Життя на тимчасово окупованих територіях Луганської області

Щастя, Станиця Луганська, Старобільськ, Сватове, Новоайдар, Білокуракине, Новопсков, Троїцьк, Мілове, Біловодськ, Марківка – населені пункти Луганської області у 2014 році не були захоплені так званою «ЛНР». Але після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року ці міста та селища регіону опинилися в окупації армії РФ і ЛНР. Деякі території здала місцева влада одразу, інші війська противника захопили на початку березня.

Більшість окупованих територій – сільська місцевість. Тут завжди переважала робота аграріїв. Незважаючи на те, що, в принципі, вся Луганська область добре спеціалізувалася на сільському господарстві та землеробстві, більша частина врожаю зерна завжди припадала на північну частину регіону. З приходом окупантів життя перекинулося з ніг на голову практично для всього населення.

Не питаючи думки жителів, влада Марківки, Станиці Луганської та Мілового пішла на співпрацю з армією рф. Варто зазначити, що на контрольно-пропускному пункті в Міловому і розпочалося вторгнення росії в Україну о 03:50. А вже близько 07.30 ранку було відомо, що українські воїни втратили контроль над Меловим.

Поступово загарбники рф просувалися вглиб області і з початку березня протягом 10 днів окупували 70% Луганщини. Незважаючи на це, сміливі місцеві жителі Старобільська, Новопскова, Сватового, Марківки та інших селищ виходили на мирні мітинги та демонстрували підтримку Україні. Але мирно такі акції не закінчувалися. У Новопскові окупанти відкрили вогонь по громадянам, внаслідок чого двоє чоловіків та жінка отримали вогнепальні поранення. Після такого інциденту населення перестало ризикувати.

Продукти та засоби масової гігієни в магазинах, ліки в аптеках давно закінчилися. Привезти гуманітарну допомогу українська влада, на жаль, не могла. З допомогою не поспішала і так звана «влада лнр». У свою чергу загарбники розвішували триколори, де тільки можна було: адміністрації, відділення поліції, військкомати, прокуратура, центри зайнятості, лікарні та школи.

З грошима було проблематично – їх просто не було де зняти. Банкомати вже не працювали, відділення банків також. Єдиний варіант - перевести в готівку гроші з карти. Цим займалися місцеві підприємці. Звісно ж, не безкоштовно. Щоб отримати готівку, людям доводилося платити відсоток: від 10 до 45.

До кінця березня у Старобільську відкрили держбанк лнр. І одразу під стінами установи утворилася черга з пенсіонерів: люди похилого віку «кинулися» робити переоформлення пенсій, враховуючи те, що на їхні карти все ще приходили українські виплати.

Школи та дитячі садки роботу не розпочинали. Але після приїзду «міністерства освіти лнр» поступово почали розпочинати навчання дітей. Тільки за новими програмами – без української мови/літератури та історії України. Не всі освітяни погодилися працювати на окупаційну владу. На прохання закінчити навчальний рік за українською програмою отримали негативну відповідь. Деякі батьки після відкриття шкіл дітей на заняття не пустили.

Мобільний зв'язок, а також українське радіо та телебачення вимкнули у середині березня. У кого був провідний інтернет, можна було хоч якось вийти на зв'язок через месенджери. Тиждень потому до селищ завезли сім-карти «ЛНР», але зв'язатися і через них було неможливо – зв'язок був відсутній.

Перші продукти з'явилися ближче до 20 березня. Але це була не найнеобхідніша продукція: ковбаса варена та копчена (ціни від 200 до 500 грн/кг), цукор (45 грн/кг), алкоголь та цигарки, випічка (від 150 грн/кг), дріжджі (35 грн), майонез та соуси (від 15 грн і вище). До кінця місяця за автозаправками з'явилося паливо: бензин, газ та дизель (23, 13,8 та 23 грн відповідно).

З кожним днем ​​все більше і більше людей почали переходити на бік окупаційних військ: поліцейські, прокурори, директори навчальних закладів та прості громадяни, які почали висловлювати підтримку росії і так званій «лнр».

Так пройшов перший місяць тимчасової окупації громадян Луганщини. А далі почалося мародерство загарбниками у школах та лікарнях, перевірки та обшуки у будинках громадян з метою виявлення неонацистів. Докладніше про це вже в наступному матеріалі.