Екстанцюрист Лободи, боєць ЗСУ Назар Грабар: Наскільки треба не поважати власний народ, щоб отак відверто срати у вуха

Захисник України, танцюрист та актор Назар Грабар, який знявся в не одному кліпі Світлани Лободи та працював в її балетній групі, після ЗСУ продовжує налагоджувати своє життя в соціумі. На жаль, з війни не повернувся його рідний брат, Ілля. Він загинув на фронті наприкінці минулого року.

В новому інтерв'ю для проєкту "Київ, що тримається", ведучим якого є Нікіта Добринін, 31-річний Назар розповів про благодійний фонд брата, адаптацію в цивільному житті, а також, зокрема, висловився, що, на його думку, не вистачає українським військовим.

За словами Назара, останнім часом він почав отримувати негативні коментарі, мовляв, вже "навоювався" та повернувся до звичайного життя. Авжеж Грабаря такі слова обурюють. Тому він всім пояснив, хто не в курсі, що звільнився в запас за новим законом через втрату брата на фронті. А також через те, що він останній чоловік годувальник у сім'ї. Йдеться про статтю 26 закону України про військовий обов'язок та військову службу (закон №8009).

"Я б воював ще теж, думаю, якби не закон, який звільнив мене в запас на пів року. Як далі буде - я не знаю. Я на обліку у військкоматі. Пів року закінчується, і мене можуть знову мобілізувати. Враховуючи те, що охочих все менше, люди закінчуються, то я думаю... Я готовий до будь-якого сценарію".

Коли ти взяв зброю, почав служити, ти пам'ятаєш свій найстрашніший момент на війні?

"Це перше серйозне зіткнення, коли ми були в оточенні. І ми вже всі думали, що ми не вийдемо звідти. Погляд на очах хлопців ти не забудеш ніколи. Страшно всім. І в очах не паніка, а в очах таке… Навіть не знаю, як описати це. От коли дивишся в очі й розумієш, що це може бути все. Але ніхто цього не озвучує, але у погляді це є. І коли я подивився на Іллю, він на мене дивиться… Чому постійно так важко згадувати це?".

У тебе був страх померти на війні?

"Так. Але страх змінився на прийняття. Я пам'ятаю, на четвертий день активних бойових дій, обстрілів. І ми вже в оточенні, і там їде щось, і звідти їде. І я пам'ятаю, що я сиджу в окопі на спостереженні. Не у бліндажі, а саме в окопі, там, де бахнув біля мене танк, розірвався. І мене трохи оглушило на ліве вухо. І я пам'ятаю, що я дивлюся у небо, і у мене змінюється страх на спокій. І я починаю аналізувати усе своє життя".

Як думаєш, чи всім військовим зараз потрібна якась психологічна підтримка?

"Абсолютно всім. Навіть тим, хто не був на передовій. Навіть тим, хто сидить у штабі. Тому що це теж все нерви, втрати, цифри. Після АТО дуже багато було хлопців з ПТСР, навіть тих, хто був у штабі. Навіть вони, повертаючись у Київ, теж не розуміли, що відбувається. Навіть у цивільних є ПТСР. А у військових - тупо у всіх.

Як держава мала б дбати про військових, які повертаються, про їхню адаптацію?

"Дуже класна програма реабілітації військових у США. Це другий бюджет після військового, майже 200 мільярдів доларів на рік на реабілітацію військових. У них навіть є спортивні ліги для дітей ветеранів з футболу, баскетболу, бейсболу і чогось ще. Це для того, щоб батьки ходили на матчі й спілкувались там. Ком'юніті. Також ти декілька років під наглядом психолога індивідуально, плюс групові терапії. Також там для ветеранів є стрільби всякі, спорт - ціла індустрія, яка будує оце ком'юніті ветеранів, щоб вони не відчували себе непотрібними. Це прямо топ. Але нам ще до цього йти і йти".

Коли Нікіта згадав про так званий "культурний фронт", то молодий ветеран скептично на це відреагував.

"Фронтовик культурний. Ні, я не можу з цих "блогерський фронт", "культурний фронт". Як Олег Вінник сказав: "У мене свій фронт". Дядько, ну, бережи себе, я не знаю. Ні. Фронт у нас один. А те, що кажуть, наприклад, "економічний фронт - це те, що я працюю". Це називається не економічний фронт, це називається життя. Ти ж працював і до війни, і сплачував податки. А зараз це називають "економічний фронт". Не плутайте поняття. Фронт один. Ти живеш, і дякувати Богу, якщо ти все ще донатиш, тому що багато людей вже на донати забило".

Який найсмішніший тендер ти бачив останнім часом?

"Зараз, якийсь там був на 79 мільйонів. На куполи! Але на куполи - ладно. Найконч**іший, який я бачив, це 57 мільйонів на закупівлю рукавичок для працівників Запорозької атомної станції, яка вже більше ніж півтора року в окупації. Я думаю, наскільки треба не поважати власний народ, щоб отак відверто срати у вуха".

Яке твоє найбільше розчарування?

Те, що корупція в Україні зараз, я думаю, досягла рекордних вершин. Під час війни. Я взагалі не знаю, куди це все йде.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. За новинами в режимі онлайн прямо в месенджері слідкуйте на нашому Telegram-каналі Інформатор Live. Підписатися на канал у Viber можна тут.