"Афини"— се пісня про мій особистий рай, то відчуттє, яке я ношу з собов з дитинства. Я памнітаю, єк босенька бігала гірськими царинками, зривала афинки і тогди світ здававси таким простим і безтурботним. Я росла й шукала се саме відчуттє у життю — і найшла йго в коханні.
У новорічний вечір ця місія здійсненна
Я мама близнюків, у перші роки їхнього життя в мене було чимало клопоту, тому пустушки були порятунком. Думка про те, що одного дня доведеться відібрати у малюків пустушки, жахала: я боялася, що це буде довга війна з істериками, безсонними ночами й капризами.
Якось на дитячому майданчику я розмовляла з однією літньою італійкою, яка підказала мені один простий спосіб, як відучити малюків від пустушки раз і назавжди, і він спрацював!
Головний інгредієнт цього способу – Новий рік.
У новорічний вечір до дітей має прийти Дід Мороз. Він традиційно запитає дітей, чи добре вони їли, чи слухалися маму і тата, а потім скаже: «Діти, ви вже великі для пустушок, вони потрібніші маленьким діткам. Зробімо так: ви зараз віддасте мені ваші пустушки, я віднесу їх малюкам, а натомість ці всі подарунки я віддам вам. Згодні?»
Спокуса величезна, і діти, недовго думаючи, віддають пустушки. Особливо якщо подарунків багато - від батьків, дідусів-бабусь, тіток-дядьок, друзів сім'ї і таке інше.
З Дідом Морозом, ясна річ, треба домовитися заздалегідь, щоб він сказав таку промову і забрав пустушки.
Коли я скористалася цим способом, діти були захоплені новими іграшками і згадали про пустушки тільки перед сном. Вони запитали, чи можна попросити Діда Мороза повернути пустушки. Я відповіла, що можна, але подарунки доведеться повернути назад. Вони подумали і сказали: «Ну ні, подарунки нам подобаються, а соски нам уже не потрібні!»
Мені дуже сподобався цей спосіб, тому що відбулися два дива: перше – діти миттю віддали пустушки і згадали про них після цього всього кілька разів, і друге – вони прийняли перше усвідомлене рішення у своєму житті.
З наступаючим Новим роком та успіхів вам у боротьбі за свободу від пустушки!