Харківський волонтер щодня випікає хліб для військових та людей з інвалідністю

Двадцятирічний харків'янин Дмитро Жуков до початку повномасштабної російсько-української війни працював кухарем у одному з місцевих кафе. Коли розпочалися бойові дії, хлопець вирішив піти у територіальну оборону. Оскільки бажаючих захищати рідне місто було достатньо, його відправили додому. У цей момент Діму набрала господиня кафе та запитала – чи не хоче він допомагати людям? Той, не роздумуючи, погодився. Так розпочався його волонтерський шлях.

Про це повідомляє Інформатор. 

Звичні суші та екзотичні салати, які готував раніше, змінили гарячі обіди. Але найголовніше — хлопець навчився випікати хліб, якого так потребували харків'яни. Весь цей процес волонтери організували у напівпідвальному приміщенні, привезли необхідну техніку та робота пішла. Щодня Дмитро випікає 300 булок хліба – для військових та силовиків. Окрім цього, готує 200 гарячих обідів. Їх забирають інші волонтери та розвозять адресно додому старим, людям з інвалідністю.

"Хлопці розвозять гарячу їжу бабусям і дідусям, багато хто з них лежачі. Є такі, які самотні і про них нема кому подбати, і вони проживають у районах міста, що обстрілюються. Крім того, багато людей залишилися просто без можливості щось приготувати, немає світла , газу. Саме тому важливо нагодувати насамперед цих людей", - розповідає хлопець.

Щодо хліба, то раніше Дмитру не доводилося мати справу з тестом, але війна навчила і цьому. Військові кажуть, що смачний, і це найголовніше (посміхається). Зараз у хлопця на руках повно слідів від опіків, але він не показує, каже, що це все дрібниці. Героєм себе зовсім не вважає, хоча готувати часто доводиться під обстрілами та у великих обсягах. Перші два місяці війни навіть не був удома, живе на роботі, оскільки є запит на їжу на кожен день. Обладнав собі спальне місце з пінопласту. Коли вибухи, то вмикає музику і продовжує готувати.

"Як не дивно, але мені не страшно. Я був до цього готовий. Єдине, що шкода - наше рідне місто. Я народився, навчався і живу в Харкові. Важко дивитися на зруйновані будинки, особливо на житлові будинки. Адже в кожній квартирі - чиєсь ціле життя... І багато хто навіть може не повернутися, їм просто нікуди... Ніхто не може сказати, коли закінчиться війна. Для себе прийняв рішення. Якщо вже нікому не будуть потрібні мої обіди і хліб, і бойові дії затягнуться, то піду захищати Харків і нашу країну зі зброєю в руках", - додає хлопець.