В Україні 365 партій. Політик розповів, чому їх буде ще більше

Президентські та парламентські рейтинги симпатій українців, які демонструють плавне, але неухильне падіння популярності правлячої української верхівки, як і відсутність відчутного «приросту» підтримки опозиційних політичних сил знову говорить про запит українців на зміну політичних еліт. Перемога Володимира Зеленського та його «Слуг народу» були відповіддю на подібний запит у 2019 році, але, зважаючи на все, то що є результат, виборця не влаштував. Безумовно, незабаром олігархи запропонують українським виборцям чергові проекти, сформовані з фрагментів політичних команд, що діють, але в дещо інших форматах.

Тому в Інформаторі вирішили не чекати на пропозиції від закулісних «ляльководів», і в новому циклі інтерв'ю звернути увагу на нові політичні сили, які не були в парламенті раніше і не представлені в Раді зараз. Але активно працюють з просування свого порядку денного на майбутнє. Це перше із цілої серії таких інтерв'ю.

Про те, чому в Україні зареєстровано понад три сотні партій, але, мабуть, так і немає політичних партій у класичному розумінні; що спільного у Притули, Вакарчука, Зеленського, Порошенка, Тимошенко та Медведчука; чому дострокових виборів не буде – поговорили з громадським діячем, юристом та співзасновником політичної партії «Центр» Олексієм Рябикіним.

І.Д.: Пропоную трохи поговорити про надзавдання створення політичної партії. Навіщо їх взагалі створюють? 

А.Р: Як правило, за українською традицією, партії створюються, щоб швидко «заскочити» чи до парламенту, чи хоч до місцевої ради. Отримати там якесь представництво якоюсь кількістю мандатів. Ну, і там уже вирішувати свої питання: чи то матеріальні, чи то бізнесові. Як правило, партії не створюються для того, щоб сформувати вектор розвитку: для самої партії, для суспільства або держави.

Наша амбіція насамперед у тому, щоб сформувати партію – як об'єднання людей, як інструмент для цих людей, для реалізації їхніх позицій, проектів, програм, бачення цінностей. І тому «Центр» – не партія лідерського типу. Швидше, платформа для людей, які прагнуть власної реалізації саме в політиці.  

І.Д.: В Україні вже зареєстровано, на мою думку, 386 партій. Я гадаю, що не всі вони лідерського типу. Чому й зараз доводиться створювати нові партії, а не просто вибирати із існуючих? Ну, наприклад, за схожістю ідеологій чи програм? Чому досі є потреба у створенні нового політичного руху? 

А.Р.: Питання участі в партії – це питання особисте. На це питання я насамперед особисто для себе і відповідав. Чому, наприклад, я не можу взяти участь у роботі вже існуючої партії? У цих процесах я приблизно з березня 2002 року, тобто майже 20 років. Так чи інакше, я був причетний до таких політичних проектів, як «Наша Україна» Віктора Ющенка, як «УДАР» Віталія Кличка. Проте, інтуїтивно і раціонально я не знайшов для себе аргументів, чому я особисто маю приєднатися до якоїсь уже існуючої політичної сили. І на те є багато причин. Насамперед, мій досвід роботи у лідерських проектах, у лідерських партіях. І проблема цих проектів та партій у тому, що можливість для реалізації у таких проектах дуже обмежена – волею лідера, можливостями реалізації.

Зрештою, списки людей, які висуваються для участі у виборах народних депутатів або на місцевих виборах, - це, як правило, прерогатива виключно лідера партії або вузького кола людей до лідера близького (або фундаторів, інвесторів або просто довірених осіб лідера). 

І.Д.: Наскільки загалом політична організація (політична партія) впливає на наше життя? Наскільки може вплинути, якщо не представлена ​​у місцевих радах чи Верховній Раді? Чи є можливість організації впливати на якісь процеси в суспільстві, не прийшовши до влади? Ось просто тут і зараз.  

А.Р.: Насправді, можливість для того, щоб впливати на рішення місцевої чи центральної влади, є завжди і у всіх, і незалежно від того, чи це політична чи громадська організація, чи просто окремий громадянин. 

І.Д.: Але навіщо створюються політичні партії?

А.Р.: За класикою, політичні партії створюються на якихось базових цінностях, спільності ідеології, наприклад, і у своїй діяльності вони можуть пропонувати певні сенси. Щодо того, наприклад, у якому напрямку має рухатися процес розвитку держави, чи які цілі та пріоритети для України. Або якийсь конкретно план розвитку міста, села чи частини території, чи регіону. Ось для цього створюються партії. Щоб пропонувати суспільству, пропонувати виборцю певну програму дій, цілі, завдання та способи реалізації. 

І.Д.: А це так і працює у нас? І навіщо на практиці партії створюються в Україні?

А.Р.: Насправді вони створюються таким чином: з'являється ініціатор, чи ініціативна група, і спільно йдуть до соціологів. Ті позначають коло питань, які політики мають порушувати та визначають цільову аудиторію, на яку ці питання мають бути спрямовані. Це перша історія.

А друга історія полягає в тому, що зазвичай процеси створення якихось нових політичних проектів відбуваються максимум за рік до виборів, а то й за півроку або навіть за 4 місяці до виборів. Купується якась партія, яка вже формально зареєстрована, яка не має якогось явного негативного фідбеку. І вже вона використовується як платформа для реалізації того, що сказали соціологи. Ось так відбувається формальне партбудівництво у нас.

Але я впевнений, що це неправильна історія, тому що партія все ж таки повинна пропонувати свою програму, свій порядок денний і формувати власну аудиторію під себе постійно, а не лише перед виборами. 

І.Д.: Тобто не за запитом суспільства? 

А.Р.: Розумієте, питання запиту суспільства - дуже складне, тому що ми зараз живемо в інформаційну епоху і дуже часто запити суспільства чи окремих його груп формуються внаслідок певних інформаційних маніпуляцій.

І, на жаль, враховуючи ту кількість інформації, яку щодня поглинає людина чи суспільство загалом, людям досить складно орієнтуватися: де правда, де напівправда, де просто брехня. І, на жаль, у зв'язку з цією інформаційною дезорієнтацією, у деяких груп – фінансово-олігархічних чи інших – з'являється можливість маніпулювати громадською думкою, вводити частину людей в оману, маніпулювати очікуваннями.

І.Д.: Але як ви збираєтеся «перебивати» інформаційні сигнали, що розповсюджуються, скажімо, олігархічними медіа?

А.Р.: Діалог. З виборцем має бути побудована комунікація. Я хочу сказати, що насправді в Україні, внаслідок історичних подій – трьох революцій вже по суті – і у зв'язку з відкладеною, так би мовити, війною за Незалежність, яка відбувається прямо зараз, сформувалися групи людей, які займаються тим, що напрацьовують певні проекти та певні програми. Мають певні думки (і навіть вже розроблені ідеї) щодо того, як має розвиватися місто чи село окремо взяте, та й країна загалом. І наше завдання полягає в тому, щоб ці групи, цих громадян об'єднати та дати їм інструмент політичної реалізації.

Тобто діалог і комунікація у разі полягатиме у цьому, щоб створити платформу для об'єднання. Щоб ці люди мали змогу подискутувати, поспілкуватися з приводу тих ініціатив чи програм, які вони мають. І у цьому буде основне завдання партії. А далі участь у всіх виборчих процесах, які у нас або за планом, або поза планом відбуватимуться. 

І.Д.: Наскільки зараз важко зареєструвати нову політичну партію? 

О.Р.: Дуже складно. Насправді державна система працює на те, щоб партії в Україні якщо й з'являлися, то виключно через корупційну складову. 

І.Д.: Тобто купівля партійного проекту? 

А.Р.: Так. Насправді, партія перед тим, як отримати вже державну реєстрацію, має ухвалити рішення про створення партійної організації, потім отримати підписні листи, потім зібрати 10 тисяч підписів у всіх регіонах України. Потім все це знову подається на перевірку до Мін'юсту, яке знаходить там масу якихось помилок формальних чи реальних.

Зрештою виходить відмова від реєстрації і ті 300 тисяч гривень, які були сплачені як реєстраційний збір, вирушають у дохід державного бюджету. І це можна повторювати дуже довго. Тому, зрозуміло, дуже багато людей, які вирішили створювати партію, вони їх насправді не створюють, а якимось чином «одержують» її.

Але знову ж таки, я це вважаю докорінно неправильним, бо не бачу нічого поганого в тому, що громадяни мають можливість створити навіть 500-ту партію. Адже головний критерій для партії – участь у виборах – здобувають довіру від людей чи ні. Це ключовий критерій. А коли держава починає створювати якісь штучні перепони для цього, то це викликає лише неприйняття та засудження.

І.Д.: Ми розуміємо, що є нюанси законодавства, але в принципі, Чи залежать ці перепони від чинного міністра юстиції? Був Петренком, тепер міністром юстиції працює Малюська. Щось змінюється від цього? Чи це «баг» системи?

А.Р.: Це не просто система, це екосистема. Це ціла інфраструктура, яка зростала не один рік, навіть не одне десятиліття. Це ціла інфраструктура, яка живиться насправді тіньовими засобами. І часто створює штучні перепони. Наголошую, саме штучні перепони. 

І.Д.: Тобто, фактично, своєрідна консервація еліти відбувається?

А.Р.: Я не думаю, що настільки глобальне завдання ставиться, щоб консервувати еліту чи ще щось. А просто, так би мовити, створено інфраструктуру для отримання коштів. Від осіб, які бажають зареєструвати свою партію. Такий бізнес-проект. 

І.Д.: Чи існує якась підкилимна діяльність влади щодо стримування нових політичних сил? Можливо, силовики вмикаються…. До чого потрібно бути готовим молодим політикам? 

А.Р: Насправді треба розуміти одну просту річ: ті політичні сили, які сьогодні в опозиції, вчора були при владі. І які сьогодні перебувають при владі, завтра будуть в опозиції. Тому треба розуміти, що всі знають. І дуже часто речі, які називаються політичним тиском, це просто хороший інформаційний привід для того, щоб отримати додаткову увагу суспільства до тієї чи іншої політичної сили, або конкретного політичного лідера. Цим бавляться дуже часто усі політики. Це хайп.

І.Д.: Втім, до речі, як відрізнити формально зареєстровану партію від працюючої? 

О.Р.: Це дуже складне питання. Якщо партія має власні канали комунікації, які постійно оновлюються, і за допомогою цих каналів комунікації партія пропонує суспільству якісь серйозні речі, тоді це, напевно, партія. Якщо це просто назва, за якою немає ні людей, ні сайту партійного, ні Фейсбук-сторінки, ні ютуба, ні інстаграма, ні тик-току – це тоді фейкова партія.

І.Д.: Участь цих фейкових партій у виборах народних депутатів чи на президентських як члени комісій, це ж якась діяльність? 

О.Р.: Це технологія. І часто такі партії використовують ключові політичні гравці для посилення присутності у виборчих комісіях. Це така виборча технологія і її часто використовують. На всіх виборах в Україні завжди використовують таку технологію. Більше своїх членів у виборчкомах, своїх спостерігачів – більше інструментів впливу на підсумки виборів.

І.Д.: Ваше ставлення до так званої електоральної революції 2019 року. Це добре для країни чи погано?

О.Р.: Добре, що у 2019 році в Україні відбулися демократичні прозорі вибори. Це добре. Добре, що відбулася спокійна цивілізована передача влади – від однієї політичної сили до іншої. Суспільство зробило такий вибір.

Тому я бачу в тому, що сталося у 2019 році – дуже багато позитиву. І такий образно кажучи «радянський» спосіб організації влади та організації політичного процесу – по суті, тоді зник. І ми маємо наразі абсолютно неконтрольовану ситуацію, за великим рахунком. Бо зайшло до парламенту надто багато людей, які не мають відповідної, у позитивному навіть сенсі, професійної деформації. Вони не знають, що таке статус народного депутата, як його використати. Дехто навчився вже зараз, дехто не навчаться ніколи. Але який саме – позитивний чи негативний – вибір зробило суспільство, мені важко сказати. Тому що все це визначатиметься у історичній ретроспективі. Не зараз.

І.Д.: Олексію, а які ризики для політичної партії «Центр» саме у зміні акценту уваги (вже й маркетологи про це говорять) людей? Наразі вже не звертають увагу на безпосередньо бренд компанії, партії тощо, а звертають увагу на сукупність окремих персональних брендів? Тобто фактично сучасні засоби комунікації наперед дозволяють розкрученим відомим особистостям перемагати професійних політиків?

А.Р.: Я не вірю в те, що якийсь проект із селебріті – очолюваний «зірками» – я не думаю, що вони зможуть повторити той електоральний успіх, який отримав Зеленський та «Слуга народу». Це така собі «вакцинація» суспільства. І, можливо, це зараз не особливо виражено, але насправді люди хочуть тепер бачити компетентність та професіоналізм у політиці. Щоправда, вони хочуть, щоб цю компетентність та професіоналізм представляли не вчорашні президенти, народні депутати, а «нові» та «свіжі» особи, які мають нормальний бекграунд, які пропонують зрозумілі корисні речі. Ось це є питання. 

І.Д.: У цій ситуації більший ризик виникає для проектів Притули та Кличка?

А.Р: Ти мене схиляєш до якихось прізвищ та імен, але я не люблю критикувати. Мені більш зрозуміло, коли я докладаю зусиль, щоб об'єднати в нашій політичній партії саме професійних порядних людей із цінностями, які бачать свою політичну реалізацію в цій країні, у цьому місті. Моє завдання у цьому, а не думати, де там Притула, Вакарчук, Зеленський, Порошенко, Тимошенко чи там якийсь Медведчук.

І.Д.: Тоді логічним є питання про плани. Як збираєтесь брати владу? Як це взагалі працює?

А.Р.: Не впевнений, що те, що зараз відбувається у країні, це політика. Можу сказати, що до людей ми починаємо йти з певними конкретними пропозиціями.

Місяць тому почали говорити про проблему, яка стосується місцевого самоврядування у Києві. 2010 року Черновецький разом із Януковичем ліквідували самоврядування у Києві. І ми говоримо про те, що у 4-мільйонному місті не може не бути місцевого самоврядування. Ми говоримо про те, що, наприклад, якщо в Україні на 1 депутата місцевої ради 1 тисяча виборців, то у Києві на 1 депутата Київради – 17 тисяч. Це не нормально. Я розумію, що зараз є побоювання і чинна київська влада, і центральна влада, що у них немає необхідної підтримки, щоб отримати все і скрізь. Але має бути участь людей у ​​впливі на питання, які стосуються Києва. І та ситуація в такому вигляді, як вона є зараз, та конструкція влади в столиці така, як зараз, вона неприйнятна для киян. 

І.Д.: Кияни це розуміють загалом?  

О.Р.: Ми це пояснюємо киянам. Я хочу сказати, що я особисто 2 тижні тому ходив Поділом і Троєщиною, збирав підписи людей під вимогою до Президента прийняти нормальний закон для Києва, і хочу сказати, що людям не треба годину розповідати, що ти від них хочеш. Ти їм кажеш "це, ось це і ось це" і вони кажуть: "так, нам це потрібно". 

І.Д.: Тобто з Києва починаєте? 

О.Р.: Починаємо з Києва та з конкретних питань. Тому що насправді криза самоврядування – це проблема не лише Києва. В інших містах є безліч проблем, питань, які ніяк не вирішаться.

І.Д.: Але Кличко також розповідає, що місту потрібні райради. Буквально 2 тижні тому він це розповідав.  

О.Р.: Потрібно згадати, що у 2010 році Віталій Кличко був одним із тих, хто проголосував за їх ліквідацію. Але у 2015 році вже передумав та підтримав рішення про створення районних рад у Києві. А потім народні депутати від «Блоку Петра Порошенка» «Солідарність», яку на той час очолював Кличко, подали до Окружного адміністративного суду Києва «імені Вовка» скаргу та позов, яким по суті знову скасували вибори до районних рад тоді.

Тому, якщо подивитися ретроспективно, то не так однозначно. А необхідність поновлення районних рад у столиці політична партія «Центр» підтримує.

І.Д.: На сьогодні усі сили партії «Центр» зосереджені у Києві? Чи ведеться партбудівництво у регіонах, і як можна вийти за межі Києва під час будівництва партії? Як це робити?

А.Р.: Ми всі є в інформаційному просторі. Ми живемо у інформаційному світі. Наразі немає бар'єрів щодо того, щоб комусь поставити запитання чи зробити якусь пропозицію. Зрештою, і ми відкриті для питань та пропозицій. Зараз ми перебуваємо у комунікаційному процесі щодо формування регіональної партійної мережі, і не лише регіональної мережі.

Я думаю, що в тебе і в усіх буде можливість спостерігати за цим. Может, даже приймати участь. 

Раніше Інформатор повідомляв про падіння рейтингів партії «Слуга народу» та президента Зеленського, а також про незначне  зростання рівня симпатій до звільненого Дмитра Разумкова .

Також розповідали про те, як працювала Рада у жовтні та чому «Батькiвщина» раптом голосує «за». 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері стежте на нашому Telegram-каналі  Інформатор Live . Підписатися на канал у Viber можна тут .