, двоє, включно з Андрієм, прийшли добровільно за повісткою. В СЗЧ пішли четверо з 27 - половина ще "в учебці", інша половина - після потрапляння в підрозділ. Тобто, залишилося 23 людей.
"Перші дні - люта ненависть до ТЦК. Люди звертали свою увагу не на Росію. Головним ворогом був саме ТЦК - ну бо через них в конкретну секунду їх попросили відмовитися від попереднього життя. Декого запакували без нормального (проходження - ред.) ВЛК. І це нормальна людська реакція без заглиблення у глобальні речі й розуміння "причина-наслідок", додайте сюди забирання телефонів, невизначеність й так далі", - пише журналіст.
Але з часом, за словами Сеньківа, фокус потрошки змінювався. Каже, що зараз, через вісім місяців після БВЗП, від більшості тих хлопців він вже нічого не чує про ТЦК.
"Хтось шукає як пригнати тачку, хтось збирає на шини, хтось вивчає кропиву (ймовірно, йдеться про програму забезпечення для планування, розрахунків та орієнтування - ред.), хтось [в шоці] від обстрілу, хтось лікується, хтось криє матом свого командира. Але кожен розуміє, що головний ворог - Росія", - пише Сеньків.
Сеньків додав, що ті 23 з його взводу (включно з журналістом) служать і досі. Він підкреслив, що це дуже хороший показник, "враховуючи умови входу в армію, стартову ненависть до ТЦК та держави".
Отже, троє з 23 - досі в "учебці" з різних причин. Хтось лікується, когось ніхто не забирає (до себе у підрозділ - ред.), третьому ще немає 25 років.
Десять військових займають тилові посади, ще четверо - на різних посадах в мінометці. Решта шестеро в піхоті - або солдатами, або командирами взводів. Але з піхотинців один зниклий безвісти ще влітку на Курщині. Ще троє - мали різного роду поранення.
"Якщо би нам у перший день в навчальному центрі сказали, що лише менше чверті нашого взводу потрапить у піхоту - я б дуже здивувався", - написав Сеньків.
Мобілізація в Україні
Мобілізація в Україні вже давно набула примусового характеру. Про силові випадки, які назвали бусифікацією, повідомляється ледь не щодня. Дійшло навіть до нападів на будівлі ТЦК, але СБУ вже встановила, що за подібними випадками стоїть російська ФСБ.
Примусову мобілізацію критикують й самі військові. Зокрема, раніше заступник командира штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової Київської бригади Збройних сил України Олексій Тарасенко заявляв, що примусова мобілізація, яку проводять територіальні центри комплектування (ТЦК) - це ненормальне явище. Вона не ефективна, на відміну від рекрутингу.
Командир роти 78 полку Сергій Огородник теж розніс хаотичну мобілізацію, яку здійснюють працівники ТЦК та СП. Каже, що в результаті непрофесійних дій військкомів до армії масово потрапляють люди, які мають різноманітні залежності, часто є хворими та неготовими нести бойову службу як фізично, так і психологічно.
Командир 3-ї окремої штурмової бригади Андрій Білецький наголошував, що через бусифікацію людей у формі українці почали боятися, більше не сприймають, як Героїв, а в місто краще виходити у цивільному одязі. Українські захисники погоджуються, що мобілізація потрібна, але їм болить, що вона проходить у такий спосіб через силові дії та бусифікацію представниками ТЦК, погіршуючи таким чином шану до людей у військовій формі.
