Катування в "Ізоляції" та 5 років полону: дружина цивільного полоненого продовжує боротьбу за звільнення бранця

Валерій Матюшенко потрапив в полон в 2017 році за "шпіонаж" і досі перебуває там. Він пройшов сумнозвісну "Ізоляцію" і наразі перебуває в Макіївській колонії, на лінії фронту. У чоловіка синдром Туретта і передраковий стан щитовидної залози, але "Червоний Хрест" до нього не допускають. Валерій є в списках на обмін, однак росія не хоче його віддавати.

Тетяна Матюшенко дивом уникла арешту так званої "ДНР" в тому ж 2017 році. Вона двічі втікала від війни. Зараз у жінки немає змоги ані зв’язатися з Валерієм, ні передати йому продукти чи медикаменти. Перебуваючи в 2 000 км від України з хворою мамою, вона продовжує боротися за свого чоловіка. Чому в 2019 році влада повернула в Україну зрадників, залишивши патріотів в неволі? Про ці та інші подробиці Тетяна розповіла в інтерв’ю Інформатору.

Як все почалося

Подружжя мешкало в Кальміуському. Це місто в Старобешівському районі Донецької області, стара назва - Комсомольське. Валерій займався ремонтом побутової техніки, а у Тетяни був магазин жіночого одягу. 

“В мене там дім, в мене була проукраїнська позиція. Я і чоловік не ходили на “референдум”. Ми просто жили і відстоювали свою позицію”. 

15 липня 2017 року Валерій вийшов з будинка. На нього накинули мішок на голову і викрали. Тетяна ввечері викликала міліцію, але вони не поставилися до заяви серйозно. Її почали переслідувати. Коли вона вчергове повернулася з МКБ, що в Донецьку, біля під’їзду були незнайомі люди. Виявилося, що це співробітники того ж МКБ прийшли з обшуками. Вони мали постанову від Генпрокуратури, в якій йшлося про те, що Валерія підозрюють у “шпигунстві” на користь України. Наступного дня, коли Тетяна приїхала віддати чоловікові передачу, співробітник установи вийшов, простягнув їй документ і сказав читати. 

“Кажу: “Господи, що це? Наче вбив когось”. Він відповідає: “Це не йому, це тобі”. Мені теж приготували статтю”.

Тетяна зібрала речі, але ще півтора тижня лишалась в місті - шукала адвоката чоловікові. Захисник відмовився, за цю справу не захотів братися. Батько Тетяни допоміг їй виїхати на підконтрольну Україні територію. 

Потім почалися суди. Жінка вирішила повернутися, щоб відвідати судове засідання чоловіка. На той момент її батько дізнався, що у порушенні кримінальної справи проти доньки відмовлено. Тетяна приїхала 27 грудня, але тільки 2 лютого 2018 року потрапила на суд. Після цього її ледь не заарештували. 

“Коли я приїхала додому після суду, до мене під’їхало декілька машин. Оточили будинок на 4 дня. Весь цей час я сиділа і нікуди не виходила”.

Тетяні довелося виїжджати обхідними шляхами за допомогою перевізників. З адвокатом підписала договір на випадок арешту. Більше додому вона не поверталася. 

В полоні

28 березня відбулося останнє судове засідання - Валерію призначили 10 років позбавлення волі. До травня його тримали в “Ізоляції”, хоча через місяць після суду мали перевести в СІЗО, а потім - в колонію. Вперше зателефонував дружині у червні. Тоді ще була змога дзвонити на підконтрольну Україні територію. В квітні 2019 року зв’язуватися стало важче, телефонні дзвінки були можливі лише по місцевому зв’язку. В місті залишалася мама Тетяни. Вона відвідувала іноді Валерія і через гучний зв’язок йому вдавалося поговорити з дружиною.  

Жінка підтримує контакти з тими, хто перебував з полоненим в “Ізоляції”. Вони розповіли їй про катування, хоча спочатку і не хотіли казати. Були і “стакани” (вид тортур, коли людину утримували в кімнаті площею 1 кв.м. на 1,5 кв.м. стоячи протягом місяця, про це свідчили інші ув’язнені - ред.), і катування струмом, і праця. Валерія бачили побитого, з переломанными ребрами. Коли притягували до камери, він не міг дихати. 

Чоловік, як і решта політичних бранців, не живе за “зековськими правилами”. Тетяна розповіла, що попри 5 років колонії в його лексиконі навіть немає слова “нари” - він називає їх “двоповерховим ліжком”. Зараз вони знаходяться в окремих бараках, але цілий день їх тримають на вулиці, під сонцем. В цей час заходити всередину забороняють. Серед полонених є багато тяжко хворих людей. Разом з Валерієм за гратами опинилися два медика. Вони допомогли - завдяки їм чоловік може хоча б рухатися. 

Зараз чоловікові 58 років, і він у важкому стані. Важить 60 кг, а при затриманні його вага складала 86 кг. У бранця синдром Туретта. Розвинувся передраковий стан щитовидної залози. Коли мама Тетяни востаннє бачила Валерія, то помітила, що він значно постарішав. 

Валерій має бути постійно на препаратах. А Тетяна - постійно контролювати його стан, перевіряти рівень гормонів. Але зробити цього вона не може. 

Спроби врятувати чоловіка

Як тільки Тетяні вдалося виїхати до Слов’янська, вона отримала документ про те, що її чоловік вважається зниклим безвісті. Жінка зібрала підтвердження його затримання, і ім’я Валерія Матюшенко з’явилось у списку на обмін полоненими. Готували другий етап, на якому повернути можна було близько 20 людей. 8 січня 2018 року Тетяні вже телефонували з Центру (Об’єднаного центру з пошуку полонених) з питаннями: “Хто буде зустрічати? Де будуть мешкати?”. Дарма - Валерія не обміняли ні на другому, ні на третьому, ні на четвертому етапі. Пояснюють тим, що росія не хоче його віддавати. З боку української влади казали, що запитують, а там кого віддають-того і забирають. Стало ясно, що на певну послідовність і черги марно було сподіватись. 

Валерій в полоні вже шостий рік, і у Тетяни опускаються руки. Після повномасштабного вторгнення були сподівання, що ті політичні в’язні для росії стануть неактуальні або зіграє роль збільшення обмінного фонду (людей, яна яких можна обміняти полонених українців). Вона припускає, що за Валерія могли попросити когось серйозного. Але і зараз ніхто нічого не обіцяє.

Разом з однодумцями Тетяна створила ГО "Повернення додому". Привертали увагу до своєї проблеми як могли - влаштовували одиночні акції під Офісом Президента, зустрічалися з очільниками ОБСЄ, послами, підтримували комунікацію з владою. Нагадували, що серед полонених є дуже "важкі" хворі. 

В 2019 році обмін полоненими все ж таки відбувся. Валерія не повернули. Але повернули того, хто катував його та інших в’язнів "Ізоляції".

Червоний Хрест

Зустрічались члени ГО і з представниками ООН та ОБСЄ. Казали про стан здоров’я полонених. 

ООН має моніторити, в яких умовах утримуються в’язні. Трохи про колонію, де наразі перебуває Валерій: протягом двох тижнів немає світла і води. Пити нема чого, і полонені потребують допомоги хоча би в цьому. Колонія розташована в 5 км від лінії фронту. Нещодавна туди прилетіла “Точка-У”, тож тепер в будівлі немає й вікон. На щастя, всі залишились живі. Немає змоги передавати посилки. На початку червня Тетяна передала туди дві посилки, і Валерію сказали, що це на півроку. Добре, що в них були медикаменти. І все це - в умовах триваючої війни. 

"Червоний Хрест" до них не допускають протягом кількох років, хоча він повинен мати доступ до будь-яких полонених в будь-який час. Коли організація відвідала колонію, їй показали 3-4 здорових людей, а хворих полонених взагалі прибрали. Приміщення примусили вимити. Тетяна розповіла, що “Червоний Хрест” приїхав, зазирнув  і поїхав. 

Гуманітарна допомога була - за весь час в’язні отримали зубну щітку та пасту, хтось ще шампунь або мило.

"Ми прослідкували у квітні минулого року - тільки за тиждень пройшло 126 тонн гуманітарного вантажу. Там вже Нью-Йорк можна було звезти з того Донецька. Мені казали, що вся гуманітарна допомога а медикаменти - в аптеках, продукти - в магазинах. Триває заробіток. Ніхто не контролює, не мониторить це". 

Тетяна зверталась до всіх цих структур, просила провести перемовини, але не бачить стурбованності. Їй відверто відповідають, що зробити нічого не можуть. І гарантій безпеки не дають. 

Але жінка повідомила, що керівництво “Червоного Хреста” змінилось, і днями їй вдалося поговорити з ним. Помічник керівника справив добре враження. Як події розвиватимуться далі - питання відкрите. 

Нагадаємо, що “Червоний Хрест” прокоментував Інформатору скандали, пов’язані з діяльністю організації. 

Боротьба триває

Зараз дружина Валерія перебуває в Італії. В неї хвора мама, яка перенесла два інсульта. В неї проблема з серцем. До листопада 2021 року мама Тетяни залишалася в Кальміуському і відвідувала Валерія. Потім стан здоров’я у жінки значно погіршився, і вже з набряком легені Тетяна вивозила її за допомогою "Червоного Хреста". 

Виїжджати одразу після окупації було страшно. Думали, що скоро все закінчиться. Але війна тривала. 

Коли трапилась ситуація з Валерієм, Тетяні допомогли друзі. Вона виїхала до Лимана, залишивши в рідному місті дві квартири. Далі переїхала до Слов’янська, де зняла квартиру. Разом із подругою відкрили бізнес, згодом Тетяна почала вести його самостійно. Купила квартиру. Навіть ремонт не встигла зробити, як знову довелося тікати - коли почалася повномасштабна війна. 

Тетяна зізнається - раніше було простіше, бо допомагав батько. Але він помер від інфаркту, у доньки на руках. 

Зараз жінка не може нікуди поїхати. Але під час перебування в Україні встигла напрацювати базу контактів. Є знайомі, які розуміли її становище і допомагали. Були на контакті помічники Денисової, і зараз є. Правозахисниця Олександра Матвійчук організовувала зустрічі з послами. Родичі, які залишились на окупованій території, відвідували Валерія - доки це було можливо. 

Вочевидь, в Києві було б легше боротися, але зараз Тетяна не може нікуди виїхати. Тому продовжує це робити на відстані.

"Головне - наполегливість. Будь-які двері відчиниш, якщо будеш хотіти". 

Про те, як наразі триває процес звільнення цивільних полонених (зокрема, і Валерія Матюшенко) читайте в наступних статтях. 

Софія Єлагіна