Життя під обстрілами: мешканці Берислава чекають контрнаступу, проклинають місцевого попа та п’ють настоянку у сховищах під час обстрілу – репортаж Інформатора

Берислав – місто на Херсонщині, яке росіяни бомблять майже щодня. На жодне місто у області не скидали стільки керованих авіабомб, ракет, іранських дронів, як на Берислав. Чим це місто, що на правому березі Дніпра розташоване точно напроти Каховки на лівому, так не подобається росіянам? Щоб з’ясувати це, Інформатор попрямував до міста.   

У Бериславі, якому майже 250 років та яке знаходилося під окупацією, а потім, 11 листопада 2022 року, було звільнено, до війни мешкало понад 15 тис. людей. Зараз набагато менше. Молодіж виїхала одразу після деокупації. І мабуть не даремно. Бо обстріли міста тривають майже кожного дня. 

Дніпро тут майже 4 км у ширину. Попри те, що Каховка поруч, між нею та Бериславом суттєва водна перешкода. Але бериславці кажуть, що з сусідньої Каховки їх обстрілюють з усіх видів озброєнь.

Місцева мерія, магазини, банки, річковий вокзал. Майже усе, чим місто було відомо – підприємство з виробництва олії, АТП, цегельний завод, школа, коледж – нині у руїнах. 

Місцеві знають, чого місто під постійним вогневим ураженням – тут перебувають наші військові. Окупанти намагаються знищити місця їх дислокації. Причина обстрілів вже не є воєнною таємницею. 

Безстрашна сусідка – доглядає курей навіть під обстрілами, але багато бурчить

«Так військових ніхто в одному місці не збирає. Вони живуть невеличкими групами. Кажуть, що такі стандарти НАТО», - розповідає місцевий мешканець Микола. 

Чоловікові незабаром 70 років, вдівець. Єдина дочка ще до початку війни виїхала за кордон, там має родину. Інформатор свідомо не публікує фото наших співбесідників, аби це не завадило їм: у багатьох рідні залишилися на окупованій території. 

«Пропонувала виїздити, але куди? Вік поважний, а в мене ще й епілепсія. Куди я поїду й кому я потрібен? А тут у мене пай в сусідньому селі, пенсія… Так і живу. Після перемоги продам ту землю, до війни мені 400 тисяч гривень давали за пай», - розказує Микола. 

Пенсіонер зізнається, що майже увесь час проводить у власному погребі. 

«Я там пелети поклав, намостив покривал, ковдри, організував собі буржуйку, запаси питної води. Закрутки в мене там є, продукти. Так і ночую, іноді сусіди приходять, як стає нудно. То ми з сусідом, буває, і по чарці вип’ємо, закусимо квашеною капустою та тушонкою. А сусідка в мене дикувата – буває, з нами тих пару крапель настоянки вип’є, а решту часу бурчить. Але безстрашна. Вибухи гримлять, а вона вийде з погребу – то курей треба відчинити, то духовку забула, чи вимкнула. Десь з місяць назад у них втретє вікна повилітали – геть і бровою не повела. А я свої й не склю. Вони в мене плівкою забиті», - розказує Микола про своє життя. 

Про життя в окупації чоловік розказує неохоче.

«Як сюди прийшли росіяни, я на блок-пост до них ходив. Питав: хлопці, чого вам від нас треба? А мені відповіли, що місцеві їм не треба, їм треба Дніпро і Каховське водосховище. А потім на мене автомат наставили й прогнали», - пояснює Микола.  

Плакала два тижні через солдат ЗСУ, які пригощали місцевих, а потім подірвалися на мині

58-річна продавчиня місцевого магазину просить не називати її ім’я та прізвище. Згодом дозволяє називати її Тетяною. Жінці майже 60 років, її троє дорослих дітей змогли виїхати відразу після деокупації, Тетяна залишилась. Сміється, що через війну налагодила особисте життя – зійшлась з 30-річним чоловіком, у якого не було житла, тепер разом переживають війну. В ЗСУ кавалера не беруть, бо раніше був судимий та відсидів. 

«Перші дні, як все почалось, було дуже страшно. Росіяни зразу ж закрили в’їзди і виїзди. В мене в магазині розібрали все – мука, крупи, макарони, печиво. Розгрібали все, що бачили. А підвозити ж ніхто не підвозить», - згадує Тетяна. 

Тоді ж у містечку почалась паніка через відсутність продуктів, а окупанти викрали міського голову. Місцеві чиновники як могли викручувались з ситуації – організували харчування у школі, місцева церква організовувала також гарячі обіди. З продуктами допомагали місцеві фермери і рибаки, деякий час в окупації працював хлібзавод.

Тетяна каже, що окупанти прямо сказали, що в них заборона – після Бучі місцевих не чіпати. Але до патріотів та батьків колишніх АТОвців заходили. 

«В мене в сусідки син с 2014 року в АТО був. Зараз в ЗСУ служить. До неї прийшли п’ятеро. Фізично її не чіпали. Але допитували про сина, перевіряли телефон. Найбільше її обурило те, що всі п’ятеро пройшлись по вулиці по багнюці, а потім безцеремонно, не роззуваючись, по всій хаті походили», - розказує жінка. 

На 9 травня в місті окупанти хотіли організувати свято. 

«Йти ніхто не хотів. Так вони якусь гуманітарну привезли – крупи, консерви, щоб народ зібрати. Люди голодні, дехто йшов, брав те кацапське їдло. Проте свята не вийшло – люди швидко все розібрали і з насупленими обличчями йшли додому», - згадує Тетяна. 

Жінка розказує про випадок після деокупації, коли плакала майже два тижні. 

«Їхав автобус – віз наших військових. Став коло магазину. Повискакували молоденькі хлопчики, дівчатка, замовили кави, чаю. А місцевим же цікаво. Підходять, роздивляються, говорять. Ці військові, як дізнались, що ми голодували, давай у магазині продукти купляти і місцевим роздавати. Хлопці купляли по палці ковбаси, по буханці хліба, дівчата в пакетики пакують і роздають. Потім хліб і ковбаса закінчились, почали печиво, цукерки брати, теж роздавати. Всі такі веселі, сміються, розказують, що скоро переможемо. А потім ми взнали, що автобус підірвався – не знаю, чи ракетою поцілили, чи на міну наїхали. А мені так їх всіх було шкода, плакала дуже довго», - каже Тетяна. 

«Люди казали про попа УПЦ МП, що він алкоголік і дівчат полюбляє, а я до нього ходив, сповідувався»

Фермер з невеликого села під Бериславом два рази на тиждень приїздить до райцентру, привозить молочну продукцію. Везе молоко, сир, сметану, сироватку, інколи яблука та картоплю. 

Раніше у чоловіка було три корови. Одна загинула під час обстрілу, залишилось дві. 

«Мушу їздити, бо корів нема куди діти, молоко дають справно, треба збувати. Це зараз маю бензин. А минулої весни брав пятилітрові бутлі і на плечах в мішку ніс чи довозив попутками», - каже чоловік. Село просить не вказувати, аби росіяни не вирахували і не запустили туди ракетою. 

Чоловік не знає, куди діти тварин, до яких звик. А виганяти на пасовиська – небезпечно, є заміновані території, довкола у полях та посадках багато снарядів. Тільки вчора на місцевому полі підірвався трактор.

Він пояснює, що дорослі діти та онуки перебувають на Західній Україні, у родичів. Сам фермер уже погано бачить, жінка страждає від цукрового діабету – тому разом прийняли рішення залишитися. 

«Зір з війною почав падати просто катастрофічно. Мабуть від стресів. Я вже за кермо не сідаю, прошу сусіда сісти, як молоко везу в Берислав. В жінки теж постійний цукор. Добре, що діти медикаменти передають», - скаржиться він. 

Чоловік розказує, що раніше знав директора Бериславського педагогічного коледжу Андрія Костюка, який під час окупації був так званим «мером», а зараз втік на окуповану територію.  

«Хапуга ще той. Завжди гроші любив і з росіянами на співпрацю пішов заради грошей. З студентів дер як міг, іномарки кожні два роки міняв. Дуже хочу, щоб пішов контрнаступ, його зловили і десь підвісили. А як ні – хай росіяни цього плішивого в Сибір вивозять чи в Магадан», - каже чоловік. 

Найбільш образливо йому за місцевого попа з УПЦ МП. 

Настоятель Свято-Введенського храму Берислава, протоієрей Олександр Михайленко, відразу пішов на співпрацю з окупантами. Цю дерев’яну козацьку церкву збудували на Полтавщині в 1725 році, а згодом переправили по Дніпру до Берислава. 

У листопаді минулого року Михайленко втік до Нової Каховки, де славить «руський мир», а своїх колишніх прихожан називає «сатаністами». З собою він прихопив стародавню ікону, котра, як вважається, припливла сюди разом із храмом у 1782 році. 

Зараз місцеві жителі демонструють один одному в телефонах відео Великоднього богослужіння Михайленка в Новій Каховці. 

«А я до нього приходив – і сповідувався, і причащався, як і багато хто тут. Люди казали, що він алкоголік і молодих дівчат полюбляє, а я все не вірив. Але може воно й на краще – хай збирають у себе в росії всіх цих зрадників, алкоголіків і проституток. Там їм саме й місце», - пояснює фермер.

Обстрілювали навіть на Великдень

Як повідомляє Генштаб, за минулу добу окупанти здійснили понад 40 обстрілів населених пунктів на Херсонському та Запорізькому напрямку – Берислав серед них. На Великдень, незважаючи на свято, окупанти активно обстрілювали прибережні населені пункти Херсонщини.  

«Внаслідок авіаційного удару по території промислового об'єкта в Бериславі, пошкоджень зазнали будинки мешканців. Використовуючи дрони підступно скинули вибухівку по житлових кварталах міста та пошкодили 5 транспортних засобів, з яких 1автомобіль згорів повністю. На щастя, через ці ворожі атаки постраждалих немає», - описав ситуацію голова місцевої РДА Володимир Літвінов. 

Ввечері 11 квітня росіяни нанесли авіаудар по території одного з підприємств у Бериславі – сама будівля зазнала значних руйнувань, на щастя вогонь оперативно ліквідували рятувальники. 

• 10 квітня росіяни обстріляли містечко з авіації – пошкоджено декілька будинків, ще декілька зруйновані вщент. 
• В ніч з 7 на 8 квітня росіяни влучили в будівлю Бериславського педагогічного коледжу. А вдень під обстріл артилерії потрапила карета «швидкої допомоги» - бригада медиків, що прямували на виклик, зазнала поранень. За день до цього випадку три керовані авіабомби впали на місто, ще дві – в найближчі до Берислава села.  
• 5 квітня по місту вдарили із артилерії, внаслідок чого був зруйнований магазин в центральній частині міста. А на початку місяця цивільну інфраструктуру атакували з беспілотників – внаслідок чого були пошкоджені будинки та поранений поліцейський.

Майже всі місцеві мешканці чекають контрнаступу та перемоги ЗСУ і дуже сподіваються, що у містечко повернеться життя. Адже зараз майже всі, хто молодший, виїхав з міста та вивіз дітей, вулиці практично пусті, а постійні обстріли паралізують і життя і роботу людей, більшість з яких вже звикла до життя в підвалах та укриттях.