Головна
Україна
Політика
19:42, 14 Червня
Информатор UA

Интро

Ставлення до Туреччини в Україні стрімко хитається шкалою зрада-перемога. З одного боку, з цієї країни до нас їдуть легендарні Байрактари. Закриті нею протоки помогли боронити український південь від російської агресії. З іншого - Туреччина не приєдналась до антиросійських санкцій, а зараз скуповує у росіян вкрадене на Херсонщині зерно. Старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенія Габер пропонує не дивитись на це питання в рамках чорно-білої дихотомії.  Вона пояснила основні прагнення та інтереси, що панують у турецькому суспільстві. Інформатор законспектував для вас найважливіше. Далі - пряма мова Євгенії Габер   Дуже важливі президентські вибори у 2023 році 2023 рік - сторіччя Турецької Республіки. Більшість програм турецького уряду за останні 20-30 років були заплановані до 2023 року. До цього року Туреччина мала стати державою з атомною енергетикою, газовим, авіаційним та транспортним хабом. На жаль, на сьогодні багато з цих програм зупинені. У 2023 році виповниться 20 років правління Ердогана. З 2003 року його партія “Справедливість та розвиток” залишалась при владі на всіх рівнях. У 2017-2018 рр. країна перейшла від парламентської республіки до президентської, тобто відповідальність Ердогана зросла. Тому його зовнішньополітична активність може мати намір компенсувати певні невдачі у внутрішній політиці. Курдське питання Проблема курдського тероризму існує в Туреччини з 70-х рр. ХХ ст. Від дій Робочої партії Курдистану загинули тисячі людей. За всіма соціологічними опитуваннями, боротьба з тероризмом - найважливіше питання для турецького населення. Окрема проблема - курди, які мешкають в Сирії та в Іраку. Загрозою курдського тероризму можна пояснити багато процесів як у регіоні, так і в стосунках Туреччини з партнерами по НАТО. Для Туреччини співробітництво США з сирійськими курдами - загроза національній безпеці. За словами турецьких аналітиків, США поставляє зброю сирійським курдам для боротьби з ІГІЛ, ті переправляють його до Туреччини, де турецькі курди використовують цю зброю проти турецької влади. Претензії Туреччини до Швеції та Фінляндії щодо членства в НАТО пов’язані, в першу чергу, з тим, що у цих країнах Робоча партія Курдистана не визнана терористичною організацією. Там працюють курдські організації різного ступеню легітимності. Туреччина постійно проводить трансграничні військові операції проти курдів на території Сирії та Іраку, щоб убезпечити себе. Це викликає санкції з боку країн НАТО проти Турції, що, своєю чергою, підштовхує Туреччину до співпраці з росією. Туреччина прийняла найбільшу кількість сирійських, іракських, афганських біженців у порівнянні з іншими країнами. Йдеться про 5-6 млн людей. Частина з них отримала турецьке громадянство, а отже, голосуватиме на президентських виборах 2023 року, що добре для Ердогана. З іншого боку, така кількість біженців - велика проблема для економіки. Операції, які Туреччина проводить у Сирії та Іраку спрямовані на створення поясу безпеки, куди можна було б переселити частину біженців. Заклята дружба з росією У Сирії росія та Туреччина перебувають по різні боки барикад, як і в багатьох інших конфліктах: в Лівії, Грузії, в Україні та ін. Усі спроби домовитись з росією для Туреччини - це конфліктне співробітництво. Анкара і Москва намагаються координувати свої дії, щоб не виходити на рівень явної ескалації між країною, що має другу за розміром армію в НАТО та “другою армією світу”. У Сирії росія підтримує режим Асада, а Туреччина - опозицію. Але на фоні послаблення позицій росії в Сирії через війну в Україні посилюється Іран. У цьому не зацікавлені ані Туреччина, ані росія і тут вони можуть домовлятися. Туреччина і росія не хочуть присутності США в регіоні і сирійські курди є ворогами обох країн. І форматів, де ці країни хоч і не співпрацюють, але розділяють сфери впливу та закривають очі на дії одна одної, на жаль, досить багато. Зокрема на Південному Кавказі. Російсько-османські війни ХV-ХVІІІ сторіч досі мають певні наслідки. У Туреччини є побоювання росії. Ще у 2014 році, працюючи в українській дипломатичній місії, я чула від турецьких колег: Ми не можемо дозволити собі конфлікт з росією, тому що це велика держава з великою армією. Зараз завдяки подіям в Україні від цього наративу починають відходити. Складно, повільно, поступово, адже він формувався століттями. Разом з тим росія та Туреччина конкуренти за домінування в регіоні, за вихід до теплих морів. У Туреччині пам’ятають заяви Жириновського про те, що росія має вийти на Середземне море, опанувати Константинополь та протоки. При цьому дві країни об’єднують сильні антиамериканські та антизахідні настрої на всіх рівнях. Недовіра до США та Європи За даними соціологічних опитувань, США в Туреччині сприймають як загрозу. Це частина давнього історичного процесу. Як впевнені багато хто у Туреччині, після Першої світової країни Антанти домовились про розподіл Туреччині. Там багато хто впевнений, що цього не сталося лише завдяки зусиллям Ататюрка. У Туреччині побутує багато конспірологічних теорій, що Британія, Франція, Греція намагаються об’єднатися з Вірменією, Кіпром, курдами та розділити Туреччину на частини. Це досить ірраціональний страх, але у підсвідомості Туреччина завжди у позиції оборони щодо Заходу. Довіри та партнерства тут немає. Війна в Іраці 2003 року викликала величезну кризу в стосунках США та Туреччини. На думку останньої, це була несправедлива агресивна війна, що дестабілізувала регіон, наслідки чого Туреччина долає досі. Фетхуллах Гюлен, звинувачений у Туреччині в організації заколоту 2016 року, зараз мешкає у США. Завдяки російській пропаганді вважається, що він разом з ЦРУ, ФБР, Пентагоном організував заколот, щоб поставити Туреччину на коліна та змінити уряд, що не влаштовував США. Протести в парку Гезі в 2010 році, за думкою багатьох, були профінансовані США.  А до цього підтримка курдів з боку США, небажання ЄС приймати Турцію в свої члени з 1963 року. Невирішені проблеми з сирійськими біженцями та багато іншого заважають Туреччині будувати відношення з Заходом.  Сьогодні Ердоган каже про загрозу з боку Греції, а міністр оборони додає, що США активно підтримують Грецію проти Турції. Російська пропаганда підживлює ці образи та роздмухує ідеї євразійства та відходу від однополярного світу з домінуванням США. Все це грає проти України. Що може з цим робити Україна Україні важливо пам’ятати, що росія для Туреччини тактичний, а не стратегічний партнер. Там є спільні антиамериканські погляди, є економічні інтереси в сфері туризму (в кращі часи до Туреччини приїздили 7 млн російських туристів на рік, а доля туризму в турецькій економіці становить 20-25%), газу (у різні роки Туреччина споживала 45-55% російського газу), спільні проєкти в атомній енергетиці.  Водночас Туреччина зацікавлена у стримуванні присутності росії. Перетворення України на сухопутну державу - це страшний сон Туреччини. Тому нашим головним меседжем у спілкуванні з турецькими партнерами має бути: Допомогаючи Україні, Турція допомагає собі. Сильна, незалежна, територіально цілісна Україна в регіоні - це можливість стримувати росію без залучення США та країн Заходу. Це наша золота карта. Окупація росією чорноморського узбережжя України включно з Одесою та Миколаєвом не влаштовує Туреччину. Адже в цьому випадку їй доведеться зіштовхнутися з некерованою росією та згадати про НАТО. Зараз у Туреччині багато розмов про те, що потрібен мир та припинення кровопролиття. Через те, що росія недоговороспроможна, ці меседжі йдуть у бік України. Там є бажання заморозити конфлікт як він є та виступити посередником між росією та Україною, демонструючи лідерство Туреччини в регіоні. Туреччина не долучається до антиросійських санкцій, пояснюючи це необхідністю тримати відкритими двері для діалогу з росією.  Через свої стратегічні інтереси турки поставляють Україні байрактари, зачиняють протоки, не визнають анексію Криму. З іншого боку, напередодні президентських виборів 2023 року Ердогану важлива стабільна економічна ситуація в країні. Зараз вона досить складна. А розрив економічного співробітництва з росією може її погіршити. Звідси торгівля з росією краденим українським зерном. Конспектувала Ольга Палій

Що треба знати для розуміння політики Туреччини під час війни України з росією

Читать на русском

Зокрема, Туреччина не приєдналась до антиросійських санкцій

Читать на русском
Що треба знати для розуміння політики Туреччини під час війни України з росією

Зокрема, Туреччина не приєдналась до антиросійських санкцій

Ставлення до Туреччини в Україні стрімко хитається шкалою зрада-перемога. З одного боку, з цієї країни до нас їдуть легендарні Байрактари. Закриті нею протоки помогли боронити український південь від російської агресії. З іншого - Туреччина не приєдналась до антиросійських санкцій, а зараз скуповує у росіян вкрадене на Херсонщині зерно. Старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Карлтонського університету Євгенія Габер пропонує не дивитись на це питання в рамках чорно-білої дихотомії. 

Вона пояснила основні прагнення та інтереси, що панують у турецькому суспільстві. Інформатор законспектував для вас найважливіше. Далі - пряма мова Євгенії Габер

 

Дуже важливі президентські вибори у 2023 році

2023 рік - сторіччя Турецької Республіки. Більшість програм турецького уряду за останні 20-30 років були заплановані до 2023 року. До цього року Туреччина мала стати державою з атомною енергетикою, газовим, авіаційним та транспортним хабом. На жаль, на сьогодні багато з цих програм зупинені.

У 2023 році виповниться 20 років правління Ердогана. З 2003 року його партія “Справедливість та розвиток” залишалась при владі на всіх рівнях. У 2017-2018 рр. країна перейшла від парламентської республіки до президентської, тобто відповідальність Ердогана зросла. Тому його зовнішньополітична активність може мати намір компенсувати певні невдачі у внутрішній політиці.

Курдське питання

Проблема курдського тероризму існує в Туреччини з 70-х рр. ХХ ст. Від дій Робочої партії Курдистану загинули тисячі людей. За всіма соціологічними опитуваннями, боротьба з тероризмом - найважливіше питання для турецького населення. Окрема проблема - курди, які мешкають в Сирії та в Іраку.

Загрозою курдського тероризму можна пояснити багато процесів як у регіоні, так і в стосунках Туреччини з партнерами по НАТО. Для Туреччини співробітництво США з сирійськими курдами - загроза національній безпеці. За словами турецьких аналітиків, США поставляє зброю сирійським курдам для боротьби з ІГІЛ, ті переправляють його до Туреччини, де турецькі курди використовують цю зброю проти турецької влади.

Претензії Туреччини до Швеції та Фінляндії щодо членства в НАТО пов’язані, в першу чергу, з тим, що у цих країнах Робоча партія Курдистана не визнана терористичною організацією. Там працюють курдські організації різного ступеню легітимності.

Туреччина постійно проводить трансграничні військові операції проти курдів на території Сирії та Іраку, щоб убезпечити себе. Це викликає санкції з боку країн НАТО проти Турції, що, своєю чергою, підштовхує Туреччину до співпраці з росією.

Туреччина прийняла найбільшу кількість сирійських, іракських, афганських біженців у порівнянні з іншими країнами. Йдеться про 5-6 млн людей. Частина з них отримала турецьке громадянство, а отже, голосуватиме на президентських виборах 2023 року, що добре для Ердогана. З іншого боку, така кількість біженців - велика проблема для економіки. Операції, які Туреччина проводить у Сирії та Іраку спрямовані на створення поясу безпеки, куди можна було б переселити частину біженців.

Заклята дружба з росією

У Сирії росія та Туреччина перебувають по різні боки барикад, як і в багатьох інших конфліктах: в Лівії, Грузії, в Україні та ін. Усі спроби домовитись з росією для Туреччини - це конфліктне співробітництво. Анкара і Москва намагаються координувати свої дії, щоб не виходити на рівень явної ескалації між країною, що має другу за розміром армію в НАТО та “другою армією світу”.

У Сирії росія підтримує режим Асада, а Туреччина - опозицію. Але на фоні послаблення позицій росії в Сирії через війну в Україні посилюється Іран. У цьому не зацікавлені ані Туреччина, ані росія і тут вони можуть домовлятися. Туреччина і росія не хочуть присутності США в регіоні і сирійські курди є ворогами обох країн. І форматів, де ці країни хоч і не співпрацюють, але розділяють сфери впливу та закривають очі на дії одна одної, на жаль, досить багато. Зокрема на Південному Кавказі.

Російсько-османські війни ХV-ХVІІІ сторіч досі мають певні наслідки. У Туреччини є побоювання росії. Ще у 2014 році, працюючи в українській дипломатичній місії, я чула від турецьких колег: Ми не можемо дозволити собі конфлікт з росією, тому що це велика держава з великою армією. Зараз завдяки подіям в Україні від цього наративу починають відходити. Складно, повільно, поступово, адже він формувався століттями.

Разом з тим росія та Туреччина конкуренти за домінування в регіоні, за вихід до теплих морів. У Туреччині пам’ятають заяви Жириновського про те, що росія має вийти на Середземне море, опанувати Константинополь та протоки. При цьому дві країни об’єднують сильні антиамериканські та антизахідні настрої на всіх рівнях.

Недовіра до США та Європи

За даними соціологічних опитувань, США в Туреччині сприймають як загрозу. Це частина давнього історичного процесу. Як впевнені багато хто у Туреччині, після Першої світової країни Антанти домовились про розподіл Туреччині. Там багато хто впевнений, що цього не сталося лише завдяки зусиллям Ататюрка. У Туреччині побутує багато конспірологічних теорій, що Британія, Франція, Греція намагаються об’єднатися з Вірменією, Кіпром, курдами та розділити Туреччину на частини. Це досить ірраціональний страх, але у підсвідомості Туреччина завжди у позиції оборони щодо Заходу. Довіри та партнерства тут немає.

Війна в Іраці 2003 року викликала величезну кризу в стосунках США та Туреччини. На думку останньої, це була несправедлива агресивна війна, що дестабілізувала регіон, наслідки чого Туреччина долає досі.

Фетхуллах Гюлен, звинувачений у Туреччині в організації заколоту 2016 року, зараз мешкає у США. Завдяки російській пропаганді вважається, що він разом з ЦРУ, ФБР, Пентагоном організував заколот, щоб поставити Туреччину на коліна та змінити уряд, що не влаштовував США. Протести в парку Гезі в 2010 році, за думкою багатьох, були профінансовані США. 

А до цього підтримка курдів з боку США, небажання ЄС приймати Турцію в свої члени з 1963 року. Невирішені проблеми з сирійськими біженцями та багато іншого заважають Туреччині будувати відношення з Заходом. 

Сьогодні Ердоган каже про загрозу з боку Греції, а міністр оборони додає, що США активно підтримують Грецію проти Турції. Російська пропаганда підживлює ці образи та роздмухує ідеї євразійства та відходу від однополярного світу з домінуванням США. Все це грає проти України.

Що може з цим робити Україна

Україні важливо пам’ятати, що росія для Туреччини тактичний, а не стратегічний партнер. Там є спільні антиамериканські погляди, є економічні інтереси в сфері туризму (в кращі часи до Туреччини приїздили 7 млн російських туристів на рік, а доля туризму в турецькій економіці становить 20-25%), газу (у різні роки Туреччина споживала 45-55% російського газу), спільні проєкти в атомній енергетиці. 

Водночас Туреччина зацікавлена у стримуванні присутності росії. Перетворення України на сухопутну державу - це страшний сон Туреччини. Тому нашим головним меседжем у спілкуванні з турецькими партнерами має бути: Допомогаючи Україні, Турція допомагає собі. Сильна, незалежна, територіально цілісна Україна в регіоні - це можливість стримувати росію без залучення США та країн Заходу. Це наша золота карта.

Окупація росією чорноморського узбережжя України включно з Одесою та Миколаєвом не влаштовує Туреччину. Адже в цьому випадку їй доведеться зіштовхнутися з некерованою росією та згадати про НАТО.

Зараз у Туреччині багато розмов про те, що потрібен мир та припинення кровопролиття. Через те, що росія недоговороспроможна, ці меседжі йдуть у бік України. Там є бажання заморозити конфлікт як він є та виступити посередником між росією та Україною, демонструючи лідерство Туреччини в регіоні. Туреччина не долучається до антиросійських санкцій, пояснюючи це необхідністю тримати відкритими двері для діалогу з росією. 

Через свої стратегічні інтереси турки поставляють Україні байрактари, зачиняють протоки, не визнають анексію Криму. З іншого боку, напередодні президентських виборів 2023 року Ердогану важлива стабільна економічна ситуація в країні. Зараз вона досить складна. А розрив економічного співробітництва з росією може її погіршити. Звідси торгівля з росією краденим українським зерном.

Конспектувала Ольга Палій



ФОТОРЕПОРТАЖІ

Ми використовуємо файли cookie, щоб забезпечити належну роботу сайту, а вміст та реклама відповідали Вашим інтересам.