Приближается момент отмены Хозяйственного кодекса: Минюст объяснил, что изменится
Общественные отношения, охватывающие предмет регулирования Хозяйственный кодекс, не останутся за пределами правового поля, а его отмена не повлияет на деятельность субъектов хозяйствования как в период реформы, так и после ее завершения, считает Минюст
8 августа 2025 г. вступит в действие Закон Украины от 9 января 2025 г. № 4196-IX «Об особенностях регулирования деятельности юридических лиц отдельных организационно-правовых форм в переходный период и объединений юридических лиц» (далее – Закон № 4196), в результате чего Хозяйственный кодекс Украины (далее - ГК) утратит силу. Безусловно, отказ от основополагающего законодательного акта, два десятилетия регламентировавшего сферу хозяйствования в Украине, вызывает у бизнес-сообщества много вопросов и в целом беспокойство относительно сохранения полноты правового регулирования соответствующей сферы общественных отношений. Новое всегда настораживает, а иногда пугает. В то же время, с введением в действие Закона начинается трехлетний переходный период как своеобразный «мягкий старт» реформы. Минюст разъяснил содержание реформы.
В первые шесть месяцев переходного периода субъекты управления объектами государственной собственности должны принять решение о превращении государственных предприятий в акционерное общество или общество с ограниченной ответственностью. В случае если такое решение не будет принято в установленный срок, Правительство принимает решение о передаче единого имущественного комплекса соответствующего государственного предприятия в сферу управления Фонда государственного имущества Украины.
Фонд государственного имущества в течение года со дня оформления передачи принимает решение о прекращении предприятия или приватизации его единого имущественного комплекса. Кроме того, Закон предусматривает реформирование институтов права хозяйственного ведения и права оперативного управления, которые до принятия составляли основу правового режима имущества субъектов хозяйствования государственного сектора экономики. После завершения реформ правовой режим имущества таких субъектов составит право собственности или узуфрукт государственного имущества (личное безвозмездное владение и пользование).
Реформа коснется предприятий коммунальной и частной форм собственности
Со дня введения в действие Закона запрещается создание юридических лиц в организационно-правовых формах государственного предприятия (государственного коммерческого предприятия, государственного некоммерческого предприятия, казенного предприятия), коммунального предприятия (коммунального коммерческого предприятия, коммунального некоммерческого предприятия), совместного коммунального предприятия, частного предприятия, иностранного предприятия, дочернего предприятия, предприятия объединения потребительской кооперации.
Через три года со дня введения в действие Закона запрещается внесение изменений в сведения о государственных предприятиях (государственных коммерческих предприятиях, казенных предприятиях), коммунальных предприятиях, совместных коммунальных предприятиях, содержащихся в Едином государственном реестре юридических лиц, физических лиц – предпринимателей и общественных формирований, кроме:
- государственной регистрации прекращения юридического лица путем преобразования или ликвидации и связанных с этим изменений в сведения о юридическом лице;
- государственной регистрации изменений в сведения о юридическом лице, связанных с изменением руководителя юридического лица, или государственной регистрации изменения состава комиссии по прекращению, председателя комиссии или ликвидатора, управляющего прекращением;
- государственной регистрации изменений в сведения о юридическом лице, связанных с передачей единого имущественного комплекса государственного предприятия в сферу управления Фонда государственного имущества Украины;
- государственной регистрации изменений в сведения о юридическом лице, связанных с открытием производства по делу о банкротстве такого юридического лица.
Значительная часть положений ГК либо дублирует нормы специальных законов, либо устаревших и утративших свою ценность.
Учитывая, что соответствующие сферы правового регулирования общественных отношений скомпонованы в ГК у главы, Минюст краткий обзор каждой главы в свете приведенной реформы:
- глава 1 «Общие положения» - содержит общие основы, предмет, участников, сферы отношений, на которые не распространяется ГК, которые уже не имеют актуальности как отдельный предмет в связи с утратой ГК в целом;
- глава 2 «Основные направления и формы участия государства и местного самоуправления в сфере хозяйствования» - посвящена определению общих принципов государственного регулирования хозяйственной деятельности, которые являются предметом регулирования отдельных специальных законодательных актов: Налогового кодекса Украины, законов Украины «О лицензировании видов хозяйственной деятельности», «О технических регламентах и оценке соответствия субъектам хозяйствования», «О защите экономической конкуренции», «Об основах государственного надзора (контроля) в сфере хозяйственной деятельности», «О защите прав потребителей»;
- В части государственного регулирования государственного заказа (статья 13) следует иметь в виду, что Закон Украины «О государственном заказе для удовлетворения приоритетных государственных нужд», утратил силу в связи с принятием Закона Украины от 10 апреля 2014 года № 1197-VII «О государственных закупках», который в свою очередь утратил силу в связи с 2 922-VIII "О публичных закупках".
При этом частью восьмой статьи 3 Закона Украины «О публичных закупках» предусмотрено, что особенности осуществления процедур закупки, определенных настоящим Законом, устанавливаются отдельными законами для таких товаров, работ и услуг, в частности относительно услуг по подготовке специалистов, научных, научно-педагогических и рабочих кадров, повышению квалификации и переподготовке государственным заказам. Такими специальными законами являются:
- законы Украины «Об оборонных закупках», «О формировании и размещении государственного заказа на подготовку специалистов, научных, научно-педагогических и рабочих кадров, повышении квалификации и переподготовке кадров»;
- глава 3 "Ограничение монополизма и защита субъектов хозяйствования и потребителей от недобросовестной конкуренции" - отношения, являющиеся предметом этой главы, в полной мере урегулированы законами Украины "О защите экономической конкуренции", "О защите от недобросовестной конкуренции", "О государственной помощи субъектам хозяйствования", "О государственной помощи субъектам хозяйствования";
- Глава 4 «Хозяйственная коммерческая деятельность (предпринимательство)» – определяет понятие «предпринимательство», раскрытое в статье 2 Закона № 4196, а другие ее положения содержат общие нормы и принципы предпринимательской деятельности. Также разнообразие организационно-правовых форм закреплено частью первой статьи 83 Гражданского кодекса Украины, в соответствии с которой юридические лица могут создаваться в форме обществ, учреждений и других форм, установленных законом. В свою очередь, порядок государственной регистрации установлен Законом Украины «О государственной регистрации юридических лиц, физических лиц – предпринимателей и общественных формирований». Общие гарантии прав работников установлены Кодексом законов о труде Украины. Основы равенства прав субъектов гражданских правоотношений установлены Гражданским кодексом Украины;
- глава 5 "Некоммерческая хозяйственная деятельность" - Законом № 4196 предусмотрено внесение изменений в статью 85 "Непредпринимательские общества" Гражданского кодекса Украины (далее - ГК) (изложенная в новой редакции), которая в целом поглощает положения этой главы;
- глава 6 «Субъекты хозяйствования – общие положения» – содержит понятия «субъект хозяйствования», «субъекты малого- микро- и крупного предпринимательства», раскрыты в статье 2 Закона № 4196, а другие положения этой главы охватываются положениями главы 7 ГК относительно общих основ образования и деятельности;
- глава 7 "Предприятие", глава 8 "Государственные и коммунальные унитарные предприятия", глава 10 "Предприятия коллективной собственности" и глава 11 "Частные предприятия. Другие виды предприятий» содержат перечень организационно-правовых форм предприятий, в том числе такие как «частное предприятие», «государственное предприятие», «коммунальное предприятие», «коллективное предприятие» и регулируют общие основы их создания, деятельности и соответствующие формы.
Закон № 4196 в целом предусматривает реформирование организационно-правовых форм юридических лиц и, в частности, изъятие из правового поля украинского законодательства такой организационно-правовой формы как «предприятие», в связи с чем нормы указанных глав, посвященные регулированию этих организационно-правовых форм юридических лиц, не будут иметь отдельного предмета регулирования, а следовательно, утратят актуальность.
Вместе с тем, на переходный период, предусмотренный Законом № 4196 для реформирования организационно-правовых форм юридических лиц (три года), текущая хозяйственная деятельность предприятий может быть продолжена и будет основываться на нормах настоящего Закона.
Следует учитывать, что Законом № 4196 установлен запрет относительно государственной регистрации новых юридических лиц в организационно-правовых формах, определенных в статье 1 Закона, внесение изменений в любые сведения о действующих государственных предприятиях (государственных коммерческих предприятиях, казенных предприятиях), коммунальных предприятиях, совместных коммунальных предприятиях, содержащихся в Едином государственном лице формирований, кроме изменений в сведения, предусмотренные частью второй статьи 13 Закона № 4196.
В этой связи Законом № 4196 для создания правовых условий деятельности предприятий в переходный период частично продублировал в себе нормы вышеприведенных глав, а также предусмотрел включение норм этих глав ГК в законы Украины «Об управлении объектами государственной собственности» (относительно государственных предприятий), «О местном самоуправлении в Украине» (относительно коммунальных предприятий).
Таким образом, до приведения деятельности предприятий в соответствие с требованиями Закона № 4196 предприятия руководствуются общими положениями ГК по деятельности юридических лиц, нормами:
- Закона № 4196-IX, законов Украины "Об управлении объектами государственной собственности", "О местном самоуправлении в Украине";
- глава 9 «Хозяйственные общества» – в целом дублирует положения статьи 84 ГК. В свою очередь Законом № 4196-IX предусмотрено внесение изменений в законы по урегулированию отношений по деятельности хозяйственных обществ в статье 96 Закона Украины «Об управлении объектами государственной собственности» (относительно хозяйственных обществ с государственной долей) и статьи 60 Закона Украины «О местном самоуправлении» (относительно хозяйственных обществ с коммунальной).
В то время как в части регулирования отношений по образованию и деятельности обществ, основанных частными субъектами, следует обращаться к специальным законам:
- Закон Украины «Об акционерных обществах» и Закон Украины «Об обществах с ограниченной и дополнительной ответственностью»;
- глава 12 «Об’єднання підприємств» ‑ положення цієї глави знайшли своє відображення у статтях 4-10 Закону № 4196, які присвячені об’єднанням юридичних осіб. Такий підхід щодо застосування узагальненого поняття «об’єднання юридичних осіб» на заміну об’єднанням підприємств та господарським об’єднанням гармонізує ці положення з нормами ЦК. З дня введення в дію цього Закону юридичні особи, створені як об’єднання підприємств, керуються законодавством про об’єднання юридичних осіб незалежно від прийняття такими юридичними особами рішення про зміну найменування та державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 12 статті 17 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4196);
- глава 13 «Громадянин як суб’єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 5 ЦК щодо діяльності фізичних осіб – підприємців;
- глава 14 «Майно суб’єктів господарювання» ‑ відносини, що є предметом регулювання цієї глави, в повній мірі врегульовані главами 23 «Загальні положення про право власності», 30 «Загальні положення про речові права на чуже майно», 31 «Право володіння чужим майном», 32 «Право користування чужим майном» ЦК. У свою чергу, поняття «право господарського відання» та «право оперативного управління» розкрито у статтях 11 та 12 Закону № 4196 (втратять чинність через три роки). Підприємства у перехідний період (три роки) продовжують здійснювати свою діяльність на основі згаданих речових прав. Проте, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 4196 закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління забороняється;
- глава 15 «Використання природних ресурсів у сфері господарювання» ‑ дублює положення статей 13, 14 та 92 Конституції України. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом України про надра, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, законами України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», «Про природно-заповідний фонд України», «Про аквакультуру», «Про нафту і газ», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про угоди про розподіл продукції»;
- глава 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 35 ЦК та законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
- глава 17 «Цінні папери у господарській діяльності» ‑ містить лише відсильну норму до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а статті 164-166 цієї глави були виключені;
- глава 18 «Корпоративні права та корпоративні відносини» ‑ містить лише відсильну норму до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (управлінням корпоративними правами держави), а статті 167-171 цієї глави були виключені. Варто звернути увагу, що загальні положення щодо реалізації усіма учасниками корпоративних прав, а не лише державою, є предметом регулювання статті 961 ЦК «Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права)»;
- глава 19 «Загальні положення про господарські зобов’язання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки книга п’ята ЦК в цілому присвячена зобов’язальному праву та містить подібні до норм ГК положення щодо зобов’язань;
- глава 20 «Господарські договори» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки глави 52, 53 ЦК аналогічним чином визначають поняття та умови договорів, порядок їх укладення, зміни і розірвання;
- глава 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями Закону України «Про ціни і ціноутворення»;
глава 22 «Виконання господарських зобов’язань. Припинення зобов’язань» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями ЦК, оскільки загальні норми щодо виникнення та припинення зобов’язань містять глави 48-51 ЦК; - глава 23 «Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом» ‑ є неактуальною у зв’язку з прийняттям у 2019 році Кодексу України з процедур банкрутства. Відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом України з процедур банкрутства. При цьому варто звернути увагу, що зміни до Кодексу України з процедур банкрутства можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства (частина восьма статті 2 Кодексу);
- глава 24 «Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 3, 47, 48, 51 ЦК. Так, статті 13-14 ЦК визначають загальні засади здійснення цивільних прав та виконання обов’язків. Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені главою 51 ЦК, зокрема статтями 610- 611. В свою чергу відносини щодо прострочення боржника врегульовані статтею 612, а прострочення кредитора – статтею 613 ЦК;
- глава 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глав 22 47, 48, 51 ЦК.
Так, поняття збитків наведене у статті 22 ЦК. В свою чергу статтею 623 ЦК врегульовано загальні засади відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, визначення розміру збитків.
Крім того, в частині виконання зобов’язання щодо відшкодування збитків солідарними боржниками варто звернутись:
- до статей 541-544 ЦК,
- щодо застосування боржником регресивних вимог ‑ до статті 544 ЦК. Врегулюванню відповідальності за порушення грошового зобов'язання присвячена стаття 625 ЦК;
- глава 26 «Штрафні та оперативно-господарські санкції» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глави 49 ЦК, що регулює відносини забезпечення виконання зобов’язань, та глав 52, 53 ЦК, які визначають поняття та умови договору.
Так, поняття неустойки (штрафу, пені) та порядок її застосування у відносинах врегульовані статтями 549-552 ЦК. В свою чергу, співвідношення збитків та неустойки при порушені зобов’язання обумовлені у статті 624 ЦК.
Ураховуючи, що відповідно до положень статей 236-237 ГК основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір, юридичні особи можуть передбачити застосування відповідних оперативно-господарських санкцій:
- у договорах, керуючись загальними положеннями статей 611, 615, 627, 628 ЦК щодо встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язань;
- глава 27 «Адміністративно-господарські санкції» ‑ положення щодо адміністративно-господарських санкцій в повній мірі перенесені до статті 15 Закону № 4196;
- глава 28 «Відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України»;
- глава 29 «Галузі та види господарської діяльності» ‑ в цілому класифікує галузі господарської діяльності з метою здійснення статистичних спостережень. При цьому, відповідно до Закону України «Про офіційну статистику» класифікація не є предметом закону, а здійснюється шляхом розроблення органами державної влади відповідних класифікаторів;
- глава 30 «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані книгою п’ятою ЦК, яка визначає як загальні положення зобов’язального права, так і особливості регулювання окремих договірних конструкцій, а також іншими законами України, наприклад, «Про ринок електричної енергії», «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про ринок природного газу», «Про публічні закупівлі», «Про критичну інфраструктуру», «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки»;
- глава 31 «Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, охоплені положеннями глави 17 ЦК, яка регулює відносини представництва, та окремими нормами книги п’ятої ЦК, які регулюють зобов’язальні, у тому числі договірні відносини;
- глава 32 «Правове регулювання перевезення вантажів» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главами 64, 65 ЦК та законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», Кодексом торговельного мореплавства України, Повітряним кодексом України, а також законами України «Про мультимодальні перевезення», «Про транспортно-експедиторську діяльність»;
- глава 33 «Капітальне будівництво» ‑ наразі відносини у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури унормовані законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про будівельні норми», «Про надання будівельної продукції на ринку», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»;
- глава 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 62 ЦК, законами України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані главою 71 ЦК, законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні послуги»;
- глава 36 «Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання (комерційна концесія)» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, врегульовані главою 76 ЦК;
- глава 37 «Зовнішньоекономічна діяльність» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
- глава 38 «Іноземні інвестиції» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані законом України «Про режим іноземного інвестування», «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями в Україні»;
- глава 39 «Спеціальні (вільні) економічні зони» ‑ Законом України від 9 липня 2022 року № 2389 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо засад державної регіональної політики та політики відновлення регіонів і територій» визнано такими, що втратили чинність, закони України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» та низка законів України, якими запроваджувався спеціальний правовий режим господарської діяльності на відповідних територіях України.
Водночас відповідно до пункту 8 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що спеціальна економічна зона – це територія, в межах якої відповідним законом України встановлюється і діє спеціальний правовий режим господарської діяльності та спеціальний порядок застосування і дії законодавства України. Загальні засади утворення спеціальних економічних зон встановлені статтями 24 та 25 цього Закону.
Також необхідно звернути увагу й на те, що згідно з частиною першою статті 70 та частиною першою статті 130 Митного кодексу України з метою застосування законодавства України з питань митної справи запроваджується такий митний режим, як вільна митна зона.
Отже, загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон врегульовані:
- Конституцією України, Митним кодексом України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;
- глава 40 «Концесії» ‑ містить відсильну норму до Закону України «Про концесії», а статті 407-410 цієї глави виключені;
- глава 41 «Інші види спеціальних режимів господарської діяльності» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про виключну (морську) економічну зону України», «Про державний кордон України», «Про природно-заповідний фонд України», «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану».
Також варто звернути увагу на положення, які втрачають чинність разом з ГК, і не зайшли свого прямого відображення в інших законах, однак їх відсутність у повній мірі компенсується системою інших правових приписів.
Частинами другою – четвертою статті 64 ГК передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. У ЦК відносинам із створення відокремлених підрозділів юридичної особи присвячена стаття 95 «Філії та представництва». Проте, аналіз ЦК не виявив положень, що регулюють відносини в цілому щодо затвердження структури юридичної особи та, зокрема, виділення структурних підрозділів у її структурі.
Разом з тим відповідно до положень статті 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити інші положення. У аспекті вищенаведених норм варто констатувати, що стаття 64 ГК також відсилає до установчого документа з питань регулювання діяльності структурних підрозділів юридичної особи. Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини зі створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.
Так, стаття 71 Закону України «Про акціонерні товариства» включає до компетенції наглядової ради акціонерного товариства вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства, крім випадків, коли за рішенням наглядової ради вирішення зазначених питань делеговано виконавчому органу товариства.
Підсумовуючи наведене, в частині формування структури юридичної особи, її поділу на структурні та відокремлені підрозділи слід звертатись в першу чергу до установчих документів юридичної особи, положень про підрозділи, затверджених органами управління юридичної особи згідно з їх компетенцією.
Частиною п’ятою статті 65 ГК встановлено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Аналіз ЦК свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу». Разом з тим слід звернутись до загальних засад ЦК у главі 17 «Представництво».
Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Також відповідно до статті 244 ЦК представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
У свою чергу відповідно до положень статті 88 ЦК основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити інші положення. З огляду на наведене, положення щодо представлення юридичної особи її керівником без довіреності може бути визначено в установчому документі юридичної особи. Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.
Так, відповідно до частини шостої статті 82 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, зокрема представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.
Інший член колегіального виконавчого органу також може бути наділений такими повноваженнями, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.
Статутом акціонерного товариства може передбачатися можливість кожного чи окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.
Відповідно до частини десятої статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» одноосібний виконавчий орган товариства або голова колегіального виконавчого органу товариства може діяти від імені товариства без довіреності. Статут товариства може передбачати можливість кожного або окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.
Слід констатувати, що навіть вищенаведені статті законів України «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обумовлюють, в першу чергу, установчий документ (статут) товариства, як акт, у якому має бути закріплено право керівника або іншого члена виконавчого органу товариства діяти від імені товариства без довіреності.
Крім того, у цьому випадку в нагоді можуть стати відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ‑ підприємців та громадських формувань про керівника юридичної особи та про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо (пункт 12 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ‑ підприємців та громадських формувань»).
При этом частью первой статьи 10 настоящего Закона предусмотрено, что если документы и сведения, подлежащие внесению в Единый государственный реестр, внесенные в него, такие документы и сведения считаются достоверными и могут быть использованы в споре с третьим лицом.
Статьей 581 ХК предусмотрено, что предприятие имеет право использовать в своей деятельности печати. Использование предприятием печати не является обязательным. Наличие или отсутствие отпечатка печати предприятия на документе не создает юридических последствий.
Анализ ГК свидетельствует об отсутствии корреспондирующей нормы в главе 7 «Общие положения о юридическом лице». Однако следует обратить внимание, что статья 581 появилась в ГК в связи с изменениями, внесенными Законом Украины от 15 апреля 2014 г. № 1206-VII «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины об упрощении порядка открытия бизнеса», который содержал ряд норм, направленных на упрощение ведения бизнеса. Принятие этой нормы стало толчком к изменениям в целом в законодательство Украины о введении в нем принципа необязательности применения печати юридического лица. Так, анализ законодательства свидетельствует, что нормы, предусматривавшие проставление печати юридического лица на определенном документе, были изъяты или дополнены словами «при наличии».
Такие изменения, например, были внесены в ряд законодательных актов Законом Украины 23 марта 2017 года № 1982-VIII «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно использования печатей юридическими лицами и физическими лицами – предпринимателями». Кроме того, следует обратить внимание, что норма статьи 581 ГК является диспозитивной и позволяет юридическому лицу по своему усмотрению определяться по применению им печати.
В свою очередь, согласно положениям статьи 88 ГК, основным учредительным документом общества является устав, в котором указываются наименования юридического лица, органы управления обществом, их компетенция, порядок принятия ими решений, порядок вступления в общество и выхода из него. Учредительный документ может содержать и другие положения. Таким образом, при решении вопроса о применении печати юридического лица следует обращаться к положениям его учредительных документов.
В случае нарушения стороной обязательств, ГК предусматривает применение к нарушителю оперативно-хозяйственных санкций, которые в соответствии с частью первой статьи 235 ХК являются мерами оперативного воздействия на правонарушителя с целью прекращения или предупреждения повторения нарушений обязательства, используемых самими сторонами обязательства в одностороннем порядке.
В свою очередь ГК приводит список видов оперативно-хозяйственных санкций. Также ГК отмечает, что перечень оперативно-хозяйственных санкций, установленный в части первой настоящей статьи, не является исчерпывающим. Стороны могут предусмотреть в договоре и другие оперативно-хозяйственные санкции. К нарушителю могут быть применены только оперативно-хозяйственные санкции, применение которых предусмотрено договором. Порядок внедрения конкретных оперативно-хозяйственных санкций определяется контрактом (статьи 236 и 237 ГК).
Учитывая, что в соответствии с положениями хозяйственного законодательства основным документом, определяющим виды и порядок применения оперативно-хозяйственных санкций, есть именно договор, субъекты хозяйствования могут предусмотреть применение оперативно-хозяйственных санкций, руководствуясь положениями гражданского законодательства на общих началах. В соответствии с частью первой статьи 611 ГК в случае нарушения обязательства наступают правовые последствия, установленные договором или законом.
В соответствии с частью первой статьи 627 ГК стороны свободны в заключении договора, выборе контрагента и определении условий договора с учетом требований настоящего Кодекса, других актов гражданского законодательства, обычаев делового оборота, требований разумности и справедливости.
Содержание договора составляют условия (пункты), определенные по усмотрению сторон и согласованные ими, и условия, обязательные в соответствии с актами гражданского законодательства (часть первая статьи 628 ГК).
К примеру, статьей 615 ГК предусмотрено, что в случае нарушения обязательства одной стороной, вторая сторона имеет право частично или в полном объеме отказаться от обязательства, если это установлено договором или законом. Односторонний отказ от обязательства не освобождает виновную сторону от ответственности за нарушение обязательства.
В результате одностороннего отказа от обязательства, частично или в полном объеме соответственно, изменяются условия обязательства или оно прекращается. Также следует отметить, что в соответствии со статьей 546 ГК исполнение обязательства может обеспечиваться неустойкой, поручительством, гарантией, залогом, удержанием, залогом, правом доверительной собственности. Договором или законом могут быть установлены другие виды обеспечения исполнения обязательства. Выполнение обязательства (основного обязательства) обеспечивается, если это установлено договором или законом (статья 548 ГК).
Учитывая приведенное, можно сделать вывод, что руководствуясь приведенными нормами ГК, стороны могут договориться о порядке одностороннего отказа от обязательства, установления отдельных видов обеспечения исполнения обязательства, корреспондирующегося с видами оперативно-хозяйственных санкций, предусмотренных пунктами 1-3 части первой статьи 236 ГК, а отказ от установления на будущее (пункт 4 части первой 236 ГК), и так лежит в плоскости реализации принципа свободы договора, в частности, в части свободного выбора стороной своего контрагента.
Подытоживая результаты проведенного анализа, считаем, что общественные отношения, охватывающие предмет регулирования ГК, не останутся за пределами правового поля, а его отмена не повлияет на деятельность субъектов хозяйствования как в период реформы, так и после ее завершения.
Как сообщал Информатор, 9 января Верховная Рада приняла в целом закон №6013 об особенностях регулирования предпринимательской деятельности отдельных видов юридических лиц и их объединений в переходный период, которым прекращается действие Хозяйственного кодекса Украины и вносятся изменения в Гражданский кодекс Украины и другие законы. Этот нормативный акт сразу вызвал много критики.
Закон №6013 был внесен в сентябре 2024 года спикером парламента Русланом Стефанчуком и большой группой народных депутатов. Для введения в действие Закона вводится 3-летний переходный период, в течение которого уставы и внутренние положения предприятий подлежат приведению в соответствие с настоящим Законом, а к тому же применяются в части, не противоречащей настоящему Закону. Государственные и коммунальные некоммерческие предприятия в течение переходного периода изменяют свои названия соответственно «государственное некоммерческое общество» или «коммунальное некоммерческое общество», что не считается их преобразованием. Закон вступает в силу со дня, следующего за днем его опубликования, и вводится в действие через 6 месяцев со дня его вступления в силу.
