«За моєю оцінкою, я не думаю, що ми досягнемо тут прориву, доки президент [ред. - Трамп] і президент Путін не будуть взаємодіяти безпосередньо з цього питання.»
Трек «Боляче» — про ті стосунки, які давно мали б залишитися в минулому, але вперто не йдуть із голови. Про людей, які вже ніби відпустили, але ловлять себе на думці, що досі болить. Для тих, хто сміється на зустрічах, але подумки все одно шукає її очі. Хто робить вигляд, що забув, — але пам’ятає.
Разом переможемо!
Яну Сінгутську та Марію Голуб у Харкові знають багато хто. Починаючи з 2014 року, жінки організували команду та відправляли гуманітарну допомогу на Донбас. Робили це на регулярній основі протягом усіх цих років. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то просто трансформували свій досвід та почали допомагати вже харків'янам.
«Спочатку всі були дуже розгублені. Ми вирішили нікуди не їхати, а допомагати людям. Ми маємо склад, там були продукти і так розпочалося роздавання гуманітарної допомоги. До нас поступово додавалися волонтери. Більше того, просто друзі-підприємці відчиняли свої склади та казали – беріть усе, що вам потрібне», — розповідає волонтер Яна.
Їхня команда годувала щодня гарячими обідами три станції метро. Харків'янам роздавали пакети з продуктами. До них до складу приїжджали люди з на той час окупованих територій, об'їзними шляхами, щоб набрати їжі та відвезти туди, де нічого не працювало. На піку волонтери годували до 20 тисяч людей щоденно. Загалом у команді працює 200 осіб.
«Знаєте, люди були настільки перелякані, коли розпочалася війна у Харкові, що кидали у морзі своїх дітей. Ми допомагали поховати таку дитину, це було складно, бо не було документів. Бачити весь цей страх і жах в очах людей було дуже важко, але я розуміла, що треба було щось робити. Згодом моральним випробуванням стало бачити дітей, які живуть у метро. Ви знаєте, вони стояли в черзі по їжу, і ніхто з них ніколи не просив більшого. Моє материнське серце розривалася від болю. За часи війни наша команда втратила 5 волонтерів. Один загинув у черзі по гуманітарну допомогу на пошту, другий стояв у черзі і хотів здати кров, ще один хлопець помер під завалами», — каже Яна Сінгутська.
Наразі добувати гуманітарну допомогу набагато складніше, але волонтери шукають у Європі, і все одно привозять. Харків'яни почали повертатися додому, а багато з них – безробітні. Тому заявок на адресну допомогу менше не стає. Окрім цього, волонтери допомагають людям з області, чиї населені пункти звільнили чи починають звільняти. Займатися волонтерством далі чи ні, кажуть жінки, навіть питань не варто. Справу продовжать, тільки тепер люди потребуватимуть вже іншого роду допомоги – працевлаштування, навчання, реабілітації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.