Модернізація української армії з 2014 року: що вдалося, а що не встигли

У суспільстві не вщухають дискусії про те, чи реально було повністю підготуватися до відсічі масштабної агресії росії до лютого 2022 року. Чи кількість завдань та їх висока вартість створювали ситуацію, за якої повноцінне реформування ЗСУ у найкоротші терміни виявлялося складною місією. Особливо за умов не найвищого ступеня підтримки перетворень багатьма українськими політиками – у владі та в опозиції.

Інформатор розповість про все це по черзі.

З моменту нападу російських проксі та регулярних формувань на Україну у 2014 році в нашій країні почали активно обговорювати якнайшвидше перетворення української армії на сучасне військо. Експертні думки, презентації проєктів, створення концепцій робилися на різних майданчиках і в найрізноманітніших форматах... Насправді зміст реформи – і ЗСУ, і всієї військової сфери – загалом досить точно сформульовано. Полягає цей проєкт у втіленні у життя кількох взаємозалежних ідей: від створення сучасного промислового комплексу потреб армії до запровадження нових методик військової тактики.

Оборонно-промисловий комплекс – основа реформи ЗСУ

Щоб сучасний солдат мав чим воювати, у країні важливо мати потужний та ефективно працюючий комплекс виробництв, що створює все необхідне для цього солдата. Засоби індивідуального захисту, засоби розвідки, засоби захисту своїх позицій та атаки на ворожі порядки, бойову техніку (від приладів нічного бачення та тепловізорів до безпілотників, модернізованих танків, потужної артилерії, літаків та засобів ППО) – все це потрібно:

а) розробити та зробити

б) забезпечити компонентами та поставити на конвеєр

в) навчити ефективно користуватися офіцерів та рядових бійців.

Все це неможливо було б впровадити без створення в Україні сучасного оборонно-промислового комплексу (ОПК). Загалом це завдання фрагментарно вирішували і до 2014 року. Але з моменту першої російської атаки на Україну у 2014 році найвище військово-політичне керівництво країни переконалося, що завдання – першорядної важливості, і саме в комплексному підході полягає запорука її успішного вирішення.

«Завдання було – створити (в Україні – Ред.) гнучкий ОПК, здатний до повноцінної міжнародної взаємодії. Який, серед іншого, позбавиться зайвих елементів – як втрачених для «оборонки» підприємств, так і відокремлених часток усередині самих оборонних підприємств.

Для ОПК було потрібне повітря свободи: вільна торгівля зброєю (тобто під наглядом держави, але без обов'язкового зв'язку з державним спецекспортером). Що мало дозволити створення спільних підприємств з іноземними компаніями, залучати новітні технології, входити в цивілізованих умовах до міжнародних клубів зі створення озброєнь», - так оцінив завдання реформи військово-промислового будівництва в Україні військовий експерт з Ізраїлю Вадим Фрід.

На думку експерта, загалом Україна з першим етапом реформування військової сфери у 2014-16 рр. справлялася досить ефективно. І якщо у 2014 році фактично радянська система управління, застарілі технології та дефіцит кваліфікованих робітників були першими перешкодами, які довелося долати, то вже до 2016 року Україна почала активно виробляти танки, бронемашини, бронетранспортери, навігаційні комплекси та різного виду гармати.

«У воєнної реформи було й друге завдання. Потрібно було сформувати нову ідеологію розвитку технологій в ОПК. І це дозволило б зрештою здійснити технологічний ривок та по-сучасному переозброїти ЗСУ. Не наголошувати на ремонті та модернізації радянських озброєнь, які розроблялися ще в середині ХХ століття, а почати дійсно захищати солдата наданням військам технологічних переваг», - пояснив Вадим Фрід логіку тих процесів.

З колегою загалом погоджуються й українські знавці воєнної сфери.

«У площині ідей – все раніше так чи інакше обговорювалося. Багато чого - ще з початку 2000 років. Проте фактично не впроваджувалося, чи впроваджувалося дуже повільно. Бо, як відомо, реформаторські спроби у Міноборони дуже часто натикалися на корисливі інтереси окремих топ-менеджерів та інших можновладців», - пояснив нюанси ситуації військовий експерт, полковник у відставці Сергій Грабський.

Усі ці процеси, на думку експертів, підпорядковувалися тому, щоб оформити як факт нову систему переозброєння в Україні. І створити працюючу багаторівневу систему прийняття рішень щодо обрання для ЗСУ тих чи інших озброєнь (технологій), які не викликатимуть протиріч в експертному середовищі та ступору у самій оборонній промисловості. Йшлося (і тоді й зараз) насамперед про відбір пріоритетів та професійне обґрунтування цього відбору.

Тобто про системну відповідь на питання, що Україні купувати в іноземних держав, що створювати спільно, а що – самостійно.

Автономність командирів ЗСУ

Але бригади та батальйони не можуть ефективно воювати без ефективної роботи Генерального штабу. І 8 років тому частими були нарікання на зайву централізацію у прийнятті важливих рішень бойового застосування ЗСУ. До 2022 року такі підходи в українському війську значною мірою сягають минулого.

Військовий експерт Микола Бєлесков зазначає, що без ефективної рядової ініціативи під час цієї війни практично неможливо було б відстояти Харків, наприклад.

«Взагалі, якби у нас не відбулося децентралізації (прийняття бойових рішень – Ред.) і якби кожен крок бійця треба було б координувати з командуванням, ми просто не втримали б фронту. Тому загалом те, що ЗСУ досить ефективно стримує супротивника – це тому, що не потрібно все узгоджувати (з найвищим командуванням – Ред.). Що розуміння, мовляв, ось ваш сектор оборони, а як ви там утримаєтеся – це вже вирішуйте самотужки. Зрозуміло, що ми допоможемо, вогнем артилерії, іншими засобами. Але не будемо докладно розповідати, як на цьому відрізку вибудовувати оборону - це ваше завдання. Так це зараз працює», - пояснив Микола Бєлесков суть децентралізації у ЗСУ журналістам видання Euromaidan Press.

На його думку, факт, що українська армія загалом зупинила переважаючі сили ворога, а на багатьох ділянках навіть ефективно контратакувала порядки російських БТГр – це загалом саме маркер та ознака того, що з 2014 року якісно змінилося управління військами нашої країни.

«Дуже важливий чинник – пересічна ініціатива. Генералітет (ЗСУ – Ред.) зіграв свою роль, але саме значним фактором була пересічна ініціатива, що у нас – на відміну від росіян – все не так централізовано. І тут важливо не лише те, що українські генерали обіграли росіян, а й те, що наші солдати більш ефективно та вміло воюють. Вони краще (росіян - Ред.) у тактиці і вони не пов'язані детальними інструкціями (як бійці армії рф- Ред.). Деякі молодші офіцери та сержанти ЗСУ брали ініціативу на себе, і діяли розосереджено, перетворюючи всю війну на серію безлічі дрібних зіткнень та засідок», - наголосив Бєлесков.

Він також вважає, що виявилася дуже ефективною наша тактична медицина. У цій сфері бійці ЗСУ багато тренувалися.

«Це наша перевага та велика заслуга того, що ми працювали із Заходом. Порівнюючи те, що є в армії РФ – допотопна радянщина, немає нормальних турнікетів, кровоспинних препаратів та іншого – наші на голову більш профі», - розповів експерт про своє бачення причин нинішньої української переваги військових на полі бою.

Що ж до досвіду західних інструкторів, переданого нашим бійцям (що не втомлюється твердити російська пропаганда), то об'єктивно кажучи жодна країна НАТО не вела в останні десятиліття війн такої високої інтенсивності. Бойові дії в Іраку чи Афганістані – не зовсім те, що можна порівняти з нинішньою російсько-українською війною. Оскільки країни НАТО не мали зіткнень зі стороною приблизно рівною за бойовою потужністю (артилерія, авіація, бронетехніка тощо).

Проблеми із держоборонзамовленням, але Захід нам допоможе

Справжнім випробуванням для українських підприємств ОПК була свого часу відмова від співпраці з російськими заводами. Українські виробники активно почали шукати нових партнерів та відкривати інші ринки збуту, по-новому вибудовуючи виробничі ланцюжки. Але до початку цієї масштабної війни росії проти нашої країни стало остаточно зрозуміло, що в потрібній кількості озброєння Україна буде не в змозі. Тим більше, що в попередні кілька років державне оборонне замовлення (ДОЗ) хронічно зривалося і не виконувалося.

Член профільного парламентського комітету Сергій Рахманін рік тому скрушно повідомляв, що державне оборонне замовлення 2020 року зірвано.

«Що стосується ДОЗа на 2021 рік, то «підзаконка» досі повністю не написана, хоча мала бути написана ще минулого року. І це не дозволяє запроваджувати закон «Про оборонні закупівлі». Президент як голова РНБО погрожував відповідним міністерствам, але нічого так і не зроблено. Але навіть це не найгірше. Минулого року ДОЗ зайшов на погодження до профільного парламентського комітету у першій половині березня, і вважалося, що це пізно. Тому що ДОЗ розписаний на 12 місяців, і щомісяця має певний етап. І лише після погодження в Раді йде рішення Кабміну, і тільки після цього Мінфін починає проплати, і щоб ці гроші потрапляли хоча б у квітні, а не у жовтні – як минулого року, потрібно, щоб ДОЗ заходив раніше», – пояснив тоді народний депутат журналістам – складність ситуації.

На його думку, з такими темпами підготовки та виконання оборонного замовлення Україна до можливої ​​війни не буде готовою.

«Зайшов до нас ДОЗ? Вже квітень 2021 року на дворі, а ДОЗ так і не узгоджений. Радбез позавчора, якщо не помиляюся, лише погоджував основні параметри. Процедура узгодження ДОЗа триватиме довго. Раптом війна завтра – чим воюватимемо?”, – наголосив тоді Рахманін.

Тоді ж з'явилася інформація про фактичну відсутність держзакупівель зразків вже прийнятих на озброєння: ракетного комплексу «Вільха» та припинення фінансування програми впровадження комплексу крилатих ракет «Нептун».

«Без виділення фінансових коштів ракетна програма просто помре і всі унікальні досягнення останніх років будуть поховані. Усі країни світу розвивають тактичне та оперативно-тактичне ракетне озброєння, ракетні системи залпового вогню. І помилка Міноборони в тому, що з незрозумілої причини фінансування «Нептуна» та «Вольха-М» було вирішено реалізувати не за лінією ДОЗа, а за лінією державних гарантій. Хоча у звичайному випадку під держгарантії фінансувалася закупівля серійних виробів», - прокоментував у 2021 році відсутність у ДОЗі коштів на вітчизняні ракетні комплекси «Вільха» та «Нептун» військовий експерт Сергій Згурець.

На цьому фоні нинішні масовані постачання країн Заходу озброєнь, обладнання та боєприпасів для потреб оборони України важко переоцінити. Постачання на початку 2022 року постачання оборонних озброєнь (в основному, протитанкові та зенітні переносні комплекси) до середини цієї весни перетворилися на потужний потік вже й важчих озброєнь. Президент США Джо Байден 13 квітня заявив про новий пакет військової допомоги для України – 800 мільйонів доларів. У повідомленні пресслужби Білого дому йдеться, що в цьому пакеті українська сторона отримає вже незабаром: гелікоптери, артилерійські системи та інші типи озброєнь, у тому числі й безпілотні.

«Цей новий пакет допомоги міститиме багато з наданих нами високоефективних систем озброєнь і нові можливості, пристосовані до ширшого наступу, який, як ми очікуємо, Росія зробить на сході України. Ці нові можливості включають артилерійські системи, артилерійські снаряди та бронетранспортери. Я також схвалив передачу додаткових гелікоптерів», – йдеться у повідомленні керівництва США.

А крім того, за даними Нацбанку України, з початку масштабних бойових дій наша країна отримала міжнародну фінансову, технічну та гуманітарну підтримку на загальну суму 15 млрд дол.

Щодо суто військових поставок, то попередньо найбільше в Україну поставили озброєння США, Великобританія та Канада. Нещодавно канцлер Німеччини Олаф Шольц розблокував можливість постачання Євросоюзом зброї в Україну. І ЄС уже профінансував постачання летальної зброї в Україну на суму 500 млн євро.

Данія та Естонія ще на початку війни поставили дві партії ПТРК Javelin та 2700 гранатометів. Хорватія відправила в Україну зброю на €16,5 млн. Відправлення військової допомоги в Україну ще на початку березня підтвердила Франція.

Також боєприпаси відправили:

- Литва;

- Латвія;

- Чехія;

- Польща;

- Нідерланди.

У середині березня допомога зброєю збільшилась у рази, Великобританія навіть анонсувала надання ПЗРК Starstreak, який до цього був лише у двох армій світу. А 16 березня Сполучені Штати заявили про постачання в Україну:

- 800 зенітних комплексів Stinger;

- 2 тисячі од. ПТРК Javelin;

- тисячу од. легкої бронебійної зброї;

- 6 тисяч бронебійних систем AT-4;

- 100 од. БПЛА (так званих «дронів-камікадзе);

- 100 гранатометів;

- 5 тисяч штурмових гвинтівок, 1000 пістолетів, 400 кулеметів;

- 25 тис. сучасних шоломів.

До цього моменту обсяги постачання все зростають. І це є найкращим підтвердженням упевненості світової спільноти у здатності українського війська перемогти агресора.

Нагадаємо, Інформатор розбирався, що зміниться у плані безпеки Європи на тлі війни в Україні та яке майбутнє чекає ОБСЄ, ООН, НАТО та ЄС.

Крім того, повідомлялося про прогнози масштабного наступу російських агресорів на всьому театрі військових дій Донбасу.

Також ми писали, що в Україні незабаром з'явиться професійна армія.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте у нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.