Бійці 32-ї ОМБр: "Путлер наказав взяти Куп'янськ до березня" - спеціальний репортаж

Ворог не покидає спроб захопити Харківську область. Задля цього окупанти підтягнули на Куп'янський напрямок 40-тисячне військо та сотні танків. Очільник ХОВА Олег Синєгубов запевняє, що бійці ЗСУ готові до будь-яких дій окупантів, адже високоінтенсивні штурмові дії ведуться тут давно.

“Інформатор” побував у Куп’янську аби дізнатися, чому місцеві, які живуть під щоденними обстрілами, відмовляються евакуюватися. Банки в місті не працюють, в лікарні немає багатьох профільних спеціалістів, а за ліками доводиться їхати у Харків. Військові ж розповіли про “м’ясні штурми” росіян.

Потяг Київ-Харків прибуває на перон. У мене дзвонить телефон. "Володя у шпиталі! – плаче у слухавку моя подруга з Рівного. – Підрозділ сина воює на Куп'янсько-Лиманському напрямі. Ворог 2 тижні прострілював їхню позицію, розбив гармату та генератор. Хлопці попросили їх вивести, та командування відмовило. Мовляв, тримайтеся. Чим триматися? Автоматами? Зубами? Як результат - ворожий снаряд прилетів прямо до них в окоп. Поранення отримали всі шестеро бійців, двоє тяжких. На допомогу чекали дві години. Якщо тяжко поранені не зможуть повернутися до ладу - їхній розрахунок розформують і мій син опиниться в піхоті. Виявляється, тепер так роблять. Але ж він артилерист! Що користі від нього в піхоті?!".

Як заспокоїти подругу, я не знаю. У матері розривається серце від болю та страху за сина. Чергові слова "все буде добре" та "обіймаю" на другому році війни їй не допоможуть… Що ж відбувається на Куп'янсько-Лиманському напрямку? Вранці наступного дня я вирушаю з Харкова до Куп'янська, щоб спробувати знайти відповіді на свої питання.

"Я знаю, що треба думати про живих, а не про мертвих. Але у мене не виходить"

Дорога в Куп'янськ напрочуд хороша. Ні ям, ні ковдобин. Тільки на узбіччі ще з осені минулого року лежать автомобілі, що згоріли – наче нагадування про те, як восени 2022 року ворожі війська тікали з Харківщини, “гублячи капці”. Нині ситуація кардинально змінилася. Агресор, що відкотився на лівий берег річки Оскіл, намагається повернути втрачені позиції. Але наші ЗСУ його стримують.

У Куп'янську вже звикли до щоденних обстрілів міста, тим більше до звуків віддалених боїв. Біля торгового центру “Посад” (у цьому 4-поверховому будинку вибуховою хвилею вибиті майже всі вікна) “кипить” життя - працює невеликий ринок, відчинені продуктові крамнички. Але, озирнувшись довкола я помічаю: всі місцеві жителі (як покупці, так і продавці) давно відсвяткували шістдесятиріччя.

“Я від евакуації відмовилася, – каже 65-річна продавчиня Олена Валер'янівна Новікова. – Це в Авдіївці чи Мар'їнці – лячно. А в нас терпимо. Так і куди я поїду? У мене вдома два коти й на ринку чотири собаки. Ось Мишка кудись втекла. А Каштанчик тут. Іди сюди, мій хороший…”.

Великий кудлатий дворняга неквапливо кульгає до господині. Під час боїв за місто пес “зловив” уламок. Оперувати собаку не було кому. Так з уламком у лапі й живе.

"Сьогодні о 8-й ранку у нас в районі був приліт, – продовжує Олена Валер'янівна. - Я саме на роботу збиралася. Раптом як гахне! Коти мої у розсипну. Ну дуже голосно. Думала, вікна посиплються у мене у квартирі. Але ні – вціліли".

За словами Олени Валер'янівни, у її багатоповерховому будинку 144 квартири. Але більшість вже 2 роки порожні. Мешканців залишилося небагато – людей зо двадцять. Мабуть, таких же впертих, як і вона сама.

“Спати я лягаю з котами та ми відразу всі відвертаємося від вікна. Якщо не дуже голосно, спимо. Якщо голосно, перевертаємось на інший бік і дивимося у вікно – чекаємо коли закінчиться, - розповідає, жінка. - Знаєте, ви напевно здивуєтеся, але для мене найстрашніше - це походи на міський цвинтар. Я знаю, що треба думати про живих, а не про мертвих. Але не виходить. У мене там мама, сестра та бабуся поховані. Тільки тепер їх могил не знайти. Одна випалена земля тільки залишилася…” 

Банки у Куп'янську не працюють. Є лікарня, але там немає багатьох профільних спеціалістів. Аптеки – зачинені. Якщо захворів, за ліками треба їхати до Харкова. Опалення у місті теж немає. Але електрику увімкнули. Холодної зими місцеві жителі зігріваються “дуйками”. Величезні рахунки за електроенергію з'їдають у людей похилого віку майже всю пенсію, на продукти грошей не залишається. Добре, що з “великої землі” до міста регулярно привозять гуманітарку.

“У Куп'янську хоч щось працює, – каже 57-річна мешканка селища Сеньків Світлана. – Я приїжджаю сюди продавати домашні яйця, сметану та молоко. А в нашому селі нічого не залишилося, все зруйновано. Від нас до Табаївки (це селище знаходиться в Сірій зоні – прим. авт.) по прямій не більше 10 км. Якось уночі нас спочатку з літаків бомбили, а потім з вертольотів. А нещодавно снаряд прилетів прямо до мене до спальні. Дякувати Богу, ми з чоловіком у цей момент були на першому поверсі нашого будинку. До речі, під час цього обстрілу поранило сусідського хлопця 17-річного. Зараз він у Харкові, у лікарні”.

Попри близькість фронту, їхати до дітей до Харкова Світлана не збирається. Просить написати про те, що до них у село вже давно не ходить громадський транспорт. Якщо щось сталося, без свого автомобіля з Сенькова не вибратися. Але, зважаючи на все, і сама не вірить, що автобус можуть запустити.

"Поки що це – музей неба"

Колись зелений та затишний центр Куп'янська тепер не впізнати. Від розташованої на пагорбі будівлі Краєзнавчого музею залишився лише фасад. Хтось із небайдужих місцевих жителів встановив замість вхідних дверей чорний щит і написав великими білими літерами: "Поки що це музей неба".

На площі Конституції якимось дивом уцілів Православний храм. Але більшість сусідніх будинків дивляться на світ порожніми очницями вікон і посічені осколками. Кожен третій будинок ворог просто зрівняв з землею. За даними голови Харківської обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, за 2 роки війни в Куп'янську знищено 80% житлового фонду і проводити відновлювальні роботи влада поки що не планує.

Серце міста - сквер на площі біля мерії. Вірніше, сквер біля руїн, що залишилися від адміністративних будівель. Звідси відкривається краєвид на Лівий берег річки Оскіл, куди восени втік ворог. Страшна пісня артилерійських боїв тут лунає набагато голосніше, ніж на околицях міста.

- Бачиш на тому березі багатоповерхівки? - запитує мене прессекретар 32-ї окремої механізованої бригади Олександр. - Не повіриш, але в них й досі живуть люди! Не хочуть, їхати й все тут. А одразу за ними починається Сіра зона – селище Сеньківка (від нього, правда, залишилася тільки назва на карті – все рознесла артилерія) та ліс.

- А скільки звідси до ворожих позицій?

- Десь 6-7 км.

Про Куп'янський ліс у місті ходить безліч страшних легенд. Ним блукають як російські ДРГ, так і наші військові. Бої у лісі не припиняються ні вдень, ні вночі.

“У лісі не можна розкреслити квадрати: ось наші позиції, а ось ворожі, – каже Олександр. – Тому ворог може з'явитися несподівано. Як то кажуть, з-за кожного дерева чи куща”.

На Лівому березі Оскола, правіше за Куп'янськ, знаходиться і залізнична станція "Куп'янськ - Вузловий". Росіяни прагнуть її захопити, щоб налагодити залізничне сполучення з окупованими територіями. Щоправда, за словами наших військових, "залізка" давно зруйнована і логістичного успіху загарбникам "Куп'янськ – Вузловий" принести не зможе.

"Це орда - вони перевершують нас у всьому в десятки разів"

Скільки сил і засобів зосередив супротивник за Осколом, наші військові не кажуть. Але, за даними Forbes, росія зібрала на Лівому березі 40 тисяч солдатів і підігнала близько 500 танків і 600 бойових машин. Ворог намагається виснажити нашу оборону нескінченними "м'ясними штурмами".

“Це орда, яка перевершує нас у всьому вдесятеро, – вважає командир Зенітно-ракетної артилерійської батареї 32 окремої механізованої бригади Ярослав. – Звичайно, їхні втрати набагато більші за наші. Але після чергового невдалого "м'ясного" штурму вони швидко відновлюються шляхом поповнення новою технікою та нових людьми. Те, що ці люди тут загинуть, як і попередні, їх не хвилює. А у нас таких можливостей немає. У цьому полягає головна проблема. Путлер наказав взяти Куп'янськ до березня. Так що затишшя нам не світить. Вони закидатимуть нас "м'ясом" до нескінченності”.

Дронщик Дмитро уточнює: “Ворог поставив виробництво дронів і озброєння на потік. Тому може собі дозволити використовувати дрон FPV для того, щоб ганятися лише за одним нашим бійцем. А ми поповнюємо резерви дронів коштом волонтерів. Постійно ходимо з простягнутою рукою. Про боєприпаси я взагалі казати не хочу. Захід багато обіцяв, але мало що зробив. А в нас тут війна дронів та ракет…”

Звісно, згідно з алгоритмом воєнних дій, захищатися можна і меншими силами. Але повністю заперечувати важкість ситуації не може навіть голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов, з яким ми зустрілися в Харкові після поїздки до Куп'янська.

“Пам'ятаєте, як росіяни вихвалялися, що взяли Табаївку, хоча це село є сірою зоною? - поставив мені риторичне запитання Олег Синєгубов. - Насправді наші військові просто змінили свої позиції, щоб не перебувати під вогнем. Річ у тім, що Табаївка розташована у низині. На одній висоті поруч із нею стоїть ворог, на іншій наші війська. Спускатися в село під кулі ворога просто безглуздо. Аналогічна ситуація і у Синьківці, яка також розташована в низині. Наші війська завдали супротивнику серйозних збитків і тепер ми очікуємо на спад активних штурмових дій. Але потім звичайно почнеться нова хвиля агресії".

"У військкоматах повинні сидіти хлопці, які втратили руку чи ногу на фронті"

Чи варто говорити, що в нашій армії катастрофічна нестача людських ресурсів? Військові не підтримують насильницьку мобілізацію. Але не можуть і мовчати про проблему.

“Я в політику не втручаюсь, – каже Ярослав.  Моя справа - воювати. Але навіщо мені тут люди, яких проти їхньої волі сюди прислали? Вони не мають мотивації захищати Батьківщину. Вони не хочуть вчитися, відповідно вони не боєздатні”.

Боєць Олег, який воює з 2014 року, передбачає: “Можливо, якби у військкоматах сиділи хлопці, які пройшли фронт, із протезом замість руки чи ноги – ухилянтів було б менше? Люди посоромилися б відмовлятися від повістки. Але коли їх позбавляють волі проти їхньої волі – це до добра не доводить. Думаю, треба міняти підходи”.

Я розповідаю військовим історію сина своєї подруги та питаю про те, як часто через кадровий голод артилеристів чи дронників відправляють до піхоти? Чому змушують тримати позиції, що називається "голими руками"? Розмови про такі випадки звучать дедалі частіше. Військові з інших напрямків, де ведуться активні дії, вже неодноразово розповідали мені подібні історії.

“Все залежить від ситуації, – вважає прессекретар 32-ї ОМБр. – Іноді необхідно за будь-яку ціну утримувати погані позиції, щоб не втратити важливі та вигідні. Не дати можливості ворогові там закріпитися. Щодо відправлення фахівців у піхоту – у нас у бригаді таких випадків не було. А загалом на фронті… я не знаю. Але гадаю, все залежить від командирів та бійців. Люди скрізь різні. Нормальний командир хорошого фахівця в окоп не відправить. А ось, якщо фахівець ні до чого не придатний…”

“Так, що там казати! - переривають нас бійці. - Ситуація важка скрізь ... У тилу це повинні розуміти. Накопичені проблеми треба вирішувати. Чим швидше, тим краще”.

Про те, чи вдасться нашим військовим утримати Куп'янськ тими силами та засобами, які зараз мають у розпорядженні – я не питаю. Надія на Західну допомогу ще не померла. Але, якщо нічого не зміниться, швидше за все, ворог нас виснажить. Що в такому разі буде зі старими, які не хочуть покидати Куп'янськ, мені страшно навіть думати.

Дорогою з Куп'янська до Харкова мені згадуються слова Світлани із Сінькова: “Знаєте, незважаючи на своє довге життя я лише 2022 року під час окупації зрозуміла, наскільки важлива для мене Україна. Нині втрата нашої країни для мене рівносильна смерті”.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.