Місто мертвих: як живе в окупації Маріуполь та що не готові простити росіянам місцеві жителі

Вже більше року українське портове місто Маріуполь перебуває в окупації. Тільки за офіційними даними у місті загинуло декілька десятків тисяч мирних мешканців, половина міста виявилась зруйнованою, проте російські окупанти звітують, що життя налагоджується, а місто відбудовується.

«Інформатор» дізнався, що насправді відбувається в окупації.

Одна з місцевих мешканок, не називаючи свого імені та прізвища, поділилась як і чим зараз живе місто.

- Назвати життя в Маріуполі життям не повертається язик. Скоріше, це можна назвати існуванням. У книзі Олександра Солженіцина «Раковий корпус» є такі слова: «навіть якщо в мені ще щось перетравлюється чи присутній кровообіг, психологічно я вже мертвий». Це саме можна сказати й про нас.

Загиблі є майже в кожній родині

- Майже у кожній маріупольській родині є загиблі. Я не знаю таких, у кого минулого року ніхто не загинув. В мене загинула мама-пенсіонерка, вона жила на Металургів. Росіяни переконують місцевих, що винні українці.

- Маму я поховала влітку минулого року. Також довелося ховати і її сусідів. Всі загинули від ракетного удару, прямо у будинку. Маму придушило бетонною плитою. Проте між собою ці теми місцеві воліють не обговорювати – важко згадувати і  не варто чіпати росіян…. Такі теми – табу. Але інколи те, що наболіло виривається назовні, потрапляє в інтернет. Тоді починається цькування.

- На вулиці у будь-який час можуть зупинити, перевіряти документи, можуть прийти додому з перевірками чи обшуками. Місцеві знають, що навіть йдучи по вулиці, не можна дивися на російських військових. Краще опустити очі і пройти повз. Коли зупиняють – краще виконати всі накази і відповісти на питання. Щоб було менше проблем.

Тут всім здається, що Бога нема. Є лише несправедливість

- Найбільше, що мене гнітить – це відчуття несправедливості. Ну як так можна було прийти в чужу країну, в чуже місто і знищити його? За що? Це несправедливо.

- Раніше я була віруючою людиною. Зараз мені здається, що Бога немає. Тут майже всім так здається... Якби був, він би почув наші молитви ще рік тому назад.

- Мені вдалося влаштуватися на роботу на місцевий хлібзавод. Це вважається дуже круто, хоча платять там копійки. Тисяч 14 рублів у місяць виходить, інколи менше.  Зате є столова, де безкоштовно харчують, а це вже великий плюс. Хоча з харчування – суп і шматок хліба.

"Тепер ви побачите, що таке расєя"

- Найважче було улітку минулого року та цієї зими. Улітку була спека, не було води, газу. А взимку не було тепла. Ми майже весь час ночували у найближчому дитсадку – там російські волонтери поставили генератори, то люди сходились грітися. Зараз у нас є електрика, подекуди подають газ, є вода в окремих районах. Окупанти обіцяють на зиму навіть опалення.

- Улітку минулого року до нас приїхали перші будівельні бригади з «ДНР». Молодь з Донецька раніше їздила до нас на закупки і розважатися, а зараз їм плотять, якщо на будівництві тут працюють. Один хлопчина мені напряму сказав – тепер і ви побачите, що таке «расєя».

- У місті багато російських військових, російської техніки. Тут є і кадирівці, і «народна міліція» ЛДНР, і регулярна російська армія, і вагнерівці, і рос гвардійці – всі шобла. На в’їзді в місто стоять блок-пости. Росіяни, які їдуть у Крим, до нас потрапити не можуть – вони проїздять повз місто. Для в’їзду в місто потрібна перепустка.

Раніше був порт, Азовсталь, Комбінат Ілліча. Тепер роботи немає

- Росіяни відбудовують зараз зруйновані будинки – це стосується центральних районів та нових кварталів, як от «тарутинські багатоповерхівки». Проте відбудовують дуже похабно. Приміром, у багатоповерхівці зруйнований під’їзд – вони його вимощують, укріплюють арматурою. Але будинок від удару пішов тріщинами, що ж йому та відбудова, якщо він і далі буде тріскати і коли-небудь фактично розвалиться.

- Майже всі, кого я знаю, взяли російські паспорти. Інакше не можна – не дадуть гуманітарну, не покладуть до лікарні, не отримаєш допомогу. Правда, зараз чоловіків з російськими паспортами активно запрошують до військомату – воювати за росію.

- Роботи у місті немає. Раніше був порт, Азовсталь, Комбінат Ілліча. Працювали купа магазинів, ринків, приїздили туристи. Зараз люди ходять лише на ринок. Навіть кав’ярню чи магазин ніхто не хоче відчиняти. У людей просто немає грошей. Працює декілька кафе, там в основному колаборанти, годують російських військових.

- Місцева «влада» заявила, що не збирається відновлювати Азовсталь чи ММК. Звідти просто все вивезли – обладнання, щось порізали на металолом. Гауляйтер Пушилін сказав, що на місці заводів буде якийсь кластер для туристів.   

- Ліки в аптеках російські, і вони в дефіциті. Лікарів в місті не вистачає. Якщо дуже потрібно, можуть відправити у Донецьк. Але там шалені черги, і в лікарню не покладуть – все забито пораненими. 

Без медикаментів, без допомоги люди просто вмирали

- Найбільше виручають російські волонтери з гуманітаркою. Привозять продукти, медикаменти, одяг. Інколи з росії приїздить лікар і проводить прийом.

- Я не знаю, яка смертність зараз у місті і скільки взагалі людей тут ще залишилось. Але мені здається, що всі хворі та інваліди, які полишались, просто вмерли за рік окупації. Без медикаментів. Без медичної допомоги. Люди просто вмирали. 

- Ціни на ринку у нас російські, все у рублях. Десяток яєць – 60 – 80 рублів, кілограм черешні 300 рублів, буханець хліба – 40 рублів, літр молока 50 – 70 рублів, ковбаса та сир – 400 – 700 рублів.

- Алкоголю та цигарок у місті у відкритому доступі немає. Лише на окремих точках, і там закупляються в основному російські військові.

Виїхати з міста майже неможливо, зато реально опинитися у фільтраційному таборі

- Найбільше бісить і злить той факт, що російська пропаганда все підносить так, ніби вони звільнили місто, життя налагоджується, відбудова йде. Вони пограбували місто, позбавили його мешканців житла і родичів, багато хто змушений був просто втекти – і вони цим хизуються. Просто злить це все.

- Росіяни торгують тілами вбитих. Вони викопують їх, типу ексгумують, а насправді дзвонять родичам і пропонують купити тіло. Пункт видачі тіл у них в Мелітополі. Я вже не від однієї людина чула про це. Проте цін не знаю.

- У місті є фільтраційні табори.  Знайомі розказували, що тільки на днях туди привезли партію людей із Бердянська. Один із таких діє на Лівобережжі, коло розбомбленого військомату. Всі про це знають, але говорити не можна.

- Окупанти стежать, щоб місцеві були лояльними до них. Наприклад, усіх дітей записують в «юнармію». Моя знайома відмовилась записувати сина-підлітка туди. До неї прийшли з ФСБ, ставили багато питань. Зрештою, вона здалась.

-  У місті просто люто смердить – мертвою плоттю. Хтось ще й досі під завалами, частина трупів, які поховані у дворах неглибоко, теж гниють. У місті багато тварин – вони просто дохнуть від голоду. Прибирати це все нікому.

- Інколи мені хочеться накласти на себе руки від побаченого та пережитого. Проте страшно, а згодом такі думки попускають. Бо щодня намагаєшся вижити, змушений десь бігати, щось робити, стояти в чергах, щось оформляти.

- Виїхати з міста практично не можливо. Хоча за 350 – 500 євро є перевізники, які вивезуть і до росії, і до України. Проте все складно, на автовокзалі постійно чергують силовики, можуть завернути, можуть до фільтраційного табору відправити – його вони між собою називають «пунктами тимчасового утримання». Більшість бояться виїздити. 

- Місцеві «чиновники» то стрічки перерізають на якихось об’єктах, то зганяють людей на мітинги чи ще якісь урочистості, то брешуть в очі, намагаються вислужитися перед росіянами  – все це віддає радянським союзом в найгіршій його формі.

Ніколи не пробачу...

- Я ніколи не пробачу росіянам те, що вони зробили з містом. Вони просто зруйнували наше життя. Люди, які бачили що тут відбувалось, пережили це – отримали на все життя тяжкі психологічні травми.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.