Звинуватили у здачі позицій: в Херсонській області окупанти тримали у полоні 14-річного підлітка

Зі звільненням українських територій від російських загарбників стають відомі і їхні злочини. Так, під час окупації Херсонської області російські окупанти викрали та тримали в полоні 14-річного підлітка Віталія Мухарського з села Киселівка, що за 26 кілометрів від Херсону. Хлопця звинуватили у здачі позицій рф українській армії. Його затримали та посадили «на підвал». В неволі він пробув 10 днів. Про історію підлітка написала «Медійна ініціатива за права людини».

«Ми пішли з дядьком на край села. Хотіли сфотографувати побиту техніку, поки там нікого не було», — починає свою розповідь про полон хлопець.

Це сталося 10 вересня. Тоді його дядько, 27-річний Олексій, запропонував хлопчику піти й подивитися на техніку. Коли підійшли, Олексій зробив кілька фото. В цей момент неподалік їхав «Бобік» з російськими військовими. Їх було четверо.

«Один із них пузатий, інші — худорляві. Віком десь до 30-ти років», — каже Віталік. Тоді він злякався й особливих ознак цих людей не запам’ятав. Бачив лише, що вони у військовій формі, а на рукавах — шеврони з російським прапором. Підійшли і кажуть: «Ви фотографуєте нашу техніку, значить, здаєте позиції», — продовжує Віталік. — Зав’язали нам руки, досить туго, і силою закинули в машину».

Як потім з’ясувалося, хлопців повезли в Херсон. Дорогою майже нічого не говорили. Сказали лише, що відвезуть їх до ФСБ. На місці Віталія та Олексія розділили. 14-річного юнака завели до підвального приміщення. Там було щось схоже на душову кімнату. В ній — понад десять затриманих людей.

«Дванадцять-тринадцять, — уточнює Віталій. — Люди часто змінювалися».

Згодом батьки хлопчика з’ясували, що тримали його в Херсонському апеляційному суді — неподалік обласної адміністрації та центральної площі. Викрали хлопця у футболці, легкій кофті й штанах. За його словами, сидіти в підвалі було холодно. «Тюрма» для цивільних була обладнана двома ліжками, двома столами та двома стільцями. Розмір — близько десяти метрів завдовжки й близько п’яти — завширшки.

Віталій був наймолодшим в’язнем. Найстаршому чоловікові — за 60 років, який був учасником АТО, за що його й затримали.

«Ще один розповідав, що в нього знайшли зброю, — пригадує Віталій. — Хтось сидів два тижні, хтось — місяць. А один сидів уже два місяці».

Декого з полонених періодично забирали на допити. Вони розповідали, що це відбувалося на третьому поверсі. Там людей катували й змушували проходити детектор брехні. Поверталися вони з побиттями. Нерідко хлопець бачив, як після цих допитів у людей текла кров.

Перші чотири дні Віталія майже не годували. Росіяни приносили їжу лише для двох людей. Ймовірно, для тих, хто сидів найдовше. Ті з хлопчиком ділилися, але навіть їхні порції були мізерні.

«На п’ятий день мені дали дві ложки гречки і дві ложки макаронів. Годували один раз на день», — пригадує Віталій.

Одного дня по нього прийшли двоє людей в цивільному. Хлопця забрали з підвалу та повели в парк неподалік. Це був перший і останній раз аж до звільнення, коли його вивели на вулицю. Ті чоловіки були в балаклавах. Вони ставили питання, знімали відповіді на відео:

«Питали, чий телефон, хто і що фотографував. Чи передавали ми фото».

Допит тривав близько години. Потім хлопця завели назад. Ще кілька днів утримували в душовій, а на сьомий день перевели до іншої кімнати.

«Це було щось схоже на архів. Там були шафки, сейфи. Спали ми на підлозі», — каже Віталій.

Крім нього в архіві був лише один затриманий — херсонець Толік, років 30-ти, якого затримали за те, що в нього знайшли зброю. Приміщення архіву було холодним та темним — горіла лише одна тьмяна лампочка. Весь цей час Віталій не знав нічого про свого дядька, де він та що з ним. Час від часу до хлопця заходив військовий у масці з позивним Лобан. Казав, що хоче відпустити його. Мовляв, знає, що малий не винен. Але не міг, бо не дозволяло керівництво.

З тим керівництвом хлопець також спілкувався. Але їхніх облич не бачив — ті були в балаклавах. Казали: «За російським законом 14-річні вже несуть кримінальну відповідальність». Погрожували, що посадять у тюрму та відвезуть у росію.

22 вересня до кімнати знову зайшли росіяни. Сказали, що відпустять хлопця. Тоді Віталію вдалося врятувати свого нового товариша Толіка — хлопець умовив росіян відпустити і його. Усіх трьох: Віталія, його дядька Олексія і Толіка відвезли до залізничного вокзалу.

Як батьки Віталіка боролися за звільнення сина

«Я працюю на фермі. Того дня я прийшов із роботи, хлопці були вдома, кажу: «Зараз я трохи відпочину, а потім підемо у двір прибирати». Я встав, дружина вдома з меншими двома. Кажу: «А де пацани?» Вона каже: «Та, може, пішли до своєї тітки, допомагати щось по дому». За якийсь час вона пішла до сусідки, прибігає з круглими очима: «Сусідка сказала, що хлопців забрали росіяни». Ми бігом у «Жигулі» і поїхали шукати», — розповідає Олег, батько хлопця.

Найближчий блокпост росіян був на в’їзді в село, біля заправки. Там стояли люди, що називали себе «деенерівцями». Вони сказали, що бачили, як двоє хлопців сиділи в машині, але куди їх повезли, невідомо.

Наступного дня батьки поїхали в Херсон. Спочатку заїхали до управління поліції, де базувалися військові рф. Ті спрямували їх в апеляційний суд. Ані Олег, ані його дружина Наталія тоді не здогадувалися, що там тримають їхнього неповнолітнього сина, бо чергові сказали, що нічого не знають, спрямували їх до Білозірки — районного центру, до якого відноситься Киселівка. Мовляв, треба написати заяву до комендатури, яка там розташована. Олег і Наталія так і зробили. Але жодного результату це не дало.

Ще за кілька днів Олег знайшов найактивнішого з-поміж російських військових в Киселівці. Він мав позивний Повар. Йому близько 25 років. Рудий та з татуюваннями на руці.

«Я до нього підійшов і кажу: У мене жінки (мама та бабуся Віталія) з розуму сходять — не їдять і не сплять. Допоможи знайти хлопців», — пригадує Олег.

За кілька днів він зустрів Повара разом із ще одним військовим. Чоловік називає його кадирівцем: йому до 30-років, мав щетину, інколи говорив: «Ахмат — сила». Мав із цим висловом шеврон на формі. «Кадирівець» підкликав Олега та сказав: «Від твоїх відповідей залежатиме доля хлопців». Просто біля магазину, де чоловік зустрів росіян, вони влаштували йому допит.

«Він знав про мене все, навіть ім’я моєї матері, — розказує Олег про «кадирівця». — Ставив багато питань і казав дивитися йому в очі. Питав, на які телефони хлопці фотографували техніку, їхні номери телефонів, чого вони туди пішли».

Були й питання, не пов’язані з інцидентом: «Чи є в селі атовці, чи пов’язаний я з ними. На які номери я телефонував і чому. Після допиту «кадирівець» резюмував: «Віталія, можливо, відпустимо, а старший сидітиме».

На щастя, за два дні відпустили обох. Віталій говорить, що не відразу адаптувався до звичного життя — після довгих діб у темноті не міг сприймати яскраве світло. Батько зазначив, що поліцейські свідчень у нього чи його сина не брали. Натомість він хоче, щоб слідство встановило відповідальних за страждання сина.

Звільнення Херсонщини

У вересні 2022-го року почався активний контрнаступ ЗСУ на Півдні та Сході України. Поки рашисти спочатку чекали нападу на Херсонщину, наші бійці оперативно висунулися на Харківщину, та швидко звільнили майже весь регіон. Далі наступ розповсюдився на Херсонську та Луганську області. 

11-го листопада ЗСУ увійшли до Херсону та зайняли центр міста. Окупанти, що не встигли відступити з іншими, вимушені були тікати звідти на човнах. Одразу після цього почалися стабілізаційні та відновлювальні роботи в місті та регіоні навколо. Рашисти продовжують періодичні обстріли міста з артилерії, але відкинути їх зараз немає можливості, бо для цього треба перейти річку Дніпро. 

Нагадаємо, ми писали, як в Херсоні медики обдурили росіян, щоб ті не захопили лікарню.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.