Ich komme aus Ukraine або як я діставалася з України до Німеччини. Особистий досвід

До питання біженства за кордон українці ставляться по-різному. Хтось категорично проти цього і вважає біженців в інші країни зрадниками Батьківщини. Хтось переживає за майбутнє своє, своїх рідних та близьких та хоче дочекатися перемоги України під мирним небом. У будь-якому випадку це особистий вибір і кожен має право вирішувати самостійно, де йому краще перебувати. І рішення залишитися чи виїхати засудженню не підлягає.

За даними ООН, з початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України, нашу країну залишило понад 6,5 млн українців. І якщо ви вирішили виїхати до країн ЄС або вам просто цікаво, як приймають наших за кордоном, читайте далі.

Я покинула країну дуже несподівано, бо планувала залишатися в Україні до нашої перемоги. Але все ж таки це сталося. Нас запросили до Німеччини давні знайомі і ми вирушили в дорогу.

Ми їхали з Дніпра евакуаційним потягом маршрутом "Дніпро — Хелм". Спочатку цей поїзд був безкоштовним, але пізніше стало можливим придбати квитки із закріпленим за вами окремим місцем. Скажу одразу — купити квиток на цей поїзд було практично неможливо, бо розкупили їх майже одразу після моменту оголошення продажу. Тому якщо хочете дістатися поїздом, починайте дізнаватися про квитки на необхідну дату якомога раніше.

Потяг із Дніпра вирушив о 10:30. Дорога проходила спокійно, можна було замовити чай або каву, як у мирний час, і спостерігати за видами з вікна, що пробігають повз. Загалом "Укрзалізниця" зробила все можливе, щоб шлях відчувався "у безпеці".

Ми повинні були прибувати до Хелма о 5:17. Але в Ковелі поїзд зненацька зупинився, причина так і залишилася невідомою. Імовірно, була якась поломка. На станції ми простояли близько п'яти годин. На щастя, поломку усунули, і ми поїхали далі. Через годину-дві поїзд прибув на кордон. У вагон зайшла прикордонниця, зібрала паспорти пасажирів і за 2 години їх роздала назад. Далі залишалося лише доїхати до Хелма. З урахуванням усіх затримок ми прибули до Хелма о 17:30.

Мені особливо запам'яталося, як коли ми їхали польською залізницею, перехожі, побачивши наш поїзд, махали руками і вітали посмішками. Після приїзду нас на вокзалі зустріли волонтери та провели до пункту для біженців. Там одразу ж поставили штамп у паспорт про прибуття до Польщі. Але особливо увагу поляків привернула моя собачка Мілка, яка пройшла великий шлях разом з нами. Ветеринар на місці перевірив її паспорт і... чипував її. Також їй зробили щеплення від сказу, незважаючи на те, що всі необхідні щеплення у неї є. Спочатку я сильно злякалася за собаку, оскільки все це відбувалося дуже швидко, нас про те, чи проти ми чіпа, не питали. Щоб я не так сильно переживала, лікар дав мені шоколадку. Для собак і кішок у пункті стояла спеціальна стійка з повідками, іграшками та кормом. Усі бажаючі могли взяти щось для свого улюбленця.

З Хелма нам треба було дістатися Варшави поїздом "Інтерсіті". Нас до нього провели з пункту для біженців. Що цікаво, без їжі втекти з цього пункту було буквально неможливо. Волонтери з усмішкою намагалися дати українцям їжу з собою, а поряд із пунктом маленьке кафе-фургон пропонувало піцу безкоштовно. До того ж не просто піцу, яку спекли заздалегідь. Її готували в печі на замовлення. Я не втрималася і спробувала, піцу справді зробили з добрих інгредієнтів і дуже свіжу. Ще в Хелмі вразила ця привітність та бажання допомогти.

Ми сіли у поїзд, який, до речі, був безкоштовний. Досить швидко ми доїхали до Варшави і одразу ж із поїзда нас зустріли волонтери. Вони провели нас у спеціальний пункт для біженців. Там можна було взяти безкоштовно квитки до будь-якої країни ЄС, отримати SIM-картку. Трохи далі було місце, де можна перекусити. Особливо запам'яталося, як у цьому пункті поляки говорили українською. Було дуже приємно чути рідну мову. До них можна було підійти, щоб вони допомогли оформити квиток, знайти нічліг, знайти дорогу до "їдальні" та багато іншого. Нам допомогла дуже мила дівчина-українка, яка приїхала допомагати у Польщі біженцям. Вона супроводила до каси, допомогла вибрати білет. Ми взяли квитки до Берліну наступного дня.

Оскільки нам треба було десь переночувати, волонтерка запропонувала нам зупинитися у спеціально обладнаному місці для нічлігу, звідки б нас уранці відвезли назад на вокзал. Але після кількох днів дороги без душу та сну ми хотіли спокійно виспатися і нормально помитися. Тому вирішили бронювати номер у готелі неподалік вокзалу. Волонтерка допомогла нам усе забронювати та розповіла, як дістатися до готелю. Він був за кілька сотень метрів від вокзалу.

Ми у спокої переночували і вранці побігли на вокзал. Сіли на поїзд Варшава – Берлін, дорога зайняла 5 годин. У поїзді ми познайомилися із сім'єю, яка теж їхала з Дніпра. У них теж був собака, щоправда, лабрадор, але все ж таки їм з моєю чихуахуа вдалося подружитися. Загалом дорога пройшла добре. У поїзді можна було купити перекусити, а також каву, чай та багато іншого. І незважаючи на те, що співробітники не розуміли російську чи англійську, можна було спокійно спілкуватися українською, а тобі відповідали польською, бо мови дуже схожі. Ну ось що незрозумілого у фразі "Пані плате, я приношу"?:) Особисто мені все було зрозуміло, спілкувалися з поляками тільки так. Загалом враження про польський народ залишилися лише найсвітліші, вони раді допомогти українцям.

А далі — Німеччина. Коли ми заїхали на територію ФРН, до нас у поїзд зайшли "поліцаї" та перевірили паспорти. Також у вагон заходили вже німецькі волонтери та пропонували їжу та воду. За першим враженням, німецька атмосфера дуже відрізнялася від Польщі. Якщо поляки більш привітні, то німці — серйозні. Але в будь-якому разі бажання допомогти українцям було помітним у кожній країні.

Після приїзду до Берліна мені здалося, що він трохи депресивний, але дуже "зайнятий". Атмосфера консервативності буквально носилась у повітрі. На цьому моменті я почала говорити, що хочу до Варшави, бо Німеччина є "суворою" країною. Але це лише "поки".

Пасажирів з поїзда зустрів волонтер та проводив до пункту для біженців, який знаходиться прямо на території вокзалу. Тим не менш, ми встигли кілька разів заблукати, оскільки берлінський вокзал дуже великий. На щастя, там по всій території знаходилися волонтери, які допомагали таким, що заблукали, як ми. Нас провели до пункту для біженців, де можна було отримати безкоштовно квиток на будь-який потяг, зробити тест на COVID-19, поїсти, отримати шампуні/гелі для душу та інші предмети гігієни. Найбільше мені запам'ятався спеціальний ЛГБТ-friendly куточок, де надавали допомогу представникам української ЛГБТ-спільноти.

Скажу одразу, що в Німеччині мало хто з волонтерів розмовляв російською чи українською, переважно з ними можна було поспілкуватися англійською мовою. У Берліні у волонтерів були надіті спеціальні бейджі, якими зазначено, якими мовами вони говорять. Але все одно всі були доброзичливими і поспілкуватися з ними можна було навіть без знання іноземних мов. Наприклад, через Google-translate або "на пальцях". Загубитись там складно, все скоординовано, волонтери підкажуть і допоможуть.

З Берліна нам треба було дістатися Мюнхена. У пункті для біженців ми отримали квиток. Примітно, що на квитку не вказували місця. Ми спочатку подумали, що це особливість безкоштовного квитка. Але пізніше виявилося, що здебільшого у поїздах Німеччини на квитках не пишуть місця та потрібно займати вільне. А якщо вільних нема, можна їхати стоячи. Щоб закріпити місце за собою, необхідно доплачувати. А оскільки німці економні, це рідко хтось робить. Так що якщо приїдете до Німеччини і дадуть квиток без місця, не дивуйтеся.

Коли ми зайшли в поїзд, здивувало, що всі німці сиділи поголовно в масках. На той момент у Німеччині не повністю скасували масковий режим і потрібно було вдягати маски у поїздах. Але це особливо не контролювали, табличок про маски ніде не висіло. Одразу згадалися моменти в Україні, коли в громадських місцях тобі нагадують про маски по 100 разів, але ти все одно примудряєшся її стягувати. І як зазвичай маску у нас носять або на підборідді, або ніс відкривають, або взагалі таємно знімають у надії, що це не помітять. Так от у Німеччині все навпаки — вони роблять це для себе, а не для того, щоб "контролер не гавкав".

Дорога зайняла близько двох-трьох годин. Німецький поїзд був ще комфортабельніший, ніж польський, поруч знаходився вагон-ресторан, який справді виглядав як міні-ресторан. Ми купили там чай, щоб нібито "ми п'ємо чай і тому без масок, а не тому, що не хочемо їх носити". Особливо захопили краєвиди з поїзда. Спочатку, коли ми виїжджали з Берліна, природа була нічим не примітна. Але коли ми заїхали на Баварські землі, я відразу зрозуміла, звідки беруть ті самі фотографії, які друкують на зошитах або ставлять на шпалери телефону. Маленькі будиночки, гори, струмки, квіти, трави... Загалом прикріплю нижче фото, самі подивіться.

Мілці теж сподобалося дивитися у віконце. Щоправда, вона трохи втомилася, бо всі, хто проходив повз неї, говорили різні німецькі захоплення на її адресу і тискали її. Навіть на вигляд серйозні дорослі дядьки побачивши Мілку усміхалися. Одна дівчинка навіть пожартувала, що зараз втече з нею.

Шлях до Мюнхена пролетів дуже швидко. Нас зустріли на вокзалі. А звідси починається вже інша історія:)